Конан відчуває, що втомилася
— Э... е-е... е-е...
Кутки губ Наґато мимовільно смикали. Він не сподівався, що йому буде ніяково.
Яка книга?
Це...
Як це пояснити?
Наґато просто читав книжку і з запалом дійшов до краю.
Але таке...
Конан застала його зненацька.
— Ни...
- Ніякої книги...
— Це не та книга...
Ліва рука Наґато відразу ж нервово затопила книгу, наче його, що робить щось погане таємно, застукали батьки.
У той же час, на його правій руці, яка зависла в повітрі, все ще залишалася нерозірвана нитка, так незручна.
— Эм... ну...
Веки Конан сильно сміялись. Вона теж не очікувала, що все обернеться так незручно.
Вона не хотіла доводити до цього.
Просто вона опинилася в скрутному становищі, і тут Наґато раптово повернувся, що й призвело до цієї ситуації.
Тепер, коли все дійшло до цього, у неї не було іншого виходу, крім як, скріпивши серце, попросити в Наґато книгу.
Тільки отримавши книжку, вона знайде розсудливе пояснення, щоб якнайшвидше піти звідси і уникнути такої незручності.
Адже тепер вона не могла просто піти.
Якщо вона піде, Наґато зрозуміє, що застала його за таким інтимним заняттям і в майбутньому їм буде ще важче.
Тому Конан потребувала цієї книжки!
Це був вихід.
Єдиний вихід, який вона могла знайти.
Лише за допомогою цього вона зможе втекти в печеру, не озираючись назад.
Тепер всі розмови були вже не важливі.
Коли Конан побачив таку поведінку, то вже не думав про те, чи варто говорити про неї. У такій ситуації розмова все одно не стала б. Вона вже відмовилася від цієї ідеї.
— Ни... нічого... Немає чого дивитися ...
Як Наґато міг віддати цю книгу Конан? Тепер він був у паніці, зовсім не розуміючи, що вона має на увазі. Він думав, що, заставши його, вона хоче забрати книгу і подивитися.
Вже спіймають з сексуальним.
Як же можна дозволити їй забрати докази!
У цей момент в його голові була порожнеча, яка позбавила його здатності тверезо мислити і приймати правильні рішення.
- Дай сюди!
Брові Конан нахмурилися, в її голосі звучала непорушна рішучість. Вона чітко показала, що хотіла забрати цю книжку.
Вона повинна її забрати!
Якщо вона не забере її!
Вона не зможе піти звідси.
Ще трохи, і краплі на правій руці Наґато висохнуть.
Вона просто не могла більше тут залишатися.
Звичайно, Конан не зневажала Наґато.
Врешті-решт, у неї теж були моменти, коли вона задовольняла себе сама, і все це бачив Ооцукі Тонері, тобто Аоба. Просто, крім Аби, про це ніхто не знав.
У її очах вчинок Наґато був нормальним.
Просто вона стала свідком цього процесу, що змутило не тільки Наґато, але й саму її.
— Не... Не варто ...
Нагато замотав головою, його ліва рука ще міцніше стиснула книжку і показала, що він не збирається віддавати її. Якщо він віддасть цю книгу Конан, то шляху назад вже не буде.
Це було схоже на те, як якби тебе застали будинки за переглядом чогось таємного.
Неважливо, що тебе зловили.
Головне - вимкнути.
І при необхідності, будь-яку ціну знищити ці цінні ресурси.
Це дуже важливо!
— Просто віддай її мені!
Голос Конан став безсердечним. Вона не сподівалась, що просто хотіла взяти книжку під привід, аби піти. Але Наґато навіть не дозволив їй стояти тут і терпіти цю жахливу незручність.
Коли Конан подумала про це, то розлютилася.
Чим цей Наґато схожий на члена клану Ооцукі?
Виглядає дурним.
Мозок не працює.
Таку просту річ не може зрозуміти.
Дайте їй тільки можливість піти, і це буде добре для всіх!
На мить Конан відчула роздратування. Вона більше не хотіла сваритися з Наґато, не бажала більше тягнути.
Зараз вона хотіла зробити просту річ.
Підійти і забрати цю книгу.
А потім піти з нею.
Щодо змісту книги, то її це зовсім не хвилювало. Вона хотіла забрати книгу не для того, щоб її читати, а щоб піти звідси.
Конан зробила крок.
І крок за кроком пішла прямо до Наґато.
Відстань між ними і так була маленькою.
Конан йшла швидко, і її кроки були такими раптовими, що Наґато не встиг підготуватися, як вона вже підійшла до нього, та відстань між ними скоротилася до мінімуму.
- Дай сюди! - Знову сказала Конан.
Говорячи це, вона підняла праву руку і потягнулася до книги, яку Наґато міцно стискав лівою рукою.
Конан рухалася дуже швидко, звичайна людина не встигла б за її рухом. Навіть Наґато, чия сила на даний момент була не так вже й велика, на такій відстані не міг би ухилитися від її захоплення.
Незабаром книжка мала опинитися в руках Конан.
Нагато ще більше рознервувався і інстинктивно прикрила книгу правою рукою.
Але в цей момент, коли рука Конан вже майже схопила книгу, сталося щось зовсім випадкове.
Рука Конан, яка вже майже торкнулась книги, у той момент, коли Наґато відступив назад, щоб прикрити її, не доторкнулася книг, а торкнулася його правої руки, якою він її прикривав.
У цю мить пальці Конан торкнулися правої руки Наґато.
Вологий.
Теплий.
Липкою.
—...
—...
Конан замовкла.
Наґато теж замовк.
Через мить руку Конат швидко відірвалася, наче від удару струмом. Її щоки миттєво почервоніли. Вона вже не була дитиною і добре розуміла, чого доторкнулася.
Але коли вона віддерла руку, сталася ще більш незручна сцена.
Пальці Конан торкнулися найгустішого місця, і площа дотику була досить великою. Крім того, Наґато зазвичай стримував свої емоції і вивільнявся рідко...
Коли Конан віддерла руку, між кінчиками її пальців і кінцівками правої руки Наґато простягалася довга дуга.
Ця дуга в слабкому світлі ночі була видно особливо чітко. І коли Конан віддерла руку до себе, дуга розтягнулася до межі і раптово розійшлась.
—...
—...
Конан і Наґато знову замовкли. Ситуація була настільки незручною, що далі вже немає куди йти. Це було навіть більш незручно, ніж коли вона застала його в цій справі, і могло б зайняти перше місце у їхньому особистому рейтингі незручних моментів.
На мить обидва замовкли.
Атмосфера була незручною і напруженою.
Ніхто з них не смів дивитися один одному в очі.
— Кхм-кх...
Нагато поспішно відкашлювався. Його ліва рука мертвої вкусила у книгу, він ні за що не збирався її віддавати. А кашля, він підніс руку до рота, в цей момент він забув про те що трапилося і інстинктивно підняв єдину свободу праву руку.
— А це...
Нагато раптом зрозумів, що сталося щось ще незручніше. Залишки того, що було на його правій руці, він випадково розмазав по губах.
Він сам був на межі зриву.
Здавалося, всі найбільш незручні моменти в його житті зібралися в один.
Кажуть, що коли не везе воду і вода у зубах застрілює.
— Я...
— Эм...
— Ну...
Коли Наґато заговорив, його губи розтягнулися в тонку нитку, але зараз речовини було вже небагато, і воно не витримало натягу, розірвавсяшися, як тільки він відкрив рот.
- Не кажи!
Кутки губ Конан неконтролюємося. Картина була занадто вже огидною. Якби вона знала, що все дійде до такого, вона б не прийшла сюди до Наґато.
Зачем?
Тепер вона сама опинилася в цій глухий кут.
Але тепер вона не пов’язувала причини всього цього з книжкою.
- Дай мені книжку!
— Віддай мені книжку, і я піду!
- А те, що тут сталося...
- Я нічого не бачила! — Холод сказала Конат.
Вона навмисно зробила вигляд, що дуже зла і виглядала надзвичайно серйозною. Насправді вона не злилася, а просто хотіла таким чином дати зрозуміти Наґато, що він повинен її послухати.
Саме це!
Він повинен послухатися!
Він повинен віддати їй книгу негайно!
Вона більше не хотіла тут залишатися!
Вона хотіла піти звідси!
Конан вважала, що це дуже ясно і не потрібно більше нічого пояснювати. Крім того, переїзд до Коноху може про це поговорити ще раз.
— Н... Нет...
Нагато тут же снік, він втягнув шию. Але коли він подумав, що віддасть книгу Конан, його вчинок виглядатиме зовсім по - іншому.
Адже він уявляв собі на місці вчителя Широ саме Конан.
І тепер, коли Конан побачив справжню картину, він почувався дуже винним.
До того ж, коли Конан побачив її вигляд, він думав, що вона вже розлютилась.
Конан, звичайно ж, злилася не через те, що він віддав їй книжку.
А тому, що вона побачила все це.
Саме тому він і не міг віддати її!
Ти віддаси чи ні?
Конан відчувала, що ось-ось розсміється від злості на Наґато. Раніше вона не вважала його таким дурним. Тепер вона по-справжньому зрозуміла, що між ними немає ні найменшого взаєморозуміння.
Вона вже так натякнула, а він все не зрозумів.
Як ще треба було сказати?
— Не віддам! — Уперто сказав Наґато, вип'ючи шию.
У такій ситуації він вже був готовий на все. Просто не віддам, і все. Все ж Конан, який стоїть перед ним, ніколи не буде з ним і не дбає про нього. Так що він збереже хоча б останню краплю своєї гідності.
— Добре!
Конан важко кивнула і, кинувши, усміхнулась. Вона вирішила більше не намагатися відібрати книжку.
Потім Конан розвіяла руки, показуючи, що їй байдуже.
Раз ти не хочеш зберігати обличчя і не даєш мені виходу.
Тоді давай говорити прямо.
Зараз скажемо все, що є.
З безпорадною посмішкою на обличчі Конан підняла очі і подивилася в очі Наґато. Коли вони зустрілися, Наґато швидко відвів очі.
- Ти знаєш, що я щойно бачила.
- Якщо ти не хочеш, щоб я розповіла...
- Ти повинен мені дещо пообіцяти!
Конан не хотіла говорити з Наґато в такому тоні. Вона хотіла зберегти йому обличчя, дати йому можливість вийти з ситуації, щоб вона могла піти. Але це ще більше відвернулося.
Що ж...
Більше не потрібно!
Скажімо прямо!
Конан відчувала, що втомилася, не хотіла більше прикидатися. Можна все зруйнувати!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno