Сасори були збентежені. Перед тим як поїхати до Коноху, його плани були грандіозними: забезпечити якомога більше знань і повернутися на батьківщину Скритого Песка. Він не хотів дотягнути Суну до рівня процвітання Ліста, але навіть найменше поліпшення коштувало б усіх затрачених зусиль.
Але плани не встигають за життям. А точніше, за однією річчю, з якою Сасорі зіткнувся в Конохе - аркадним улом.
Ця чортова аркада була справді диявольською привабливістю.
Навіть він, при всій своїй витримці, ледве не піддався її чарам. Якщо б не думати про батьків, які залишилися в Суні і бідність, де прозяла його село, то Сасорі не був упевнений, що зміг би вистояти.
Діти з Песка, яких він привіз із собою, вже виявляли ознаки залежності.
На щастя, в аркадних залах діяло строго правило: наречено менше 16 вхід тільки у супроводі повнолітнього. Коноха, нехай і розрослася до неймовірних розмірів з поділом на внутрішнє та зовнішнє місто, і секторами всередині, по суті залишалася селищем. А у своєму селі ніхто не наважувався йти наперекор Юя.
Трафи за порушення були такими, що власник залу міг би втратити річну виручку.
Тож Сасорі перетворився на ходячий перепустку для своїх підопічних.
І дуже скоро зрозумів, що це місце, яке так маніє дітей, можна використовувати для власних цілей. Він знайшов спосіб, щоб їх перехитрити.
Хтось з хлопців може сприймати заняття через рукави, як Сасорі ставив умову: похід в арку після уроків скасовується. І їхній навчальний ентузіазм відразу злетів до небес.
Так він знайшов ключ до своїх підопічних. За допомогою цього нехірургічного методу Сасорі був упевнений, що кожен з них успішно завершить Академію Конохи.
***
Наприкінці березня тридцять дев’ятого року атмосфера в Конохі стала дуже мінливою.
Зміни були занадто очевидними, щоб їх не помітити.
Звичні вуличні торговці, чиї лотки завжди оживляли вулиці, кудись зникли. Помітно похолонуло і свят хитаються городяни. Крім того, вони отримали офіційне повідомлення: без вагомої причини не наближатися до Північного сектору.
Сасорі навів довідки, з’ясувавши причину: від дев'ятого до одинадцятого квітня мав складатися триденний іспит на цивільну посаду.
Щороку в адміністративному апараті Конохи з'являлися вакансії, що призвело до пенсійного віку. Хтось переводив на службу у реденцію Дайме країни Огня, а хтось - на трирічну дипломатичну місію в інше село. В середньому, сотні місць звільнялися.
Але це була лише верхівка айсберга.
У відставку або відпочинку урядовці зазвичай займали не найнижчі посади. А ті, хто приходив на зміну, звичайно, тягли за собою свою команду. Такі політичні угруповання є неминучими, і Юя не хотів боротися з ними.
Щоб розчистити дорогу своїм людям, нові призначення могли почати копати підпорядковані свого попередника або навіть під нього самого. Щоправда, останнє рідко коли означало б оголосити війну не на життя, а на смерть. Адже службовець пішов на пенсію, а не помер, і такі ходи були грубим порушенням правил знехтуваних.
Юя не втручався в ці інтриги з однієї простої причини: і ті, хто ходить, та інші сторони діяли у межах встановлених ним же правил.
А як відомо, кадри вирішують все.
Коли вони грали за його правилами, навіщо було їх гнобити?
Через всю цю підводну боротьбу кількість реальних вакансій щороку становило сотні, і п'ятсот-шістьсот вільних місць не були чимось із серії геть виходьним. Однак Юя не планував наймати стільки людей. Зазвичай вистачало від трьохсот до п'яти сотень нових працівників на рік.
Але цей рік був особливим.
Прорив технології, аркадні зали з'явилися і тому потрібно було створити й укомплектувати Управління із нагляду за гральними закладами.
Не вішати все на Сарутобі Хірузена? Нещодавно Цунада обмовила Юя, що Бівако з гіркотою скаржилася на свого « старого хрища ». Той, мовляв, зовсім забув дорогу додому і дне та ночує в ревізіонній кімнаті на верхньому поверсі телецентру, не вилазячи з суспільства цього типу із клана Акімічі.
Слава богу, Акімічі Торіфу був чоловіком, інакше Бівако довелося б серйозно задуматись, чи не запровадив її паршивець-муж інтрижки на стороні.
Сарутобі Хірузен і так надирався на благо села до сімейних скандалів, як Юя взивав ще більше? А що, якщо через це на світ не з'явиться Асума?
Юя дуже сподівався, що Асума згодом працюватиме на нього.
Власне, він збирався затягнути до себе на службу всіх мало-мальських відомих осіб з майбутнього. Навіть такий талант, як Якуші Кабуто, Юя був готовий прибудувати в науково-дослідний відділ.
А що до притулку, який Кабуто вважав своїм домом...
Юя міг лише холодно посміхнутися. Приют? В Конохе?
Поки у тебе є руки і ноги, ти не будеш сидіти без справ! Якщо ти замалий, то маєш спеціальні навчальні програми і житло. А як підростеш - марш внести свій внесок у розвиток Конохи. Навіть якщо ти неповноцінний з народження, але у тебе є хоча б по одній руці і нозі, Юя знайде тобі робоче місце.
Людей, народжених зовсім без кінцівок, він, у всякому разі, поки не зустрічав.
Як уже згадувалося, зарплата чиновників у Конохі була низькою. Тому минулого року не викликав спеціального ажіотажу. Багато людей брали участь у цьому, але більшість з них казали: « Не сдам — ну і добре».
Але пройшов рік. Чому ж цього разу всі мешканці Конохи замерли в напруженому очікуванні?
Причина була проста.
За цей рік вони на власні очі побачили, що означає бути урядовцем.
Стабільність і тепле містечко - це, звичайно, добре, зарплата можна терпіти. Але ось ця влада...
Яке це, коли твій вчорашній сусід раптом підноситься над тобою і ти вже не можеш просто так поставити свій лоток де заманеться, а повинен просити у нього дозвіл, стежити, щоб не перешкоджав проходу, інакше він має повне право відтягнути твою телегу?
Тебе це не злить?
Але нічого не поробиш. Він тепер на службі, він начальник, а ти - простий люд. Не будеш слухати? Вибач, але він викличе Військову поліцію. А якщо поліція буде зайнята, то розбереться армійський гарнізон, за стінами села.
З приходом Юя армія шінобі жила за законами військового часу. Однак він запозичив від одної держави з минулого життя систему заклику: заманював добровольців на службу, а потім перший місяць ганяти новобранців до сьомого поту, тільки після того ослаблюючи борець.
Армії було суворо заборонено займатися комерцією - ще одне запозичення. Солдат у Конохі мав одне завдання: тренуватися, тренуватись і ще раз займатися.
Але через внутрішні заворушення військо могло увійти в село.
Якщо солдати вступали у справу, вони отримували право вбивати.
Звичайно, рішення про внесення військ до Коноху залишалося за Юя.
Це була друга гарантія безпеки для його наступників на посту Хокаґе.
Поки в твоїх руках кадрів та армія, у селі не буде смути, і всяка дрібниця не сміє підняти голову.
Наприклад, Шімура Данзо, про якого вже давно нічого не чули. Останній раз він намагався висунутися, щоб кинути тінь на репутацію Юя, але зазнав невдачі і з тих пір залег на дно.
Чесно кажучи, коли Данзо не зачарувався, Юя навіть стала трохи по-іншому. Але не бігти до нього додому, стукати по столі і запитувати: « Ну що, старий, чи ти щось затієш?»
Це було б верхи дурості...
Хоч би як там було, минулого року мешканці Конохі зрозуміли, що таке бути урядовцем. Про таку владу вони могли тільки мріяти.
Та який простолюдин не мріє, щоб в його родині з'явився свій начальник?
Ось чому цього року вся село, як по команді, затихла. Зникли галасливі торговці, а що до місцевих безробітників...
О, вони продовжували клонуватися по вулицях. Ніхто не сподівався, що такі підуть на іспит.
Сасорі серйозно зацікавився цивільною службою Конохи. Якби він міг, то сам би спробував здати екзамен навіть без шансів на успіх.
Адже, тільки ставши частиною управлінської структури Конохі, він зміг би побачити всю картину повністю.
І навчитися набагато більше.
Стук-тук.
Роздався стук. Сасорі підходив і відкрив двері. На порозі, зав’язавши волосся в пучок, стояла Пакура.
- Щось сталося, маленька Пакура? — м'яко посміхнувся Сасорі і погладив її по голові.
Пакура почервоніла, але набравшись сміливості випалила:
— Братец Сасори... м-можно... Можна попросити твого старшого брата відвести нас в аркаду?
Судячи з її вигляду, вона і сама розуміла, наскільки ... Неприпустимим було її прохання. Ну як дівчинці вимовити таке?
Очі Сасорі перетворилися на дві точки. Він з безпорадністю подивився на Пакуру.
Дівчинка, зайшовши фарбою, розгубилась і перемінялася з ніг на ногу.
Сасори зітхнув.
- Це вони тебе підіслали, так? Передай їм: будь ласка, в аркаду ведіть виконання домашніх завдань. Я перевірю кожного. Той, хто все зробив - йде грати.
Павура, розмальована і втекла. Сасорі лише похитав головою. Здається, ця магічна привабливість аркадного залу мала і зворотній бік.
Він і не підозрював, що для дівчинки цей візит міг бути боязкою спробувати побути з ним наодинці, для якої вона зібрала всю свою сміливість.
Слід визнати, що деякі люди залишаються самотніми.
І в той момент, коли Пакура побігла назад, щоб потішити інших дітей, у передпокої задзвонив дверний дзвінок.
Сасорі жив в одному гуртожитку з іншими дітьми із Суни. Усього їх було вісім. Дівчата мали тільки три, і Сасорі вважав, що їм потрібно більше догляду, тому виділив для них окрему кімнату. Інші п’ятеро хлопців жили разом з ним. Однак, вдень, крім як на сон, вони в кімнаті майже не з'являлися. Тому Сасорі мав час сидіти в гуртожитку і вивчати книжки, які переписувались у бібліотеці.
Дверний дзвінок означав, що прийшов хтось ззовні.
Сасорі вийшов зі своєї кімнати в спільну вітальню і побачив, що Пакура вже відчинила двері. На порозі стояв шінобі Конохі з протектором на лобі.
Діти здивовано подивилися. Шінобі з Конохі?
Сасорі теж був спантеличений. Зазвичай шінобі не приходили без вагомих причин. Минулого разу вони просто передали повідомлення не ходити в Північний сектор.
Що ж тепер сталося?
Пришедним виявився джонін з клану Гекко, який зайняв посаду у Академії шінобі. Він належав до того типу людей, яких діти на зразок Пакури боялися як вогню.
Хто в шкільні роки не прокидався у холодній поті, коли з’явилися очі?
По суті, він був добродушним чоловіком, але його посада зобов’язувала тримати марку. Побачивши Сасорі, він суворо зрикнув на інших дітей:
— А вам домашні завдання робити не треба? Чи настав час на шахрування?
Дітей як вітром здуло.
У Сасорі ворушилося серце. Якщо б справа була дрібною, шінобі не проганяв би дітей.
- Поговоримо зовні.
Його припущення справдились. Коли вони вийшли, і шінобі переконався, що їх ніхто не чує, Сасори дізнався від нього приголомшливу новину:
— У Суні почалися внутрішні суперечки. Третій Казекаге зійшовся у відкритому протистоянні з кланом Піщаною Бурі. Пан Хокаґе хоче вас бачити.
Сасорі очі розширилися. Переживши перший шок, він зробив кілька глибоких вдихів і, зібравшись, серйозно подивився на шинобі.
— Будь ласка, почекайте хвилину.
Він повернувся в будинок і з сумом оголосив, що його спричиняє Гокаґе. Тому сьогодні аркаду відправляють на нічний похід. Лише тверда обіцянка відвести їх завтра змогла заспокоїти розчарованих дітей.
Вийшовши і прикривши за собою двері, Сасорі глибоко зітхнув і звернувся до джоніну:
— Будь ласка, ведіть.
Шінобі з клану Гекко, який усе своє життя пропрацював завучем і кивнув головою. Те, як швидко цей хлопець захопився собою, справило на нього враження.
Що не кажи, а така витримка і самовладання... та ще й у його віці...
Завуч чув лише про одного чоловіка, який у віці 16 років зберігав крижаний спокій і завжди знаходив вихід з ситуації.
Цим чоловіком був сьогоднішній Хокаґе.
Казали, що в шістнадцять років він навіть отримував звістки про ураження на фронті або знищення припасів і жодним м’язом не видавав своїх почуттів безперемісним.
Хоч завивуч і не бачив цього на власні очі, але його батько не був з тих хто лестить і підхоплює. До того ж, це була приватна розмова, і батькові не було потреби говорити побиті фрази.
А тут перед ним стояв цей хлопець, зовсім ще хлопчиком, але вже безсумний лідер усіх дітей з Суни.
Жаль... Шкода, що цей Сасорі... не з Конохи.
***
Коли Сасорі зайшов до кабінету Хокаґе, Юя якраз зевал, тримаючи в руках лист. Побачивши гостя, він з усмішкою поклав папір і підвівся йому назустріч.
Але Сасорі не витримав і випалив:
- Пан Хокаґе! Я чув... в Суне... Проблеми?
Усміхнувшись, Юя примусив його пояснити.
Неприємності дійсно були, але можливо не зовсім такі, як собі Сасорі. Конфлікт між Третім Казекаґе та Прісною Бурі досягнув точки кипіння. Хоч різні інтереси і села можуть бути подібними, не можна заперечувати, що будь - яка сім’я завжди буде важливішою за село.
Проте обидві сторони дійшли згоди: не можна допустити, щоб битва розгорнулася всередині села.
Приклад Деревні Скритого Тумана був занадто свіжий в пам'яті.
Тому вони домовилися про поєдинку за межами Суни.
Простіше кажучи, про дуелі.
Це було не надто обнадійливо, але насправді це був найкращий вихід.
Сасори був у замішанні. Якщо все так, то навіщо покликали його?
Юя подивився на нього і з посмішкою вимовив:
— Ти ж хочеш знати, кого вони обрали для бою з Третім Казеказі?
Сасори замер. Невже?
Юя кивнув.
— Верно. Той, хто вийде на поєдинок проти третього Казеказі... Твій батько.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt