Тіло Сенджу Хашірами було за межами розуміння. Його клітинна активність була настільки жахливою, що дозволила Мадарі, всього лише відкуснику шматок його плоті, не тільки вижити, але і в результаті відростити на власній грудях обличчя Першого Хокаґе.
У теорії, ця неймовірна регенерація мала служити Гаширам вічною охороною.
Але та битва була занадто нищівною.
Хашірама отримав важкі рани, і його клітини кинулися в люту атаку — вони постійно поглинають інші уражені, інфіковані та відмірні клітини. Завдяки цьому він зміг так швидко відновитися. Кожен атом його істоти працював на зцілення.
Ось тільки, одного разу почавши, цей процес вже не міг зупинитися.
Іншими словами, клітини, які врятували життя Гашірами, увійшли у смак. Вони розвинули шкідливу звичку — пожирати. І навіть коли тіло заповнили нові, абсолютно здорові клітини, старі продовжували їх винищувати.
Незважаючи на безконечне знищення, молоді клітини не залишали місця для життя, але залежна життєва сила Хаширами змушувала їх знову і знов народжуватись. Це зачароване коло безперервного народження і знищення виснажувало його зсередини.
Коли Юя усвідомив, що́ відбувається, то в його пам’яті з'явився діагноз — лейкемія.
Лейкоцити в людському тілі — це потужна зброя проти зовнішніх патогенів та інфекцій. Але коли їх стає надто багато, коли вони вступають у силу незліченних перемог і припиняють вмирати під час свого ув’язнення, то починають знищувати самого носія.
Як же це було схоже на хворобу Хашірама! Якби не його унікальні клітини, він би загинув у тій битві. Але тепер саме вони, ці занадто ретивні захисники вели його до знищення. Імунна система Першого Хокаґе, мабуть вже майже повністю зруйнована... Як пояснити те, що випадкова витока чакри перетворилася у ціле дерево?
Но... Розуміння суті проблеми не давало відповіді на головне запитання.
Юя не знав, як його врятувати.
Він не був ніндзя-медіком! Він не володів мистецтвом лікування! А плід, що він з'їв був плодом Золота, а не всемогутнім Плід Опе-Опе!
Юя похолодів. Він вкинув голову і, дивлячись на Хашіраму, випалив:
- Вчитель, скільки вам залишилося?
Хашірама задумливо потер підборіддя і відповів зі спокоєм, від якого сталося лихе:
— Хм-м... Мабуть, близько півгодини.
Узумакі Міто, яка сиділа поруч з Вузамом, була просто недоброю губами. Що за вчитель, який є учнем... один без обинків питає, інший відповідає. Хіба ж у такі моменти не покладено підстави потішати одне одного?
Але Юя був у паніці. Як же Хаширам буде розвиватися, коли він помре? У нього всього-то п'ятсот кілограмів золота - цього і на один зуб не вистачить! Як можна з таким мізером розкрити всю силу свого тіла? Як можна досягти успіху в пробудженні? Як стати сильнішим?
— Учителю, ви не можете померти! - Вирвався у нього перед тим, як він встиг подумати.
Хашіма здивовано моргнув, а потім тепло розсміявся:
— Треба же. Я не сподівався, що саме це буде твоєю першою думкою.
Юя стиснув губи і сказав:
- Вчитель, якщо з вами щось трапиться, крихкий світ, що ви створили, негайно зникне.
Усмішка зійшла з обличчя Хашірами. Він важко зітхнув.
— Я знаю. Але нічого не можу вдіяти.
Хіба він не міг через слова Юя остаточно знищити інші чотири великі села? Така жорстокість лише розпалила б полум’я помсти, що спалахнула б з новою силою після його смерті.
На лобі Юя виступив холодний піт. Він чудово знав, що почнеться коли настане нова війна. На полі бою підуть навіть такі діти, як Учиха Ітачі, — що вже говорити про нього самому. ( Хоча бідолаха Ітачі призначив свого батька, Учига Обіто та його покоління були також молодими чоловіками, коли їх кинули до найжорстокіше пекло).
Полетіти на війну, не зміцнівши... Ні, тільки не це...
Але Гашірама не читав його думок. Він вирішив, що хлопчик просто переживає за нього, і всміхнувся:
— Не тривожся про мене. Кожен шінобі з самого дитинства готовий до того, що може померти в будь - який момент. Чесно кажучи, я повинен був загинути ще в тій битві з Мадарою. Те, що я прожив так довго після неї, вже величезна удача.
Юя замовк. Після довгої паузи він тихо запитав:
— Вчителю... Коли ви помрете... Можна не проводити похорон?
Хаширама на мить застиг, а потім знову розсміявся, цього разу надломлено, з гіркотою.
- Не думав... Недарма ти мій учень. Ми з тобою думаємо однаково.
І тут Юя все зрозумів. Хашірама покликав його, щоб дати останні накази.
— Як твій наставник, я був нікчемним, — зітхнув Хашірама. - Тому зараз мені навіть трохи соромно про щось тебе просити, ха-ха...
Коли Юя дивився на нього, він був дуже веселим і відчув, як до горла підкочує ком. Вони жили під одним дахом кілька років. Не можна було не прив'язатися.
— Кхм, — відкашлювався Хашірама. — Загалом, Юя... Вчитель з мене так собі, але я повинен тебе попросити. Коли я помру, не влаштовуй пишних церемоній. Не дозволь нікому знайти моє тіло. І ще... Не кажи Цунаді.
Юя мовчки і твердо кивнув.
— Здається, ця постеля недавно щось запідозрила - зітхнувши продовжив Гашірама. - Завжди ходить за мною по п'ятах. Що сказати, вся в діда.
Юя подумки закотив очі. « Вона запідозрила, що це так! Та ця дрібничка просто заразилася вашими поганими звичками, вчитель. Ось і все."
— Але незабаром я вже не зможу про неї піклуватися. Її батько загинув рано... У майбутньому тобі доведеться стежити за нею.
Юя замер. Цього він і справді не знав. Виходить, Цунаде росла без батька?
Він кивнув. Догляд за маленькою дівчинкою не здавалася йому непосильною ногою.
- А тепер найголовніше... — Хашірама раптом випростався, і веселе добродушне вмиг злетило з його обличчя. Він подивився на Юя в упор, і в його очах блиснула сталь. - Чи готовий ти віддати все заради села?
Юя застиг, наче його вдарило блискавкою. Відповідь зірвався з губ майже інстинктивно:
— Я... Я...
На щастя, він запам’ятався вчасно і закрив рота.
Хашіра дуже зітхнув, і довкола нього відразу розвіялася аура.
— Юя, хоч ти і прийшов до Коноху як біженець, рятуючись від війни, для мене... - Він подивився на хлопця з якимось батьківським сумом, ти теж частина цього села.
Юя мовчав. Потім він низько вклонився, доторкнувшись лютим татками.
— Учителю, прошу, говоріть прямо.
Хашірама спокійно дивився на нього зверху вниз, а потім раптом знову розхвилювався.
- Ха-ха-хо, ну що ти так напружився, піднімайся! Насправді, я хочу попросити тебе про простий...
Він посміхнувся, і в цій усмішки не було ні краплі фальї.
— Ты... Хочеш стати Хокаґе?
Юя скам'янілы. Він почувався дуже пригніченим.
Губи хлопчика задрижали. Він зробив глибокий вдих і в одну мить прокрутив у голові всі історії, що коли-небудь чув про політику та інтриги в своєму минулому світі. Потім він відкрив очі і, дивлячись прямо на Хашіраму, чітко сказав:
- У мене немає підтримки клана. Мене ніколи не виберуть.
Юя знав, що він був би покараний прямою відмовою. Біженець ззовні, який прожив кілька років з самим першим Хокаґе, але так і не проник у відданість селі... Цього вже було достатньо для підозр. А якби він в такий момент заявив, що пост Хокаґе йому абсолютно нецікаво...
О, це був би дуже цікавий поворот.
Адже тоді виникло б одне дуже просте і досить жахливе питання.
« А що ж... Тобі цікаво?»
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt