Зрештою Тобірама вирішив не висвятити Юя в таємниці Едо Тенсей.
Натомість він дав йому найвищий допуск у сховищі таємних технік Конохи. Усі ці технології, створені ним самим, запечатали в архіві Торбиса і знімали тільки той, хто носить дану їм мітку або сам Хокаґе.
Тобірама накреслив у долоні Півдня невидиму форму формули: доти, доки ця рука ціла, шлях до сховища буде відкритий для нього.
Юя залишився щасливішим і передав своєму наставнику 30 кілограмів чистого золота.
Коли Тобірам отримав дорогоцінний метал, то не витрачав часу на пусті розмови і відразу пішов геть. Сто п’ятдесят мільйонів юр — це величезні багатства, і він повинен був добре зважити свої плани. Але, як і минулого разу, він не збирався віддавати ці гроші жодному з кланів.
А якщо хтось поцікавиться, звідки кошти, - скаже, що це залишки з минулого разу. Про нові 30 кілограмів золота ніхто не повинен дізнатися.
На мить у Тобірами промайнула думка: « Чи ж не втаїв хлопцю частину скарбу? Але він відразу відкинув це підозру. Кілька десятків кілограмів — це і так неймовірно багато. Крім того, як і казав Юя, золото навряд чи було видобуто з рудника. Протягом багатьох років війни землі перепахували сто разів - якби тут золота жила, її б давно виявили. Принаймні, розсипи точно б знайшли.
І якщо з'ясувати, все це - результат праці наймолодших хлопців. Тобірамі і так було співвладнено відбирати у дитини такий скарб, не кажучи вже про те, щоб влаштовувати допити, намагаючись дізнатися, чи залишилося чого ще.
Тепер головне - якомога швидше навернути це золото на благо села.
Сенджу Гаширама в справи брата не втручався. Останнім часом він дедалі рідше був удома, воліючи пропадати в гральних будинках. Юя, використовуючи свою здатність, знову допоміг йому, перетворивши кілька шпильників у золото, щоб наставник міг обчистити шахраїв-напартачів. Ті все одно не були зразками чесноти, так що Юя була чиста.
Однак через місяць, у перший день нового року, сталася непередбачена подія.
Нині Конохе не говорив про розваги. Їх просто не було. Що й казати, якщо прості люди боролись за само виживання без впевненості навіть у майбутній вечері. Звідки їм було взяти сили та засоби для створення індустрії розваг?
Отже, прихід нового року для села не мав особливого значення. Праця на Великому мості через болота продовжувалася аж до дня, коли будівництво наближалося до завершення. Люди не знали, коли ще уявиться така можливість заробити, і намагалися взяти своє поки є шанс.
Тієї ночі, коли Юя вже спав, він раптом відчув, як дрожить земля. Коли він подумав, що стався землетрус, то в паніці схопився з ліжка і вибіг у двір.
Але землетрус не був. Замість цього вони жили в їхньому домі, де росли велетні, а на нічному небі було багато дерев.
На обличчі Юя застигло німе питання. Звичайно, він здогадався, чиї руки це зробили. Мокутон Сенджу Гаширама був відомий по всьому світі шінобі. Але що це означає? Застосовуйте Вірш Дерєва у себе вдома?
Юя задумливо потерпить підборіддя. Його наставник знову щось не підібрав з тіточкою Міто?
Невдовзі в його кімнаті з’явився Узумакі Міто. Очевидно, вона прийшла до нього, турбуючись, як би він не постраждав. Коли Юя побачила його в піжамі посеред подвір’я, то з полегшенням випорожнювала і поманила його до себе.
Юя підійшов до неї з посмішкою.
- Я вже думав, що землетрус, а це Мокутон наставника. Навіщо йому потрібно було застосовувати технології прямо в будинку?
Обличчя Узумаки Міто на мить затьмарювалось.
— Ходімо зі мною, — сказала вона. Твій наставник хоче з тобою поговорити.
Юя здивовано нахмурився. До чого така серйозна?
Він прослідкував за нею в покої Гашірами. Перше, що він побачив - це сам перший Хокаґе, який змащує затилок і дивиться на шість обхватів, дерево, яке проросло крізь підлогу його кімнати.
Помітивши Юю, він зробив вигляд, що нічого особливого не сталося.
ти прийшов.
Юя кивнув, але його погляд мимовільно прикував величезне дерево.
Хашірома смішно кашляв, а потім опустився на коліна в традиційній позі і з усією серйозністю звернувся до хлопчика:
є дещо, про що я зобов'язаний тобі розповісти. Твій наставник... Я... Скоро помру.
Юя, який зачаровував дерево, не відразу зрозумів суть сказаного. Він неважливий кивнув і лише секундою пізніше, коли до нього дійшло, закруглив очі та втупився на Хашираму.
- Що? Вчитель, ви жартуєте? - Він здурів. — Да вы... ви... Ви зовсім не схожі на вмираючого!
І це було правдою. Сенджу Гашірама, на щоках грає рум'янець - хто б міг подумати, що він при смерті?
Гаширама розсміявся своїм фірмовим сміхом.
- Я так і знав, що ти не повіриш. Що ж... Як би ти не хотів вірити в це, це правда...
З цими словами він запропонував Юї сісти навпроти.
Юя впав на коліна, з підозрою дивлячись на наставника.
— Учителю, ви знову влізли у борги і хочете, щоб я їх платив?
Обличчя Гаширами похмаркнело. За кого його приймає цей хлопчисько? Хоча він, поміркувавши про це, визнав: « Юя неодноразово просив допомоги в боргах.
Кашлянувши, щоб повернути собі серйозний вигляд, він заговорив знову:
- Ти знаєш, хто такий Учиха Мадара?
Юя на мить завмер. Хто ж не знає про Мадаре? Він кивнув, але підозра в його погляді лише посилилася. Чи вчитель не намагається змінити тему?
Хашірама опустив очі і раптом почав свою розповідь - історію про нього та Учіха Мадарі...
- Ми з Мадарою познайомилися ще дітьми... Коли ми дорослішали, то стали найсильнішими у своїх кланах. Щоб вижити, нам доводилось братися за замовлення даймо і багатих торговців. І оскільки наші клани були рівні за силою, якщо хтось наймав Сенджу, його противник обов'язково найняв Учиха...
— Пізніше брат Мадри загинув від рук Тобірами. Це призвело до війни, яка забрала тисячі життів. І ми обидва втомилися від цього. І тоді нашою спільною мрією стало створення села, де всі клани могли б жити в мирі.
- Що було далі, ти і сам знаєш... У глибині душі Мадара ненавидів Тобіраму, бо той убив його брата. А коли прийшов час виборів Другого Хокаґе, за нього не віддали жодного голосу. Він відчув себе чужим у селі, залишив її... А потім ми зійшлися в останній битві...
Історія тривала майже півгодини. Раптом Хашірама відчинив своє кімоно, обнаживши груди.
Юя в оцепені дивився, як під шкірою наставника неприродно зітхають і звиваються м'язи, ніби живі...
— У тій битві я вбив його, — тихо вимовив Хашірама. — Але й сам отримав смертельні рани. Щоправда, завдяки особливим рисам мого тіла я зміг зцілитися. Ось тільки... Щось пішло не так. Мабуть, маятник гойдався в зворотній бік. Відновлення зайшло занадто далеко, і тепер моє тіло почало їсти мене зсередини. Тож...
Хаширама подивився на Юя і м'якіше посміхнувся:
— Я скоро помру.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt