Зрештою Юя так і не дізнався, чи той хлопчина розплакався, почувши новину.
Та й сама Цунада не знала.
У неї було по горло, і час на те, щоб приділяти пильну увагу одній людині, тим більше з Деревні Скритого Песка, у нього просто не було.
Сказати правду, всі до єдиного шенобі, які прибули з Суни, були вражаючими. Сунаґакуре — одна з п’яти великих сіл, населення якої становило сотні тисяч людей. Діти, яких було вибрано з такого числення, були справжніми самородками, талантами, якими один на десять тисяч. Не кажучи вже про таких, як Пакура або той самий Сасорі, яких без перебільшення можна було назвати геніями.
Звичайно, після навчання в Конохі ці таланти мали повернутися додому. Ніхто і не думав про те, щоб утримати їх тут. А раз так, то який сенс витрачати на них більше уваги? Хай ті слинки течуть, вони все одно не залишаться.
Звичайно, хтось міг би запитати: якщо вони такі генії, то навіщо Сунагакур взагалі відсилала їх на навчання в Коноху? Невже вони не боялися, що ті просто-напросто відмовляться повертатися?
Відповідь була проста, хоча й гіркою: третій Казекаґе боявся, що вони не повернуться. Але ще більше він боявся безнадійно відстати від Конохи.
Чи ж великі держави старого світу не боялися, що їхні найкращі розуми, спрямовані на навчання за кордон, будуть готові повернутися? Звичайно, боялися. Але альтернатива, зовсім не відсилати їх, не переймати технології і назавжди залишатися позаду, була набагато небезпечнішою. Не можна просто купити готовий продукт і відразу його скопіювати. Основи - виробничі лінії, промислові стандарти -- всього цього не розгледіти в кінцевому зробленні. Лише занурившись у процес з головою, пройнявшись власним досвідом, можна було зрозуміти суть.
Для Юї ця Коноха швидко догоняла маяк двадцятого століття з його колишнього життя. На щастя, у нього був короткий шлях, чіткий напрямок, і йому не доводилося, як тій далекій країні, колоди в тумані, кожні десять років наступаючи на одні й ті ж граблі.
У цьому і була головна перевага Ю.
Хоча ні. Його справжньою опорою була його здатність. Десятки тисяч тонн золота в гігантському підземеллі Центрального банку Конохі. Навіть якщо небо зникне, цього золота вистачить для того, щоб підчинити небесний звод. У цьому і краса золотого стандарту: поки резерви достатні, економіка не розвалиться.
Але повернемося до дітей з Суни.
Ці технології були основними, але не єдиним завданням. По - друге, їх відсилають у сільську місцевість. Всі вони були найціннішими кадрами, і втрата будь-якого з них в підковирній гризні стала б для Суни несповненою втратою.
У часи війни все було по - іншому. Брат Учіхи Мадари, геній, який пробудив Шаліна в молодому віці, загинув і ніхто не моргнув оком. Уявіть собі, що хтось помер би через кілька геніїв з Песка. Але зараз настала епоха швидкого розвитку. І жоден лідер не міг собі дозволити розкидатися талантами.
Візьмімо, наприклад, головного підривника всея "Ураганних Хронік", Дейдару. Він ще не народився, але уявіть собі, що він з'явиться на світ прямо зараз і заявітить Онохі щось таке: "Мистецтво - це вибух!" Старик Цучінґе відразу підхопить його на руки: « Просто, внучок, золоті слова! Ходімо, дід сьогодні відведе тебе на кам'янисті порції. Вибухай що хочеш, де забажаєш і як заманеться!" І йому буде зовсім плювати, що він використовує працю малолітнього онука. Навпаки, Онохі, мабуть, ще й голосить за нестачу потужності вибухів.
Адже в Івагакурі, у країні Землі... Якби Дейзі народився зараз, багато землі можна було б нарешті почати освоїти.
Насправді, у Конохі вже були прокладені дороги, а з конвеєра сходили перші автомобілі, готові до продажу. Ось тільки була одна заковика...
Навіть після кількох розширень, навіть враховуючи Зовнішнє місто, Коноха залишалася не такою вже й великою. За один світловий день її можна було пересікти на велосипеді, якщо не встати і рухатися по прямій. Раз так... Навіщо тут взагалі потрібні машини?
- Так, через відсутність бензину і дизель автомобільна промисловість відразу перескочила на електромобілі. —
Найдешевша модель коштувала більше двох мільйонів рей. За такі гроші можна було знайти ліпше застосування. Тому в Конохі автомобілі не продавалися без жодних перешкод.
Але, як кажуть, навіть у клаптика туалетного паперу є своя цінність.
Якщо в Конохі машини були марні, то в Івагакурі їх б прийняли з роз'ємними обіймами. Земля славиться своїми неосяжними просторами. Там були гори, каміння і річки. Для рільництва — це рай, а ось для життя...
Останнім часом головний біль Онохі став питанням, як прокласти хоча б першу дорогу. І ця проблема була загальною для трьох країн: Моління, Ветра і Землі. Усі вони усвідомлювали, наскільки прибутковою є дорога Конохе. Справа не була в грошах чи постанові. Справа була в ...
Ну, про країну Землі все ясно. А що до країни Молнії і її Деревни Скритого Хлака... Там дороги були не просто поганими. Село було збудовано на верениці самотні скель, які стирчать прямо з моря. Узбережя гострокінцевих гір, що звисають із пучини води, складала Кумогакурі.
Третій Райкаґе тепер жалкував, а потім гірко шкодував. Якого ледаря питається, з'їв перший Райкаґе, щоб заснувати село тут? Як він тепер будує дороги? Виводити мости між усіма скелями? Прикинувши вартість такого проекту, третій Райкаґе ледве не помер на місці від крововиливу в мозок.
Залишилася Сунагакуре.
Звичайно, там не було рельєфу в Кумо, але він був суцільним піском. Коноха могла б налагодити випуск позадорожників, але найкращим рішенням було би прокладання доброї дороги і запуск вантажних перевезень. Тоді подорож від Конохи до Суни була б лише десять днів.
Але як будувати? Конохі не мав технологій для прокладання доріг у пустелі. Та й навіщо? На території країни Вогню пустинь майже не було.
У результаті виникла парадоксальна ситуація. Усі села усвідомлювали вигоду від об’єднання, але кожна з них мала свої унікальні проблеми.
Тепер, коли ви уявляєте загальну картину, вам буде простіше зрозуміти суть конфлікту. Дорогу будувати було необхідно. Кожен, хто обіймав пост Каґе був зобов'язаний її побудувати. Але проблеми, пов’язані з роботою, матеріалами та логікою, вимотували нерви.
Саме на цьому ґрунті і виник головний внутрішній конфлікт Сунагакуре — боротьба між Третім Казекаґе та Кланом Піщаних Бур. Вони були готові вчепитися один одному у глотки, настільки голочки були їх розбіжності.
Насправді, в клані були й ті, хто допомагав будувати. Вони розуміли, що після закінчення проекту їхня сім’я теж виграє. Але як можна було бути впевненим, що Казекаґе їх не обманить?
Він вже одного разу провернув трюк з « переправою через річку і сносом мосту». У країні Дощу він холоднокровно здав більше сотні шінобі з їхнього клану. Після такого довір’я не могло бути й мови.
А дорога була занадто важливою. Вона була артерією, яка живила майбутнє Суни завдяки її економіці. Будувати її було необхідно. Конфлікт став непримирим. А значить, мала пролитися кров.
Третій Казекаґе не був дурнем. Він знав, що його колишній вчинок спонукав до бунту проти себе весь клан. Але якби він знову опинився в тій самій ситуації, то зробив би те саме. Він не міг спати спокійно, знаючи, що сотня елітних бійців халана дихає йому в спину. Тому він нічого не жалкував.
Крім того, він був третім Казекаґе. Перед ким йому було принижуватись і просити?
***
... Біля підніжжя пустельного скелі на заході країни Ветра Третій Казекаґе спокійно дивився на свого противника.
- Ти ж знаєш, що ти мене не переможеш. Навіщо ти прийняв виклик?
Навпаки, стояв чоловік з копною коротких рудих волосся, які тремтіли на вітрі. Батько Сасорі виглядав напруженим, але зберігаючи самовладання і тихо відповів:
- Я вважаю, що хтось повинен був вийти вперед. Сунагакуре... Не повинна зануритися в пучину міжусобиць...
Третій Казекаґе мовчки дивився на нього. Одним рухом він скинув з плечей свій плащ Казекаґе, і в той же момент чорний залізний пісок звучав у повітря. Він звивався навколо нього, наче гігантська чорна змія, і, висунувши роздвоєну мову, погрожуючи зашипів на рудого чоловіка.
Це був первісний, всепоглинаючий жах.
Зковтнувши, батько Сасорі прийняв захисну стійкку.
« Я помру...» — промайнуло у нього в голові. « Але навіть умираючи... Я повинен виконати свій борг ..."
Його погляд раптово обірвав сталеву рішучість. Силует батька Сасорі розчинився, і в наступну секунду він виник прямо перед Казеказі.
Величезний кулак кидався до лиця третього, але чорний пісок перешкодив йому йти. Роздався оглушливий вибух, що пробував у піщаному захисті колоду.
Хруст, хруст...
Коли дим від вибуху розсіявся, перед третім Казекаге з’явився велетенський скелетоподібний монстр.
- Не думав, що пані Чіє віддасть тобі маріонетку Короля-Скелета...
Третій Казекаґе глибоко поважав пані Чіє за її внесок в медицину Суни. Він закрив очі і зітхнув.
Величезний скелет замахнувся на нього своєю кігтистою лапою. Але Казекаґе знову розплющив очі, як з-під землі виривалися потоки чорного піску - у десятки і то в сотні разів сильнішого від першого.
Чорний приплив накрив велетенські кісточки.
І, як тільки він розкинувся на шматки і побачив отруєні клинки, які відразу ж кинулись до Казеказі. Але за мить до того, як вони досягли мети, залізний пісок вже окутав третього непроникним чорним коконом...
— Ха... Ха... Ха...
Така величезна маріонетка вимагала неймовірної кількості чакри. Батько Сасорі відчував, що його сили на кінці. Раптом він відчув несправне і вже збирався відстрибнути, як зрозумів, що його ногу хтось схопив ...
Чорний пісок у повітрі знову зібрався в фігуру третього Казекаґе. Він підійшов до рудоволосого чоловіка і ревим голосом вимовив:
- Ти повинен знати, що Клан Піщаних бурю є головним гальмом для розвитку села.
Залізний пісок скував батька Сасорі по руках і ногах, позбавляючи його можливості поворухнутися. Після кількох символічних спроб вирватися він гірко посміхнувся і зітхнув:
— Як і очікувалось від пана Казекаґе... Ваша сила, боюся, вже перевершила силу Першого і Другого. Ви по праву називаєте найсильнішого Казекаґе.
— Ти повинен розуміти, що лестощі не змінить твого результату, — спокійно відповів третій. - Сьогоднішній бій... Рішення майбутнього Сунагакуре.
Погляд батька Сасорі померк. Він опустив голову, потім зітхнув і, подивившись на Казеказі з сумною посмішкою, сказав:
- І все ж, я вважаю це найкращим з можливих рішень.
Третій Казекаґе, уважно вивчивши його обличчя, присоромився:
— Тебе не страшно?
Звісно страшно. — Батько Сасорі знову зітхнув і похитав головою. - Але хоч би як страшно було, я повинен був прийти.
Третій Казекаґе замовк. Будучи Каґе, він добре знав багато інтриг за цим поєдинком. Кинути виклик "Казі" - це не спонтанне рішення, а ретельно підготовлений крок.
Це був лише початок.
Недавно Казекаґе отримав донесення від свого шпигуна в Клану Піщаних Бур. Коли в клані вирішували, кого принести в жертву і відправити на поєдинок, запанувала труна. Ніхто не наважився викликатися. У той момент, за його словами, третій Казекаґе відчув глибоку зневагу до цих людей.
Вони були неосвічені, дурні і відчайдушно чіплялися за свою владу. Вони не хотіли відмовитися навіть від десятої частки прибутку, яку вони нажили за ці роки. А ця десята частина була б достатньою для стартового капіталу. Третій Казекаґе був готовий ризикнути.
Крім того, щоб будувати дороги по цілій країні, Ветра потребувала не лише технологій, але й великих коштів. Дуже, дуже великі. Сунагакур не мав таких грошей.
Вірше... у третього Казеказі... не було таких грошей.
Але якби Клан Піщаних Бурю погодився заплатити...
Третій Казекаґе прокинувся від своїх думок. Він згадав, як на початку року його шпигун доніс, що клан знайшов людину. А точніше, цей чоловік знайшов їх.
Чоловік, який стояв перед ним.
Його дружина була з Клана Піщаних бур. Дізнавшись про цю проблему, він без вагань погодився. Третій Казекаґе вже давно хотів зустрітися з ним.
І ось сьогодні вони зустрілися.
Він виявився не таким вже й величним, як було представлено Казеказі... Навіть трохи нижче його самого...
Отже, третій Казекаґе поставив питання, відповідь на яке, загалом-то, знав, але хотів почути його власними вухами:
- Чому? Чому ви не боялися смерті, але погодився на цю поєдинку?
Батько Сасорі втомився зітхнув і, змирившись, закрив очі:
— Хіба це питання? Звичайно, щоб наша Сунагакура не повторила долю Кіріґакуре. Селиня Скритого Тумана колись була такою заможною, а тепер...
Мало помітна усмішка зворушила кутки губ Казекаґе, але відразу зникла. Він подивився на свого противника і запитав:
— Це наша остання зустріч... У тебе є до мене питання?
Батько Сасорі похитав головою:
- Перед тим як прийти сюди, я все влаштував.
Сказавши це, він закрив очі. Його пам'ятаю недавно з мамою, пані Чіє. Він попросив її внести ім'я Сасорі до списку тих, хто піде на навчання у Коноху.
Як шкода, що йому не доведеться побачити, як Сасорі виросте, одружиться, заводитиме дітей ...
Я ж так хотів стати дідусем...
— Ось як... У мене є ще одне питання...
Полохливий чоловік відкрив очі і з подивом подивився на третього Казекаґе. Це було його останнє питання в цій розмові:
- Який?
— Ти любиш Сунагакуре? — запитав третій.
Що за питання? — Подумав він, і в його серці з’явилося незрозуміле роздратування. Він відвернув голову.
Звісно. Це село, де я народився.
І тут він почув тихий сміх.
Він повернув голову і побачив те, чого ніколи не бачив: на обличчі вічно суворого та незваженого третього Казекаґе грала рідка усмішка.
Казекаге м'яко дивився на батька Сасорі і з посмішкою вимовив:
— Но я... Мабуть люблю це село більше, ніж ти ...
Роздався глухий звук. Третій Казекаґе обняв батька Сасорі. А той відчув, що в його руці... виявилося щось тверде...
Це була рукоять куна...
***
Село Скритого Листа:
Коли джонін, який супроводжував групу студентів, повідомив Сасорі, що його батько здобув перемогу в поєдинку з третім Казекаґе, то спочатку підозрював себе. Другий - це полегшення. Зрештою, натягнувшись до межі вже кілька тижнів, лопнув.
Його охопило дивне запаморочення, і він впав на землю. Але на його обличчі застигло почуття спокою.
Коли ж розлогі донесення були зібрані воєдино і лежали на стіл Юя...
У них залишився лише сухий список: третій Казекаґе загинув у поєдинці. У Сунагакурі було прийнято голосування за вибором четвертого Казекаґе. У результаті, з переважним привілеєм пост зайняла пані Чіє.
Відразу після вступу на посаду Чіьо відновила виконання останнього завдання третього Казекаґе: будівництво залізниці та автомобільної доріг від Сунагакури до Конохи.
Роботи розпочалися негайно.
У цілій Селевні Скритого Песка не знайшлися нікого, хто б заперечив.
***
Щелк.
Юя зачинив сувій. На його обличчі було написано повне здивування.
Та що, чорт візьми ... Він упустив?
Ні, серйозно, як Третій Казекаґе ось так просто взяв і помер?
Юя нутром чув, що за цим криється якась таємниця. Але він завжди дотримувався принципу: для його розвідників з Анбу життя на першому місці, інформація — в другому. Добути інформацію про людину рівня третього Казекага було нелегким завданням.
Але саме в цьому і була вся дивність...
На перший погляд, все виглядало логічно. Є сидій, хтось виграє. Хтось програє. Але чим більше Юя думав, тим сильніше його здоганьбили сумніви.
Отець Сасорі виграв бою...
А в результаті Каге стала старуха Чіє!
Це... тут точно щось не так...
Юя стала не по собі. Ніби кота на душі скрегли.
Що це за таємниця? Там просто зобов'язана бути якась таємниця!
Или...
Може, Отець Сасорі і вперто був настільки крутий?
Юя відчув, що по ньому повзають мурашки.
Часто так буває. Ти знаєш, що це за сюжет і він тебе не влаштовує. Але коли ти втручаєшся і змінюєш все до невпізнання... Ти позбавляєшся свого « божого всезнання» і згорів від цікавості, намагаючись зрозуміти, чому події прийняли саме такий поворот...
***
А ось ми, маючи всеведенням... Може трохи відмотати час назад...
Батько Сасорі, здобувши перемогу, цілий день просидів у своїй кімнаті без їжі та напоїв. Його мучила одна-єдине питання.
Чому...
Чому третій Казекаґе вирішив померти в його обіймах?
Він ніяк не міг знайти відповідь.
Його дружина не увійшла до кімнати, де з’являється тривога. Він був зворушений її турботою.
До тих пір, поки...
Вона не сказала йому, що за дверима його чекає натовп людей...
І всі ці люди... були членами Клану Піщаних бурь.
І в цю саму мить... Батько Сасорі все зрозумів.
Він погодився на цю поєдинку, яка мала розв’язати конфлікт між кланом і Казекагом та продовжуватись до смерті одного учасника.
Но...
Формально це була дуель, покликана залагодити суперечності.
А на ділі? Чи ж цей бій дійсно міг розв’язати їх?
Неможливо.
Третій Казекаґе це знав. І отець Сасорі теж.
От тільки він не розумів, навіщо Казекаґе довелося робити самогубство.
Коли він дізнався від своєї дружини про суть конфлікту, то зрозумів: розбіжності між клоном і Казекаґом досягли точки кипіння. Клан Піщаних Бур не хотів битися один на один. Який сенс в дуелі? « Ми - клан, якщо вже битися, то всім разом». І, якщо б між ними були свої розбіжності, вони б об'єдналися перед одним ворогом.
І тоді почалася б війна.
Внутрішні суперечки в Суні... Невідомо, чи Івагакурі використала б це, але одна країна не пропустила би свого шансу.
Країна Дождя.
Ханзо — це не беззубий тигр. Якщо ти ослабнеш, він відразу вчепиться у горлянку. А де Держака, там, мабуть, втягнеться і Івагакурі. Конфлікт розрісся б до незбагненних масштабів.
Батько Сасорі передбачив це майбутнє. Він не хотів, щоб Сунагакур занурилася в хаос міждоусобиць. Чому? Уявіть собі, наскільки сумним був досвід Кірігакури. У крайньому разі, Клан Піщаних Бурь міг би втекти під крило дайме країни Ветра. Так, вони втратили б статус і життя. Так само, як клани Тумана, що втікали до Демі країни Води.
А що можна сказати про звичайних мешканців і рядові шінобі?
Батько Сасорі бачив це. Щоб запобігти війні, цей чоловік погодився на це.
Він хотів померти сам, щоб погасити полум’я сварки.
Але тепер він розумів, що це було неможливо.
Вони не чекали смерті Казеказі навіть семи днів жалоби. Вони вже ломалися до його дверей.
Батько Сасорі став смішним. Цей натовп, в чиїх руках була зосереджена половина багатства Суни... Цей натовп не міг стримати навіть третього Казекаґе.
Тепер він зрозумів. Навіть якщо б він загинув у бою, ці люди, чиї голови були набиті лише прагненням заробити, не зупинились би.
Його охопило почуття вини, тривоги і розпачу. Третій Казекаґе помер даремно. Гнів і безсильна образа заглушили його.
Так не повинно бути.
Він думав.
Сунагакуре...
Не повинна бути такою!
Коли все пішло не так?
Куди зникла та, колишня, хай і бідна, але повна сміху й радості Дерня Скритого Песка?
Його смерть не зупинила б війни. Тому що третій Казекаґе був би живий, і Клан Піщаних бур не припинив би опору.
Тільки смерть третього Казеказі... могла запобігти війні...
Він зрозумів це.
Но... Який тепер сенс?
Занадто... Вже пізно...
Він не міг протистояти клану. І не було більше нікого рівного третьому Казеказі, хто міг би кинути їм виклик ...
Сунагакуре кінець...
Так він думав...
Навіть коли дружина торопила його, він не вийшов ні до одного з членів Клана Піщаних Бур.
Так тривало до ночі наступного дня.
Коли його знайшов один чоловік. Вірше, хлопець з Клана Піщаних Бур.
- Добрий день. Мене звати Раса з Клана Піщаних Бур, — спокійно, чеканське кожне слово вимовляв хлопець. - За наказом пана третього Казекаґе... Якщо після його смерті ви не приймете жодного члена клана, що з власної волі б’є до вас... Я можу передати вам останню волю.
Батько Сасорі, який вже впав у безодню відчаю, наче вдарив блискавкою...
Тільки зараз він зрозумів...
Третій Казекаґе...
Ось хто все продумав до дрібниць.
— Попередню... волю...
Батько Сасорі подивився на хлопця, глибоко зітхнув і тихо вимовив:
- Я вас слухаю.
Раса серйозно подивився на нього:
- Тепер, коли Казеказі немає... Будь-які чвари в Клані Піщаних Бурь через передала сфер впливу стануть лише внутрішнім розколом родини. Коли це станеться, ми вас підтримаємо. А нас... Багато.
Батько Сасорі раптом відчув сухість у роті. Він подумав про одну людину... про те, кого неможливо було обійти, якби в Суні діяла якась сила, яка об'єднує людей...
Його мати. Глава госпіталія Сунагакуре... Найкращий іріон села, за двадцять років врятувала тисячі сімей.
— Багато, кажеш... — Недумливо простягнув отец Сасори.
— Так, багато, — серйозно підтвердив Раса. - Багато людей ставлять село на перше місце...
У пам'яті батька Сасорі випливли слова третього Казекаґе... про те, що він любить це село не так сильно, як він.
Тепер здавалося ...
***
Тиждень потому, на загальній голосуванні в Сунагакурі пані Чіє здобула переконливу перемогу.
Насправді, вона не хотіла ставати Казеказі. Але батько Сасорі встав перед нею на коліна і не піднімався, аж поки вона зітхнула.
Після цього Чіе відновила проект будівництва транспортних шляхів.
Клан Піщаних Бурю озирнувся по сторонах. Раніше вони не хотіли спілкуватись з іншими Казекаго. А яка тепер причина? Виступати проти Чиьо? Та мешканці села їх живцем з'їдять. Суна Чия була ангелом, який зійшов з неба і врятував життя.
Клан, скрепнувши серце, погодився на будівництво. Згідно з їхніми долями в загальному багатстві села, вони повинні були покрити половину інвестицій. Друга половина брала на себе село.
Цього разу відмовок не знайдено. Розуміючи, що дорога дійсно потрібна, Клан Піщаних Бурю дав свою згоду.
Так, громадянська війна в Суні стала розколом у одному клани. Наслідки, звичайно, були значними, але...
Для Сунагакуре... громадянська війна? І тим більше можлива ланцюгова реакція, яка веде до світової війни шінобі?
Не дочекаєтеся.
***
А в цей час Конох:
Місцеві жителі, як Цунада, прочитали у газеті про початок будівництва в Суні і не надавали особливого значення цьому. Що вони роблять до проблем Песка?
А ось Юя в своєму кабінеті рвав на собі волосся:
- За цим... Це дійсно таємниця! Як же хочеться дізнатися!
***
Село Скритого Камня:
Онокі прочитав газету і дуже зітхнув.
Поруч стояв його син Кітсучі, і з простодушним виглядом говорив:
— Батьку, може закусимо кілька тонн вибухових печаток? На Сході забагато щібня. Поки не розчистимо, дорога не вирівняти, нічого вже про поля.
Почувши ж Оноки, побагромував, а його вуса затрусились від гнїва.
- Скільки разів я тобі казав, в кабінеті звертатися до мене по роботі! Купити вибухівку? Ти що, грошей не вважаєш? Вирішив їх спалити? Та ще й тоннами? Ти знаєш, скільки за тонну вибухових печаток можна купити? Ти знаєш, які вони дорогі? Ти взагалі знаєш, як важко сидіти в цьому кріслі Цучіке? Хочете надрукувати? Краще б ви, так як можна навчитись Вірші Землі й зрушили ті кляті гранітні брили!
Китсучі, не соромившись, почухав затилок і добродушно хмикнув:
- Але граніт погано піддається Вірші Землі, а шінобі, які вміють керувати ним, у нас в селі немає... До того ж, блоки ці величезні, важкі і розкидані скрізь...
Онохі ледве стримувався, щоб не підірватись.
- Те, що ти говориш і так всі знають! А? Я тебе питаю, хто цього не знає? Що їх доведеться тягати вручну, я і так знаю! Я ж Цучіке, як я можу цього не знати? То чого ти тут стоїш? А ну пішов тягати камені!
Кітсучі знову почухав затилиць і посміхнувся:
- Взагалі-то, я прийшов тому, що там ціла гранітна скеля. Зубилами її довбити занадто довго і муторно. Ось я і хотів запитати, не міг би ти, батько, допомогти своїй Віршою Праха.
Онокі зраджувався на сина.
Раніше він вважав його простоватим і недалечим.
Але тепер... Який же він далекий?
Та щоб тебе! Цей прохвост вирішив на рідному батькові поїздити?
Пальці Онокі затремтіли, коли він вказав на сина. Але, вдивляючись у його добродушне і усміхнене обличчя, він проковтнув усі лайки.
— Эх... Веди.
Кітсучі просвердлював вперед, і в його рухах не було тіні простодушності.
Онокі скривдився. Він відчував глибоку образу. Під землею - не тільки ґрунт, але й суцільні кам'яні породи. Була б це діамантова кімберліти, якби була хоч якась прок. Але в основному це був непотрібний граніт.
Оночі зітхнув. Він знав, що в Суні є Вірш Жара, який міг викликати вибухи. Знав, що в Кірі є Вірші Лави, яка може плавити скелі середньої твердості, і текст Пара, теж вибухова. І ще нічого не було сказано про гойдалки з Кумо — ці відморозки голими руками крушили скелі.
А Коноха...
Коноха зігріла вибухними печатками праворуч і ліворуч, не скупаючись. Прокляті багатії.
Чим більше Онохі думав, тим сильніше злився. Чому ж усі села мають способи розв’язати такі проблеми (якщо вони використовують носіїв Кекей Генкай як робочу силу), і тільки його Івагакурі не має нічого?
Що? Ви скажете, Вірш Праха?
Та після неї нічого не залишається! Граніт хоч і дешевий, але після обробки його можна продати! А від Вірші Праха який сенс?
Оночі гірко скаржився на несправедливість небес. Чому вони не послали Івагакурі хоч один талант з корисним вдосконаленим геномом? Багато чого не потрібно, тільки щоб для роботи потрiбився...
Онохі зітхнув, знову знервувався і почав відвішувати йому черевики.
А Кітсучі, ласкаво посміяючись, не ухилявся і не захищався.
Все одно не боляче~
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt