Коли Джірая залишив Коноху, як у справах Юя наметілися важливі кадрівні зміни. Медики, яких інші села присилали на навчання в останні два-три роки, готувалися до від'їзду.
Першими своїми фахівцями були Івагакурі з країни Землі, Кумомаракуре зі штату Молнія і Сунаґакер (Єгипет). Що до Кіригакурі з країни Води, то вони ледве видужали від недавньої громадянської війни і страждали від гострої нестачі людей. І хто міг сказати, що ця « програма підвищення кваліфікації від Конохи» - не порожня затія? У Тумані вирішили спершу поглянути на результати. Якщо перша хвиля стажистів покаже себе гідно, можна буде відправити і другу. Якщо ж ні, то які цілі витрачатимуть час?
Для першої групи медиків, які закінчили навчання, Юя влаштував прощальний вечір. І нехай такі заходи — це тільки формальність, яка мала дуже високе становище.
Окрім того, що Юя - Хокаґе був присутній на конгресі Цунаде і старий Кацурагі. Перша з них була автором чорнової версії « Рекомендації по хірургії середньої складності», яку випускники мали забрати із собою. Нехай у ньому було всього близько сотні сторінок, присвячених базовим технологіям спільної хірургії, на зразок розрізів і накладання швів, але навіть цього було більш ніж достатньо. Той, хто досконало оволодіє матеріалами, міг по праву вважатися першокласним хірургом.
Другий же був той самий старий, що останні кілька років тільки і робив, як кричав на них, вбиваючи в голови знання. Однак, інакше в лікарні і не можна. Лікарське лікування — це не ту стежку, в якій люди страждають від розгулу. Варто дати слабину, і хтось з учнів, вирішивши, що суворість напускна, віднесеться до справи через рукава. У багатьох професіях дуже неприємно пробачати, але не в медицині. Найменша недбалість тут може коштувати людині життя. У минулому житті Юя читав у новинах про хірурга, який забув скальпель в животі пацієнта. Що це, якщо не злочинна недбалість? Було б добре, якби ми пам’ятали про це вчасно, інакше наслідки були б немислими.
Будь - який добрий учинок у такій ситуації може призвести до того, що про лікарів говорять люди, чиї професії вимагають надзвичайної концентрації в кожній операції. Дев’яносто п’ять відсотків з них мали огидний характер. Особливо, коли справа стосувалася їхнього ремесла: пояснюючи щось бестоловому студенту в 10 разів, інші з них були готові його придушити.
Отже, хоч старий Кацурагі не давав їм продиху, а учні з великою повагою і пошаною поклонилися йому як належить прощатись із наставником.
А на Цунаді вони мали благоговійний страх. А коли вона пообіцяла вислати їм повну версію "Руководства", як тільки закінчиться його радість її « молодших братів і сестер по ремеслах» не було меж. Хіба ж така праця не є цінним довідником? Справжній артефакт, здатний в критичний момент врятувати чиєсь життя! Не дивно, що в серцях випускників Цунаде була особлива роль.
Зрештою Юя попрощався з ними і від’їжджав із усмішкою.
Ці люди стали першим мостом між Конохою та іншими селами. У цьому не було ніяких таємниць, а тому, проводячи першу групу «студентів за обміном» Юя голосно, щоб почути все, промовив до інших:
— Ці люди, які пройшли в Конохі підвищення кваліфікації, обов’язково принесуть своїм селом процвітання і силу!
Сказавши це, він розвернувся і пішов, залишивши представників інших сіл у повному замішанні. Першою їхньою думкою було: « Що знову задумав цей Хокаґе?» Вони не були мешканцями Лісти, які мали безмежну довіру до Ю. Навіть ті, хто мав до нього симпатію, були зобов’язані стежити за кожним його кроком і жестом.
Юя це зовсім не хвилювало. Його гра була відкритою інтригою.
Очевидно, що за роки в Конохі ці медики просочили її дух і вона обов’язково стане глашатаю. Іншим селом це, звичайно, не сподобається, але в тому-то і заковика ... Вони повернулися не для того, щоб, подібно до критиканських заїздів, черпати недоліки. Вони повернулися, щоб рятувати життя. Крім того, розрив між Конохою та іншими селами був незаперечним фактом: чи їм заборонять говорити правду? Така заборона розчаровує значно більше людей, ніж групу відновлених медиків.
Отже, розклад був простим: ти хочеш отримати цінні кадри — відсилай людей на стажування. Відправиш на стажування - вони попадуть під вплив Конохи. У мирний час це не впадає в очі, але буває що і замисли їхнє село розв'язати несправедливу війну, ці люди її точно не підтримали.
А що до Конохі... З цих сіл було б дивно, що Коноха вже стригла з них і скаржилася на мізерний урожай. До чого нападати? Ніхто більше не буде займатися справою, яку треба виконати.
***
Як і очікувалося, перша група лікарів з Конохи відразу показала свої навики. Але їхні висловлювання стали головним болем для керівництва сіл.
Івагакуре.
Джинчурікі Чотириххвостого, схрестивши руки на грудях, з незгладим подразненим роздратуванням дивився на главу відновлених медиків. Той, хто прибув у село, відразу ж з’явився до Оноки і вимагав негайно розвернути масштабне будівництво лікарні.
« Їси як контролюється! — Кидав від злості носитель Сон Гоку. - Ти справді вирішив, що я тебе слухатиму?
— Ладно. Є ще якісь вимоги?
Джинчурікі ошарашенно втупився на Оноки. Він перекладав погляд на медицину в білому халаті і назад, не довіряючи своїм вухам.
— Я згоден, — кивнув Онокі з найвагомішим видом. — Все, що потрібне буде для тебе, стане надано.
Тут вже джинчуріки не витримав і готовий був вибухнути, але суворий погляд Цучікаґе змусив його порозуміти запал.
Онокі і сам відчував гіркоту. Раніше він цього не помічав, але тепер, з поверненням першої групи, він ясно відчув... несумісність.
Так, 40 лікарів показали явну нездатність пристосовуватись. Особливо це було помітно через кілька днів після їхнього повернення, коли перша радість від зібрань з сім’єю стала легшою. Вони дивилися на брутальні, висічені в скелях будинки своїх сіл з таким нескромним зневагою, якого ніколи не було раніше.
Серце Ховоні стисалося. Івакуре залишалася таким протягом усіх 30 років з моменту заснування, і його це ніколи не турбувало. Він навіть не міг уявити, що два роки в Конохі так змінять цих людей... Проте, вони хоч як і раніше вважали себе шінобі Камня. І хай завжди поминали Коноху, але не залишилися там назавжди.
Насправді, не будь в Іві їхніх сімей і друзів, деякі з цих сорока людина ні за що б не повернувся. Але їхній провідник переконав усіх, що вони повинні хоча б побачитися з родиною. А коли прийшов, він зробив усе можливе, щоб вони більше не покинули Івагакуру.
Однак він розумів, що не можна завжди сплачувати борги і мати чисте сумління. Якби вони ніколи не бачили Конохі, то змогли б жити тут. Але після Ліста... що вже говорити про інших, він і сам не хотів повертатися.
Однак він вважав себе сином Івагакурі і мріяв, щоб його рідне село також почало розвиватися. Лікар Конохі запропонував йому посаду директора відділення і оклад у шістьсот тисяч рів, майже як елітний джонін. Але він рішуче відмовився. Повернувшись додому, він провів три дні з сім’єю і відразу ж прийшов у резиденцію Цучіке.
Онохі погодився, але те, що сталося далі, лише розчарувало його.
У Конохі він на власні очі бачив, як всього за місяць виростив житловий комплекс з восьми 20поверхових башт. Його ефективність була нормою, і він швидко будувався. Він забув, що це Івагакуре. Нехай тут були і свої будівельні бригади, і технології, та найкращі у світі майстри Дотона, але ніхто не збирався платити робітникам по двісті тисяч ре на тиждень, щоб підстебнути їх ентузіазм. Ніхто не проголошував, що за кожен день запланований раніше двомісячний проект отримає нагороду в десять тисяч осіб.
Онохи підтримували його з усіх сил, але навіть він не міг викласти сто мільйонів три за тиждень, щоб змусити п'ятисотну бригаду працювати як закладна. Івагакур просто не мав таких грошей.
Але і це було півперемоги. Керування будівельним майданчиком було хаотично, робітники їли, пили і давали потреби прямо на об’єкті. Побачивши це, який повернувся медициною, але не був лагідним і тому розлютився площами. У Конохі його навчили, що антисанітарія — це прямий шлях до епідемії та смерті від інфекцій, які передаються через фекалії.
Він та його товариші витратили всі свої мізерні заощадження, зароблені протягом років учнівства, на придбання стандартних ліків. Ліки були, але це не означало, що їх можна розкидати!
Джинчурікі Чотириххвостого вирішив, що ця вискочка занадто багато про себе замикав. В Івагакурі так будували десятки років, і жодних проблем не було. Присипав землею - і ділово! Йому завжди потрібно більше за всіх.
Того дня насіння роздора дало перший паросток. Ті, хто не був у Конохі — а таких було в Іві більшість людей, не могли зрозуміти, наскільки шокований той чоловік, який побачив сталеві джунглі Ліста після їхніх рідних кам’яних хатин. Вони знали, що в Конохі добробут, але думали, ніби там просто не потрібно важко працювати, аби заробити на життя. Вони й не здогадувались, що праця на заводі Конохе зовсім не ліпша від землеробства в Іві чи навіть важчого. Коли йшов дощ, селяни Камня сиділи від дому до дому. І все ж, запропонувавши сотням людей вибір, ніхто б не захотів жити в Івагакурі.
...Чітриповерховий будинок лікарні будували три місяці. У той час як серце скрепилось, нам треба було задовольнятися тим, що маємо.
Коли над входом повісили вивіску з червоним хрестом, шпиталю офіційно відкрили і в перший же день натовп наводив його. Життів, які зазнали незначних поранень і хворів, було дуже багато. Зазвичай вони просто терпіли, але тепер, коли з’явився шпиталь, вирішили дізнатися ціни. П'ятдесят, сто тре за прийом - цілком посильна плата.
Почався пекло.
Сорок з більше медициною працювали на винос, виснажуючись до напівсмерті. Крім того, треба було мати справу з непорозумінням у селі. « Я заплатив за прийом, чому я повинен платити окремо?». Ні, я боюся, краще потерплю», « Що? Вирізає пухлину? Ні за що!»
Вони відчували виснаження.
Але і це було не все. У кінці року директор лікарні прийшов до Оноки, щоб виділити кошти на закупку медичного обладнання в Конохі. Цучикаґе лише похитав головою, а грошей не було.
Директор вибухнув.
Немає грошей? Якого біса ви тоді взагалі відкривали лікарню? Ці пацієнти мене доконали, тепер і ви туди ж! Всі знають, що госпіталь — це курка з золотими яйцями! У лікарні Конохі щороку приносить село десятки мільярдів доларів! Навіть після вирахування усіх витрат у них залишаються мільярди прибутку! Це один з головних активів села! Чому те, що приносить Конохе багнолові гроші, не може заробити в Івагакурі?
Оночі з збентеженим виглядом намагався заспокоїти його. Йому було ніяково. Гроші-то лікарні приносив, і великі, але в Івагакурі було занадто багато інших статей витрат. Зараз потрібно було розрахуватися з бригадою робітників, які чекали зарплату вже рік. Якщо не заплатити, чекай лиха.
Цучіке відмовився від витрачання грошей на обладнання. І, як на гріх, того ж дня сталося нещастя.
Вночі в лікарню принесли того самого чоловіка з пухлиною на спині, який вже втратив свідомість від болю. Йому не було операції, і він міг жити кілька днів. Оперувати ж за таких умов...
Вони зважилися.
Операція пройшла успішно, але почалася інфекція. Вода, яку вони використовували була з місцевої річки, і про кількість бактерій у ній можна було не говорити. На щастя, директор обережно закупив антибіотики у Конохі. Після кількох днів мук пацієнта врятували.
У той же день директор, не витримуючи напруженості, впав без свідомості.
Оглянувшись, він зібрав усіх сорок медицинів, які повернулися з ним.
« З самого початку я не збирався дозволити нікому з вас залишитися в Конохі, — сказав він глухо. — Я знаю, що для вашої кар'єри я злочинець. Но... Івагакуре — місце, де я народився... Нехай до кінця своїх днів я буду зневажений вами, нехай ви будете ненавидіти мене, я мертвою хіть буду тримати вас тут. Щоб ви разом зі мною зробили свій внесок у розвиток нашого села. І зараз я прошу вас зробити цей внесок... Ми складемо спільне прохання на ім'я третього Цучікаґе, пана Онохі. Ми хочемо, щоб він виділив госпіталізую засоби на купівлю системи очищення води, стерилізаційного обладнання та хірургічних інструментів.
***
- Яка відданість... і все заради села... — Пробурмотів Ю, читаючи донесення, яке Анбу привезли йому на будинок. Він наказав негайно повідомити йому будь - яку інформацію про те, що повернулися лікарі, і отримував промови навіть серед ночі.
- Це новини про моїх учнів? — Цунада вихопила з його рук сувій.
Вона, як-никик, була їх наставницею, і її занепокоєння було цілком природним.
Коли Цунада прочитала донесення, вона почала посміхатися і зітхнула:
- Шкода, що він не з Конохи.
Юя посміхнувся. Звичайно, можна було б низькопробними методами переманити його, але навіщо? Такі люди заслуговують поваги.
— А хіба у нас таких немає? Дядько-наставник був точно таким же. Готовий на все заради добробуту села.
Цунада замовила. І правда, Сенджу Тобірама був людиною, яка заради Конохи пішла б на що завгодно. Але ж... Як і Сенджу Хаширама. В останній битві з Мадарою прямолінійний перший Хокаґе захищав село, вдаючись до підступної тактики: відволікання противника теневим клоном і сам напав зі спини. Мадара, мабуть, не очікував такого від нього. Але це було перше — він не огидився за село.
Поки Цунада думала про діда, Юя зітхнув:
— Жаль. Людина він хороший, і вміння є, ось тільки загальна картина не бачить.
Думки Цунади перервалися.
- Що ти маєш на увазі?
« У Івагакурі обмежений річний бюджет, — усміхнувся Юя. — Для обладнання, яке він хоче, потрібно не менше мільярда рій. Для нас це дрібниця, але для них мільярд... Дуже великі гроші.
Лише доставка і встановлення системи очищення води обійдеться їм у понад сто мільйонів. Сам апарат коштував всього тридцять, але решта - плата за транспортування і монтаж. Звичайно, подальше обслуговування входило у вартість.
Річний вал Івагакурі, який посприяв торгівлі з Конохою, був трохи вищим від Ліста у минулі роки — 40 мільярдів р. У порівнянні з двомастами мільярдами Конохі є скарбницями.
Але якби Юя була на їхньому місці, він би знайшов вихід. Продати землі, копальні і робочу силу — продати все, що можна. Стихнувши зуби, за будь - яку ціну закладають фундамент індустріалізації. Зашвидко? Да. Принизливо? Безумовно. Але іншого шляху немає, коли всі технології та виробничі потужності в чужих руках. Щоб розвиватися - терпе.
Якби Івагакурі пішла на стратегічну співпрацю з Конохою років двадцять тому, коли та тільки починала свій шлях, зараз вони б вже процвітали. Тоді Юя було лише дев'ять, реальна влада належала Сенджу Тобірамі, а той в економіці був ні в зуб ноги. Вони встали тоді всеосяжне партнерство, зараз би злетіли до рівня країни Водоворотів, а то й вище.
Вони пропустили свій шанс.
Був і інший, десять років тому, коли Юя готувався зайняти пост Хокаґе. Запропонуйте йому інші села, щоб він обмінював свої ресурси на технології та інвестиції. Але ніхто до цього не дійшов.
Колись і Коноха пройшла через це. Віддаючи плоди цілої покоління за креслення найпростіших машин, скрегіт серця приймав принизливі умови, щоб отримати технологію, розібрати її до останнього гвинтика і навчитися робити свою. Юя знав, як це бути відстаючою.
Але він також знав, що відсталість Івагакурі ніяк не пов’язана з її внутрішнім політичним кліматом. Не було жодної єдності перед лицем потужнішого сусіда. Все та ж внутрішня гризня, все той же делег пирога ...
- Так що ж, з моїм учнем все буде гаразд? — Схвильовано запитала Цунаде. Хоч би як там було, він був її учнем. І такі ідеалісти викликали захоплення.
— Не хвилюйся, все буде добре. Юя посміхнувся і вщипнув її за щоку. Вона така ж м'яка, як у дитинстві. — Завтра я відправлю йому листа з пропозицією про роботу. Річна зарплата - десять мільйонів рей. Від мого імені.
- Але ж ти сам сказав, що він не погодиться!
Юя розсміявся і попрямував до ванної.
— Верно. Саме тому, що він не погодиться... Я і зроблю йому пропозицію від свого імені.
Пропозиція від імені Хокаґе Конохі була недвозначним листом Онокі: « Цей хлопець, навіть якщо й з паршивим характером, — справжній талант. Він тобі потрібен? Якщо ні... Я з радістю заберу його собі."
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt