Сасори брел по вулицях Конохи як у тумані.
Новина, яку розповів Юю, оглушувала. Але що дійсно бентежило, так це реакція самого Хокаґе. Він повідомив її так, ніби в ній не було нічого поганого.
« Та як таке можливо... — думал Сасори. - Що може бути гірше? "
Хлопчик не розумів.
Насправді, новина і справді була не з кращих, але й не сказати зовсім брудна. Просто Сасорі бракувало політичної чуйності.
Або ж, якщо копнути глибше, він і не здогадувався про свою значимість.
Звичайно, мова не про його особисту силу. Сасорі, без сумніву, геній, але йому лише сім років. На що здатний семирічна дитина? Звичайно, ці двоє людей не беруть участі в реінкарнації Ашури та Інди. Сімлітки на полі бою, запеклі вороги з плівок - це все не рахується.
Сасори лише мали реалізувати свій дар, а це вимагало років наполегливої праці.
Його справжню цінність було в сім’ї.
У селі Скритого Песка була своя Ценада, бабуся Чіьо. У свої сорок п'ять вона по праву вважалася старійшиною, справжньою « бабушкою » для всього села. І можливість покинути Песок у неї була. У молодості вона навіть була у Конохі. Крім того, першу торгову крамницю Суни в Дерені Ліста вони відкрили разом з братом Ебізо, який тепер займав посаду радника при даймі Країна Ветра.
Відтоді Пісок відкрив у Конохі вже з десяток лавок, більшість яких працювали на попередніх замовленнях. Торговці Ліста робили замовлення, а шінобі Суна зобов'язалися доставити товар протягом місяця-двух, але ні днем пізніше.
І те, що саме Сасорі очолював сьогоднішню делегацію, а не супроводжував їх джонін, говорило про багато речей. Навіть цей геній Песка, який став джоніном у підлітковому віці, часто підкорявся наказам семирічного хлопця.
Справа була не в талантах Сасорі, а у тому, як впливає на тих, хто стояв за його спиною.
Бабуся Чіє мала таку вагу, що вона могла б боротися за пост Четвертого Казекаґе. Адже для того, щоб замінити третього — його противникам з клана, який має Вірші Магнетизму, потрібно було висунути на місце кандидатури. І Чіє, з її силою, здібностями і необмеженою підтримкою народу, підходила як найкраще. Кожен, хто врятувався від неї, житель села, кожен їхній родич і друг віддав би за неї свій голос. Це була колосальна сила.
У світлі цього не дивно, що саме батько Сасорі став компромісною фігурою, висунутою спільними зусиллями третього Казекаґе та його опонентів.
Але Сасорі був замалий. Ці інтриги - темна справа, не для дитячих вух. Ніхто і не думав висвячувати його в хитрощах великої політики. І що б це змінило? В кінцевому рахунку, це була боротьба на самому верху, поза його досяжністю.
...
З важкою головою Сасорі повернувся в гуртожитку.
Він і сам був у списку студентів по обміну, але навчання в Конохі мало його цікавило. У нього була своя мета, набагато важливіша: знайти спосіб змінити Суну. Як дитина, він не міг мислити глобально і перше, що приходило на розум - найбільш очевидне.
Перетворити пустелю на оазис.
Залишимо за дужками, чи можливо це в принципі. Потрібні технології були тільки у Конохи. Зрештою, лише в одному з п’яти великих сіл тут побудували бібліотеку для простих людей. Не повертайте книжки, але в Конохі була спеціальна служба, яка шукала заборгованості та штрафів.
Весь цей час Сасорі був у бібліотеці, шукаючи будь-які знання про засвоєння пустельних земель. І він дійсно багато дізнався.
Але тепер...
Він був розгублений.
Коли Сасорі повернувся, Пакура помітила його стан.
Загін студентів з Піска керував шінобі, якого бабуся Чіє приставила до внука. Але другим офіцером був Пакура. Вона мала 12 років і володіла рідкісним для Суни вдосконаленим геномом — Віршмя Жара. Її талант був очевидним, і якщо вона зможе його розвинути, її чекає велике майбутнє. Те, що її відправили до Коноху, вже було знаком визнання.
— Сасори? Що з тобою? — запитала вона.
Стан хлопчика впадав у очі. Пакура завжди стежила за цим серйозним не по років дитини, частково з почуття обов'язку, зокрема через особисту симпатію. Вона не знала, що сталося, але бачила - справа погань.
У цей момент в двері постукав їх старший. Він розповів іншим останні новини, після чого намагався заспокоїти Сасорі, запевняючи, що до неправої справи не дійде.
Але Сасорі замкнувся у своїй кімнаті. Його серце тривожило його сім’ю.
Через деякий час він дістав два сувої з поклажі. Подарунок батьків на день народження. Одразу після того, як бабуся Чіє взяла його в учні, він отримав своїх перших маріонеток.
Село Пісок славилося найкращими лялечками у світі шінобі, і маронетки, які йому дали батьки, були виготовлені за найвищими стандартами. Варто зазначити, що обидва вони виглядали як Рицарі в масці з популярного телешоу. Сасорі був звичайною дитиною і з нетерпінням чекав вечірніх випусків по п'ятницям.
Оголошення бездушних ляльок принесли спокій. Він заснув.
А коли прокинувся, настав ранок нового дня.
...
Сасорі цілий тиждень ходив сам не свій. Через його стан інші діти з Песка притихли і більше не просилися в зал ігрових автоматів.
Пакура встигла завести в Академії шінобі нових друзів. Вона була ровесницею Узумаки Кушини та Наміказі Мінато і, природно, потрапила в їх клас.
А ігри стали полем бою для двох фракцій: « Конохівська», на чолі з Мінато і під керівництвом Паткури. Після занять вони регулярно вчиняли справжні побої.
Але в останні дні через стан Сасорі Пакура відразу поверталася додому. Це, звичайно, викликало незадоволення Кушини, Мінато та їхньої компанії. Рахунок їхніх перемог і поразок був рівним: коштувало одній команді вчора програти, як на наступний день вона брала реванш. Шінобі Конохі не могли дозволити собі поступити Песку! Навіть в іграх!
Але у їхніх суперників, схоже, в одного хлопця в родині щось сталося. Кушина та її друзі не були безсердечними і, звичайно, не стали б нікого змушувати.
Однак... З'ясувати, що саме сталося, адже можна?
І ось Кушина з Мінато вирішили навести довідки.
І треба ж, у Мінато знайшли свої канали. У футбольному залі він так вправно виконував « Хадокен» за свого персонажа, що інші діти дивилися на нього розтуляти роти. Серед них був і син самого Хокаґе.
— Братец! — Юки підбіг до нього з палаючими очима. - Ти справді навчиш мене секретної техніки "Хадокена"?
Мінато здавалося, що одного дня пан Хокаґе особисто стримає з нього шкіру.
Сказати правду, Юя він безмірно поважав. Як і всі простолюдини в Конохі. Зовнішній Хокаге подарував їм життя, про яке вони й не могли мріяти. Батьки Мінато теж були йому зобов’язані. Не кажучи вже про те, що вони не мали на увазі, їхня квартира з балконом, яку отримали від села, тепер коштувала майже десять мільйонів рів. А таких квартир у них було дві. І було ясно, що ціни будуть тільки зростати.
Сім’я Наміказа була задоволена тим, що робить Хокаґе.
Але ось Юки... його син...
Стояло йому вирватися з-під нагляду пані Цунаде, як він відразу ж мчав у ігровий зал, щоб таємно пограти часок-другою, а потім куля летіти додому. Іноді і сам пан Хокаґе, як змовник, приводив його сюди, суворо-настрого забороняючи комусь про це розповідати.
Мінато вже не пам'ятав, з яких пір Юкі почав благати навчити його гратися і називати "братцем". Солодкі розмови завжди підкуповують. Це, звичайно, лестило, але зараз він жалкував про свою слабкість...
- Не називай мене так! — Помолився Мінато, покаючись холодним потім. Він був упевнений, що рано чи пізно його прикінчать. Якщо не пан Хокаґе, то пані Цунаде. — Ладно, неважно. Спочатку я тебе дещо запитаю. Розузнай для мене дещо у пана Хокаге, а я потім покажу тобі, як робити "Хадокен".
— Добре-добре, брате, питай! — очі Юки сяяли.
Мінато обережно запитав, чи не сталося чого останнім часом в Деревні Песка. Було очевидно, що пригнічений стан дітей з Суни не пов’язаний із Конохою. Залишалося одне — проблеми вдома.
Юкі схилив голову набоїв, задумався і буднично відповів:
— А, в Песке? Та у них там внутрішні розбірки. Кезекаге, даймей країни Ветра і якийсь клан щось не поділили.
Почувши ці слова, покинуті як би невпізначою, Мінато застиг, наче грому побитий...
...
Того вечора Юя, стискаючи під мишкою папку з документами, відкрив двері і вже збирався сказати: « Я вдома..." як побачив на підлозі Юкі, який стояв на колінах та вчепився у власні вуха, а поруч - від страху Юру.
— Кхм... Я дома. Люба, що сталося? — Юя виставив з себе посмішку і обережно запитав Цунаде.
У голові вже промайнула паніка: « Чи він розкрився, що таємно водив дітей у ігровий зал?
Цунада мітнула на нього спопеляючий погляд, який відразу ж перемістився на папку в його руках. Її терпіння лопнуло.
- Скільки разів я тобі казала не тягнути роботу додому! Будинок — це не твій кабінет!
Юя лyши выдыxнув. Непомітно він зустрівся з Юрою, яка ховалася за його спиною і переглянулася на Юкі. Так, відмінно. Про ігрові автомати вона не дізналася.
Заспокоївшись, він махав рукою:
я вже думав... щось серйозне. Це не такі вже й важливі справи.
Він підійшов до Цунади, взяв її за руку і з почуттям вимовив:
— До того ж, люба, хіба не моя робота є вирішенням усіх цих проблем? Или... Ти хочеш, щоб я охолодив і ночував у кабінеті і повертався глибокої ночі?
Цунаде трохи почервоніла. Хоч вони і не перший рік були одружені, Юя завжди безпомилково знаходив її слабкі місця. Вона не відважилася виявити ніжність при дітях і лише відкидаючи погляд:
Цього разу пробачаю...
Юя за спиною відчайдушно закривав рукою синові. Юки миттєво вловив сигнал, схопився на ноги і куля мітнувся у свою кімнату. Сьогодні він звідти вже не вийде.
Цунада покинула свого чоловіка.
- Ти його занадто балакуєш.
З цими словами вона сердито плюхнула на диван.
- Так що сталося? - Юя почав заспокоювати її. — Ты так зла.
Взагалі-то, Цунаде злилася майже завжди. Під керівництвом Юя, Юкі та Юру не переносили все, що пов'язано з навчанням, але входили у будь-які розваги. А оскільки вони були дітьми Юя, Цунада вважала своїм обов’язком виростити їх гідним геніального батька. Адже його таланти визнавав весь світ шінобі — усі країни сходилися в думці, що власне йому завдячує свій добробут Коноха.
Юя, як Гокаґе, відповідав за село і весь тягар домашніх обов’язків лягав на плечі Цунада. Керівництво з складних хірургічних технологій не було написано і наполовину, а діти постійно виводили її із себе. Якби не Юя, який щодня повертався додому, щоб заспокоїти її, побути поруч або потішити в ліжку її істеризовану душу, Цунаде давно б зірвалася.
Юя не раз думав, що Конохе не завадить штатний психолог. Йому здавалося, що багато хто в селі має проблеми з психічним здоров’ям... Але він сам у психології не розбирався, а щоб написати підручник, потрібно було справжній геній в цій галузі.
Під теплим дотиком долоні Юя Цунаде поступово заспокоїлася.
- Пам'ятаєш, ти на днях розповідав мені про внутрішні суперечки в Песці? Юки все розболтав. Діти з Суни дізналися, і деякі відразу розрихалися.
Першою реакцією Юя був не гнів, а справжня цікавість.
— Заплакали? — Він з цікавістю подивився на Цунада. - І хто? Той рудий хлопчик на ім'я Сасорі... він теж?
Цунади замерла.
— ?
Ні, серйозно? Вона йому про Фому, а він їй про Еру?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt