Уявіть собі бідну сім’ю, де щодня борються за виживання. Якось під вечір годувальник повертається з роботи і приносить величезний мішок рису — кілька кілограмів! Щоб усі сім’ї долали два обіди, їм вистачить диких овочів.
Головне те, що це не одне диво.
Наступного дня він знову йде на роботу і повертається з половиною смаженої курки.
На третій — знову приносить кілька кілограмів рису...
На четвертий...
На п'ятий...
Кожен, хто має очі, бачив зміни в їхньому житті.
І тоді постало питання: чому в мене не так?
Я став допитувати, і відповідь була. Виявляється, на будівництві моста через болота наймають робітників. Якщо ти будеш працювати на совість, то не зведуть і не заплатиш.
Прості люди не бачили такої удачі.
Раніше подібні підряди були місіями для Господарів шінобі, і до них, звичайних селян, це не мало ніякого відношення. Все, що їм залишалося - це піти в поле, подивитися на пагони і потім сидіти та дивитися у порожнечу.
Так, саме так - дивитися в порожнечу. Бо роботи не було.
Тобто, не було роботи для звичайної людини.
Вони мріяли, щоб хоч один ніндзя народився в їхній сім’ї. Так, це небезпечно, але принаймні не треба турбуватися про їжу і одяг.
А тепер у них з'явився інший шлях.
Можливість змінити своє життя власними руками, навіть якщо ти не володієш чакрою.
З кожним днем через болота міст збиралося все більше і більше позіхання, і врешті-решт це привернуло увагу Сенджу Хашіреми та Сенджу Тобірам.
***
— Как... Як тобі це вдалося? — Не витримав Хашірама за вечерею, згоряючи від цікавості.
- Що це "це"? — Не зрозумів Юя, питаючи голову.
— Я про міст через болоту. Як ти зробив так, що... стільки простих людей опинилися в виграші? Я знайшов довідки. Цей будівельний майданчик допоміг принаймні тисячам людей поліпшити своє життя.
Гаширама вдивлявся у обличчя учня.
— Я хочу знати, як ти це провернув. Тобто... це випадковість, що такі невеликі інвестиції дозволили таким людям розбагатіти, чи ти від самого початку все так і задумав?
Коли Юя почула питання, все зрозумів.
Ну що тут скажеш? Для шінобі, які не були знайомі навіть з економічними труднощами, такі проблеми й впертість могли здаватися незбагненною головоломкою.
Юя на мить задумався, потім взяв свою чашку, тарілку і дві пари паличок для їжі.
— Учителю, дивіться, — почав він. — Зараз у мене в чашці порція рису. Я поділю цей рис порівну між цією тарілкою і ось цим стаканом. Скільки ж рису не було, чи не так? А тепер уявіть, що рис з цієї склянки продовжує ділити між іншими стаканами, а рис із тієї тарілки — між іншою тарілкою. Гроші в цьому ланцюгу стають все менше чи більше?
— Звичайно, все менше й більше, — впевнено відповів Хашірама.
— Верно, — кивнув Юя. — Якщо говорити з точки зору простого розподілу, то так воно і є. Але ви не маєте на увазі одну деталь, вчитель.
Хашірама божевільно кліпнув.
— Коли гроші переходять з одного «стакана», вони не просто розподіляються, — продовжив Юя. - Вони створюють цінність під час цього переходу.
Гашіром ніби спалахнула блискавка, але він не встиг зрозуміти думку. Нахмурившись, він потере лоб.
— Створюють... Ціну?
— Саме, — підтвердив Юя. — Возьмемо той же міст. Робочий працівник працює цілий день і отримує свою платню. Так, загальна сума грошей на будування зменшилась. Але замість того, щоб побудувати частину мосту, чи не так? Це і є його цінність. Дальше. Він бере ці гроші, йде в крамницю і купує собі нову сорочку. Теоретично, він віддав гроші іншій людині і в неї знову порожній. Але на його руках залишилась руба, яка тепер еквівалентна цим грошам. Гроші не зникли, вони просто перетворилися на цінність створеного власником лавки. А власник крамниці у свою чергу обміняв одяг на гроші, тобто здобував прибуток. Але він також не буде сидіти на цих грошах. Йому потрібно купити їжу, йому треба придбати тканину для нового одягу... Так от, вчитель, питання. Скільки всього грошей було витрачено в цьому ланцюгу?
Хашірама завмер з обличчям повного ідіота.
Узумакі Міто не стримався і тихо розсміялася, а потім підчепила курячу ніжку та поклала в тарілку Юя.
— Ладно-ладно, вистачить. Твій вчитель у цьому зовсім не розбирається. Який сенс йому це пояснювати?
Юя схилив голову набік.
— Мабуть, ви праві.
Сенджу Хашірама від образи і досади мовчки умів дві величезні порції рису.
Вночі, коли Міто вже обіймала свого чоловіка і провалилася в сон, вона раптом почула його бурмотіння:
- Жалювання таке маленьке... Так чому на нього можна купити стільки рису, ще й одяг, та також і міст побудувати?.
Весь сон як рукою зняв. Вона розплющила очі і подивилася на завантаженого в глибокі роздуми Гашираму своїм фірмовим погаслим поглядом.
- Міто, ти знаєш чому? — Хашірами дуже хотіли знати.
Обличчя Узумаки Міто не виражало нічого.
— Я не знаю чому. І знати не хочу. Я знаю тільки, що хочу спати. Якщо ти не будеш втягуватися, я викину тебе на вулицю.
Хаширама умолк.
***
Наступного дня, у кабінеті Хокаґе.
- Тобірама, ти розумієш? Роботу було сплачено дуже мало, але ці гроші створили багатство, яке часто перевищує початкову суму грошей! - З найвагомішим викрутом Хашірама, дивлячись на свого молодшого брата.
Сенджу Тобірама залишався незворушним.
- Цю ідею придумав не ти. У тебе на це мізків не вистачить.
Хашірема злякався почесала в затилці.
— Эх, розкусили, да?
Тобірама тільки холодно хмикнув і знову заткнувся в папери.
Але старший брат не здавався. Він підійшов ближче і змовинки прошепотів:
— Тобірама? Ти знаєш? Чому одна і та ж сума грошей, переходячи з рук до руки, створює стільки цінностей?
Тобірама подарував його крижаним поглядом.
- Звичайно, знаю. Але зараз я дуже зайнятий і не збираюся витрачати на тебе час.
Хашірема ображено надул губи.
— Нудний ти, дуже нудный.
Він пішов, а Тобірама, провівши його поглядом, раптом насупився.
« Справді... Гроші проходять ціле коло, і їх кількість не змінюється. Але чому його цінність зростає і росте? Адже теоретично... Цей цикл можна повторювати вічно? "
Тобірама відчув, як боляче занудило в зубах. Йому раптом спало на думку, що цей учень його брата...
Так, він був не надто швидкий учитися ніндзюцу, але його спосіб мислення, такий непохожим на мислення шінобі...
Здається, він міг принести Конохе велику користь.
Принаймні...
Якби він, Тобірама, зміг опанувати цей метод... створювати максимальну вартість при мінімальних витратах... Хіба це не ідеальний спосіб правління, до якого він завжди прагнув?
Залишився лише одне ключове питання...
То як же це працює?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt