Ти кажеш перенести Акацуки в Коноху?
Слова Конан приголомшили Наґато. Він все ще не розумів, що відбувається і був занурений у свої недавні відчуття, не знаючи, як реагувати.
— Ка... Що таке?
В голові Наґато виникла велика питання, але його ліва рука все ще мертвою черга стискала книгу. Йому здавалося, що Конан все ще хоче отримати цю книгу. Адже тепер його найбільше хвилює, як не видати себе з цією книгою.
Це могло повністю зруйнувати його образ!
Адже він був не таким, як всі. Те, що він став таким зараз, було вимушеною міркою.
У цей момент Наґато все ще виглядав серйозним.
У його погляді з’явилося багато обережності.
Після того, що сталося, він був схожий на наляканого кролика, інстинктивно зайняв оборонну позицію, не даючи Конан ні найменшого шансу знову попросити книгу.
Крім того, в глибині душі Наґато вже розумів, що між ним і Конан нічого не може бути, і відчував деяку образу.
Хоча з часом така образа могла б пройти, Конан була для нього надто важливою.
Але тепер Наґато все ще був під впливом цієї образи.
У його серце все ще були емоції.
І ці емоції не могли так просто втекти за короткий час.
— Подивися на себе!
Конан не хотіла відчитувати Наґато за таке, адже в її очах він був з клану Ооцукі.
Але тепер, побачивши його, вона відчула невимовне розчарування.
Обидва з роду Ооцукі, а різниця така велика. Навіть у світі, який виріс ніндзя Ооцукі, його поведінка була дуже різною.
Звичайно, це було лише думка Конан.
Насправді, в пізніший період Наґато був дуже грандіозним.
Просто в даний момент він був ще дуже молодий, у нього були тільки очі Рінегана, якими він зовсім не знав користуватися. Щодо реальної бойової сили, він дуже поступався багатьом в Акацукі.
Крім того, навіть у їх трио він поступався не тільки Яхіко, але й Конан, будучи справжнім відстащником.
Звичайно, це було відносно. На даний момент Наґато був найслабшим з трьох.
Конан ніколи не дивилася на Наґато звисока.
Адже вони були товаришами.
І після того, як Ооцукі Тонері, тобто Аоба, розповів Конан всі ці вигадки, її ставлення до Наґато знову змінилося.
Але тепер, коли все дійшло до цього, враження Конан про Наґато знову змінилося. Вона раптом зрозуміла, що він трохи інфантилен.
Для того щоб стати таким же майстром, як Ооцукі Тонері, йому знадобиться не стільки часу. Це була різниця не тільки в силі, але й у світогляді.
Тепер Наґато поводився як дитина.
У ньому не було нічого, що можна похвалити.
- Я збираюсь перенести штаб-квартиру Акацуки до Коноху! — Зимно кинула Конан, суворо дивлячись на Наґато. Її голос був рішучим.
- Що?
Почувши слова Конан, Наґато широко розкрив очі і кола на Рінегані розтягнулося.
— Ти кажеш, перенести Акцукі в Коноху?
— Я не ослыелся?
— В Коноху?
Вираз обличчя Наґато змінився. Він не міг повірити своїм вухам, і його ліва рука навіть трохи ослабила.
Це було не жартом.
Коноха!
Інші в Акацукі могли не знати, але Яхіко і Конан, його близькі друзі з тріо, знали, що його батьки були убиті людьми з Конохі.
Це була кривава помста!
Яку неможливо було пробачити.
Тепер Акацуки знаходяться в країні Дощя. Хоча вони не мали світського майбутнього, а лише були надзвичайно ідеалістичними цілями, все ж повільно розвивалися.
Но...
Переїхати до Коноху!
Це було не просто ударом ножа в серце Наґато.
Це все одно що зірвати старий шрам і посипати його сіллю.
— Так, ти не почувся у Коноху. Я вже прийняла рішення. Я кажу тобі це зараз, щоб просто повідомити, то тон Конан став набагато холоднішим.
Раніше вона дбала про почуття Наґато, думаючи, як пояснити йому це так, щоб він прийняв. Адже Оцукі Тонері хотів, щоб Наґато погодився. Але зараз вона вже не хотіла питати його думки, тому що це було марно.
- Що ти маєш на увазі?
Брови Наґато сильно смикали. Його тон був не запитанням, а скорше ображеним. У той же час він зменшив кількість книжок. Зараз він смутно відчував, що Конан говорить це, щоб відволікти його увагу, а її справжня мета — книга в його руках.
Після того, що сталося, Наґато зосередив увагу на книжці.
Звичайно, цей малий рух не вислизнув з погляду Конан.
- Я маю на увазі те, що сказала. Я хочу перенести Акацуки в Коноху. Там більш підхоже місце для розвитку Акацуки.
Сказавши це, Конан зробила невелику паузу і подивилася вглиб печери. Її очі стали набагато складнішими.
— Подивися на цю обвітрулу печеру.
— Подивися на цю вічно плачучу країну.
— Тут зовсім не придатне місце для розвитку Акацуки!
— Якщо ми хочемо, щоб Акацукі росли й міцніші, нам потрібен кращий клімат!
— І це Коноха в країні Огня! — Казала Конан, перераховуючи свої аргументи.
Це були не просто привіди. Хоча таке середовище могло привабити багатьох однодумців, воно було надто суворим.
Акацуки були занадто бідні.
І Країна Дождя теж була занадто бідна.
- І ще...
Конан глибоко зітхнув і підняла очі на Наґато. Її погляд вже не був таким різким.
- У країні Дощу надто неспокійно.
- Вона межує з трьома країнами.
— Будь - яка війна обов’язково торкнеться її.
— Це не дуже відповідне місце для головної бази!
Конан зачитувала свій погляд. Її думки були ясні. Вона і раніше думала про це, але не говорила з думкою про почуття Яхіко та Наґато.
Але зараз вона раптом зрозуміла.
Іноді вона була надто делікатною, піклуючись про почуття інших, але ніхто не дбав про її почуття.
Навіть Наґато, якого вона щойно застала в такій незручній ситуації, не дав їй можливості гідно вийти з неї.
Це було дуже боляче.
І дуже безпорадно.
Саме тому Конан стала ще холоднішою. Це відрізнялося від її звичайної холодності. Вона зрозуміла, що треба бути егоїстичною. Інакше багато речей стануть такими ж незграбними, як сьогодні.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno