Час - як вода в гірській річці. Не слідкуєш за ним, і воно вже стихло, залишивши лише невиразне подив: « Невже минуло так багато років? »
Відтоді як Юя запропонував міст через заболочену місцевість, пролетів місяць. За цей час він зрештою зміг успішно завершити формування мітки Хірайшина. Для ніндзя зі звичайними здібностями - цілком гідною швидкістю. Але якби Юя думав порівняти себе з геніями типу Мінато Наміка... Краще не варто було. Один лише сором.
Однак створення мітки було лише першим кроком. Техніка, що літає, таїла в собі набагато більше можливостей.
Академія пішла на канікули. Варто зазначити, що Юя отримав найвищу балку за технікою клонива. А все тому, що він таки взяв ізмором Сенджу Тобіраму і попросив у Техніки Тьневого Клони. Юя, прохаючи успіху в житті, навіть почав цікавитися Множником Клонуванням, але отримав від Другого Хокаґе суворий і рішучий опір.
Тенденційне клонування було незамінним знаряддям у тренуваннях, але біль і втому від кожного зниклого клону були сумними та закладені на оригінал. Якщо фізичні дані не могли витримати такого навантаження, то можна було б завдати непоправної шкоди своєму тілу. А статура Юя, м'якше кажучи, не йшла ні в яке порівняння з тушкою того ж Наруто, у бічному животі сидів Курам. Намагаючись освоїти новий дзюцу таким чином може підірвати самі основи його розвитку.
Отже, за клонування - найвищий бал, крім математики - провал. Але в цілому цього було достатньо. У спарінгах Юя отримав рахунок, і нехай було трохи прикро програти Х'юга Казуко та Вчхе Джу, але їм програвали і всі інші, так що результат можна вважати непоганим.
Протягом минулих місяців Юя знову вибрався з села. Цього разу він вирушив на північ, за скелясті скелі, що служили Конохе природним муром. Коли він прибув до потрібного місця, то застосував свою здатність - зосередився під землею весь наявний драгметал, спресувавши його в єдиний куб. Він був задоволений, коли з’їв здобич на вазі із сувоїв. Триста шістдесят кілограмів чистого золота.
Після того як Юя відокремив частину сувою і зменшив його до розмірів колоди, він зробив це в 30 кілограмів.
Присутність Сенджу Хашірами в селі була справжнім благословенням. Можна було не боятися ворожих розвідників, бо його репутація була найкращою гарантією безпеки.
До речі, недавно сам Хашірама виглядав все краще: рум'янець на щоках, голос - гучний і розкатистий, дихання — рівно й глибокий. Ані натяк на смертельну хворобу, про яку судили в селі. Юя все частіше сумнівався, що передчасна в історії смерть Пернього Хокаґе взагалі станеться. Що ж, воно і на краще. У його руках тепер було менше п’ятисот 50 кілограмів золота, а для цього мало чого. Поки Хашірама живий, ми можемо не боятися нападу на Коноху і спокійно нарощувати сили.
Будівництво моста мало закінчитися до кінця лютого. Три місяці роботи, загальна вартість яких складає плата робітників, — лише п’ятдесят мільйонів рей. Але, як і сподівався Юя, ці долучення вже приносили видимі плоди: поліпшували та процвітали, а також сприяли щастю мешканців.
Не було жодних дрібниць. З'явилися завивці, готові влаштувати заворушення. Учика Каґамі хотіла втрутитись, але Юя через зв’язковий сувій ніндзя тримав його. Помірна доля хаосу була цілком прийнятна. Більш того, якщо б ніхто не бунтувався, Юя, навпаки, вважав би це дивним. Коли ти їси, а сусід — білий рис і носить новий одяг, то в серці не з’являється дисгармонії. Особливо, якщо ти теж готовий працювати але тобі не дають шансу.
Звичайно, ті, хто вже здобув багатство, — тобто робітники на будівництві, були незадоволені. Вони не збиралися дозволяти комусь відбирати їхній шматок хліба, а отже, зіткнення були неминучі.
І ось тут на сцену виходив Учіха Каґамі, але вже в іншій своїй ролі - командира оперативного загону військової поліції Вітчиху. Ідеальний момент, щоб заробити репутацію для всієї організації. У селі було небагато розваг, і місцеві байки, що травили наймовніші жителі, заміняли все. Цей випадок міг стати чудовим матеріалом для таких історій.
Кагами бачив усе це і все більше захоплювався таємничим « радником », якого призначив йому другий Хокаґе. Він неодноразово говорив Тобірамі, що хоче вчитися від цієї особи: навчитися вести справи, розуміти стосунки між мешканцями села і отримувати максимальну користь з мінімальних вкладень. Ось тільки обличчя Хокаґе-сами в такі моменти чомусь ставало дуже дивним.
Але це було неважливо. Каґамі був упевнений, що коли він оволодіє цими знаннями і застосує їх у своєму клані, то зможе змінити його зсередини. Закріпити його. Тоді старійшини більше не шукатимуть причин для інтриг.
Сенджу Тобірама не погоджувався, але й не відмовляв. Він лише наказав Каґамі наполегливо працювати і залишив сувою, щоб ставити запитання безпосередньо. Каґамі був у захваті. Тепер він ставив одне запитання кожного вечора, а наступного ранку Юя побачив його і давав відповідь.
Але сьогодні Юя був на «золотих копальнях», тож переписка на деякий час перервалася.
Коли він повернувся в резиденцію Сенджу, то вже помер. І, як Юя і очікував, Сенджу Тобірама був там. Другий Хокаґе був у домі свого брата тільки в справі. Сьогодні його мета була надзвичайно ясна.
Юя вирішив не грати комедію, як минулого разу - не хнікати і не прикидатися дитиною, щоб виторгувати вигоду. Він просто без зайвих церемоній витруснув на підлогу вміст рюкзака і, охлянувшись, подивився на Тобіраму.
— Тут близько тридцяти кілограмів, дядьку-наставник. Вже придумали, якому дзюцу мене навчити?
Сенджу Тобірама мимовільно сковтнув. Помовчавши, він запропонував:
- А може, ти просто скажеш мені де знаходиться твій золотий рудник?
Юя закотив очі.
- Це не шахта. Це частинки золота, що прокинулися на поверхню з недр землі. Моя здатність дозволяє їх відчувати і збирати. Якби тут була справжня золота жила, я б уже давно з'їхав. Поселився б прямо в ній, і справа з кінцем.
Він говорив правду. Він міг їсти золото, втамовуючи голод. А чим більше золота, тим сильніше він ставав. Знайди він справжній рудник, він би не виліз з нього, поки б не пожер все до останньої крихти.
Звичайно, тобірам не прийняв цих слів за чисту монету і написав на Мальчихаскій хвастощі. Але у головному він повірив Юю: якби в країні Огня була золота жила, її б давно виявили. Зовсім недавно у цій місцевості бушували війни, і ця цінна інформація неодмінно проникла б.
І це дало Сенджу Тобіраму в глухий кут. Минулого разу за якісь десять з невеликими кілограмами він віддав цьому хлопчику Хірайші. А тепер перед ним лежало більше тридцяти...
Тридцять тисяч грамів. По п'ять тисяч три за грам... це ж сто п'ятдесят мільйонів... Ох...
А може, і втрутитися у цього сраця Едо Тенсей?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt