Гуширама окинув Юя спокійним поглядом і важко зітхнув.
- Все так. Окрім мене, твого вчителя і Тбірами, свого... Ти й справді тут не маєш опори. Але що, якщо я скажу... що твої союзники все-таки є?
Юя з подивом підняв на нього очі.
— Кто?
— Учиха, — тихо вимовив Хашірама.
Юя не знайшов слів для відповіді.
— Учиха Каґамі, майбутній керівник клана, продовжив Хашірама. — Тобірама довіряє трохи з Учиха, але Каґамі - хороший хлопець і він користується його довірою. У нього є сила, і всі задатки, щоб очолити свій клан. Якщо клан Учиха вирішить тебе підтримати, ти більше не будеш самотній.
Юя мовчав, але через мить лише похитав головою і посміхнувся:
— А кажуть, вчитель, ви в справах села ні в зубах ногою. Тепер я бачу - враки все це.
Хашірама тут же стьор з обличчя будь-якої приналежності, повернувши собі звичайне простодушно-дуршавий вираз.
— Ха-ха-хо, да? Правда? Так я так, надивився просто, ось і навчився чомусь. Итак... так що ти думаєш? — Він повернув розмову у своє русло. - Якщо у тебе з'явиться таке бажання... Думаю, Тобірама буде тільки радий.
У цей момент Юя повністю зрозумів, навіщо Гашірама його покликав. Прощені настанови, звичайно, були частиною плану, але головною метою було ... Промацати його до самого дна. Дізнатися, хто він такий і що з ним робити далі.
Юя глибоко зітхнув і, дивлячись прямо в очі Першому Хоказі, твердо вимовив:
Пост Хокаґе мене не цікавить.
На його обличчі промайнуло справжнє здивування. Він знову напустив на себе потворний вигляд.
— О? А що тоді тебе цікавить?
- Учителю, якщо ви дійсно хочете щоб я приніс користь Конохі... — Юя випростався, і в його голосі задзвонила сталь - то довірте мені її економічний розвиток.
Тепер Хаширама було справді здивовані.
- Економічний розвиток?
— Так, — кивнув Юя. - Теорія, про яку я говорив раніше... про те, як одна і та ж сума грошей, пройшовши по колу може створювати багатократну вартість... По суті, це і є економіка. Її основа - це товарооборот, задоволення потреб і, як наслідок, стабільність суспільства. Просто кажучи, чим краще економіка, тим більше в селі всіляких благ, щасливішими люди і тим міцнішими є світ. А це у свою чергу можна розкласти на складові: виробництво, транспортування, споживання і знову виробництво. Нескінченні цикли. Матеріальний достаток дає душевний спокій, і один підживлює інший.
Юя знав: якщо він сьогодні не доведе своєї « цінності », завтра його можуть просто вигнати з Конохи. Хашірама - добрий, але він перш за все перший Хокаґе. Він не міг дозволити, щоб у його селі жив хтось на зразок Юя - людина без почуття приналежності до Коноха, що не бажає служити їй, але водночас має винятковий талант.
І талант цей полягав не в економічної теорії. Хашірама ніколи про таке не чув і не міг цінувати. Він цінував інше — Кеккей Генкай Юя, здатність відчувати золото і знаходити його та збирати в своїх руках.
Тепер країна вогню була найбагатшою з п’яти великих країн. Але якби Юя пішов до когось іншого, через кілька років цей титул міг би легко перейти до сусідів. Тому Хашірама не міг його відпустити.
Перше зондування питання: чи ти маєш прихильність до села?
Друге: чи ти маєш амбіцію і жагу до влади?
Якщо ні, то чого ти взагалі хочеш? Коноха не витримає нової смути.
Юя розумів це як не найкраще, а тому вирішив не тягнути і відразу викласти свій головний козир. « Хочете, щоб я служив Конохе? Будь ласка. Прямо кажу: пост Хокаґе мені не потрібен. Не тому, що у мене немає амбіцій. Просто мої амбіції - це гроші. Великі гроші. Дуже великі гроші. Так вам зрозуміліше, вчитель?»
Чи Гаширам зрозумів?
Як би не так!
Нехай зараз визначення економіки в будь-якому довіднику займає декілька рядків, але у цих рядках є ціла суть. Якби « Бог Шинобі» міг дійти до цього своїм розумом, Коноха за шістнадцять років свого існування не виглядала б так, як зараз, — місце, де багато простих людей все ще голодують і ходять у обносках.
Звичайно, все пізнається в порівнянні. У інших великих країнах ситуація не була такою ж успішною. Принаймні Коноха могла гарантувати, що сім’ї ніндзя будуть ситі і їхні діти зможуть вивчати ніндзюцу. Небагато схованих сіл могли похвалитися тим самим. Хіба що зовсім крихітні країни, такі як Залізнеза або регіони Водоворотів, де і населення було з гулькін ніс. Там і об'їдків зі столу шінобі вистачало, щоб нагодувати простолюдців.
Тієї ночі Хашірам і Юя говорили дуже довго. Про що саме - ніхто не знав. Але вже наступного дня Юя з промовою до Тобірама. Він кинув Академію і, по суті, почав виконувати роботу особистого помічника.
На обличчі Юя прочитувалося щире незадоволення, але в присутності Тобірами він не сміявся його показувати.
Тобірама ж вирішив особисто перевірити, на що здатний цей хлопець і після недовгих роздумів доручив йому зайнятися планом забудовки південного району Конохі.
Юя подумки закотив очі. Ну ось ще! Ця місцевість — суцільні халупи простолюдинів, жодних труднощів і ніякого виклику. Однак він міг обурюватися лише про себе. Наказ був даний через Тобіраму, а отже, для всіх інших це було наказом самого Тобіри.
І ось у південному районі почалася масштабна реорганізація. Якщо два слова — це снос і пересілення.
Старі хібари зрівняли з землею, ділянку розчистили і почали підводити нові типи багатоповерхових будинків. Не надто високі, в чотири поверхи, але порівняно з попередніми одноповерховими халупами це відразу дало учетверо більше житлової площі. З допомогою ніндзя робота кипіла.
Однак Юя заробив їх лише на ранній стадії. Як тільки фундамент був закладений, він повторив трюк, вже випробуваний на мосту в Шимегакурі.
Тобірама спостерігав за цим з завмиранням серця. Розчистити під нуль таку велику територію на півдні Конохи... Скільки це коштуватиме? А потім до нього дійшла чутка, що колишнім мешканцям не просто дають нові квартири, але й платять величезну компенсацію! Сто тисяч ре на людину!
Гаразд, тут Юя і сам вважав себе несвідомим мерзотником. Сто тисяч ре - це як п'ять тисяч рублів у його минулому світі. Спробуй прокрутити це там - люди б підняли бунт. Але місцеві жителі... вони коли-небудь бачили таку щедрість? Таке щастя, і раптом звалилося на їх голови?
Переїжджаємо! Хто не переїде, той не людина!
Коли Тбірама розлітаються величезні суми, то майже не вистачав свого серця. Звідки у мене стільки грошей? Звідки Конохі має стільки грошей?
Зрештою він не витримав і запитав Юя прямо, де той взяв такі гроші.
Юя лише посміхнувся.
— А з чого ви взяли, що я витрачаю гроші? Так, кожен з них отримав компенсацію. Але це розплата. Їм же потрібно щодня купувати їжу, чи не так? Я наказав відкрити там круглу закуску з пиріжками. І ще універсальну крамницю, де продається все підряд. Повірте, і двох місяців не пройде, як всі ці гроші до останньої монети повернуться назад.
А потім ті ж гроші стануть їх платою за роботу на будівництві. Думаєте, я від нічого робити наказав ніндзя закласти лише фундамент, а решта віддав на викуп простим людям? Все для того, щоб вартість, яку вони споживають, була набагато меншою за те, що вони створюють.
Так, це було по-капіталістично жорстоко і бездушно, але ніхто не бачив в цьому нічого поганого. Натомість усі захоплювалися мудрістю Другого Хокаґе. В результаті, заплативши суму, яка дорівнює гонорару одного джона за місію і видавивши по сто тисяч « підйомних», він отримав забудовані три чверті району, мощену каменем дорогу та всю інфраструктуу: вуличні ліхтарі, громадські туалети й інше.
Юя і сам почувався останнім негідником, який не вважає прості трудяга за людей. Але Тобірама, перевіривши рахунки і побачивши, що витрати та впрямо виявилися незначними, обвів поглядом оновлений, сяючий південний район Конохі ...
І тоді він, здається ... почав щось розуміти.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt