— Стюарт - маг третього рангу, який спеціалізується на магії отрути. Але яди, які він створює, дуже специфічні і зазвичай не використовуються у відкритому бою. Кажуть, що один з них дозволяє через ілюзію тестувати чужі духовні тіла та ставити на них мітки. Кожен, кого він позначив, буде їм виявлений, як тільки виявиться поблизу.
— Така наглая мітка... Він не боїться стягнути на себе гнів? - З легким обуренням зробив Сол. Він вже почав сканувати себе ментальною силою в пошуках того, де саме противник залишив мітку.
Альфонсо повільно похитав головою. - Безпоганно. Стюарт не нападає на чарівників четвертого рангу. Але ніхто з позначених так і не зміг знайти, де знаходиться мітка. Процес сам по собі дуже короткий. Кажуть, що якщо твоє духовне тіло сильніше за Стюарта, то можна побачити накладання мітки — воно нагадує дощ з пелюстків. Ті ж, чиє духовне тіло слабше, навіть не помітять, що на мить потрапили під дію ілюзії. Але хоч би що ви бачили чи не побачили, неможливо знайти мітку на собі.
- Ти теж був помічений? — Сол вкинув брови, дивлячись на Альфонсо.
- Так.
- І ніхто не намагався з ним розібратися?
— Стюарт — довірене обличчя імператора Чорного Пламені. Кажуть, він був його захисником з самого дитинства. Якщо хтось має з ним проблеми, імператор беззастережно захищає його. Крім того, сам мітка не завдає жодної шкоди, вона лише дає Стюарту нагоду виявити наближення позначених, що є необхідним для захисту імператора.
— Маг четвертого ранга дійсно потребує захисту мага третього рангу? — Я хмикнув Сол, підперши підборіддя, і більше запитань не ставив. Він зрозумів, що Трибунал теж нічого не може вдіяти зі Стюартом.
Невдовзі зал для переговорів заповнив на понад дві третини. Незнайомий Сулу маг вийшов на трибуну внизу і почав збір.
Хоча це була рада чарівників, але оскільки він представляв дві імперії, то без витієвих та формальних промов було необхідно.
Соул, хоч і сидів у першому ряду, не повинен був ні виступати, ані бути представленим. Він просто відкинувся на зручне, побиту бавовною спинку крісла і, закривши очі, задрімав.
Але це була лише видимість. Насправді він увійшов у свою ментальну платформу.
У глибокому зоряному просторі сіро-білий диск здавався ще більш стародавнім і масивним. Узори на його поверхні стали складнішими і парнішими. Над головою тихо ширяв щоденник мага смерті.
Сол пройшовся по краю диска і крокнув вниз, під нього. Він шукав мітку, залишену на ньому магом Стюартом. Оскільки вона була накладена за допомогою ілюзії, то, мабуть, знаходилась у духовному тілі.
Духовне тіло Сола вже повністю злилося з його ментальним простором. Ніщо не могло уникнути погляду зірок. Хіба що рівень цього "нещо" перевищував кількість мага шостого рангу.
Минулого разу Глаздо переховувався на зворотній бік диска, тому Сол почав перевірку звідти. Але він не виявив нічого незвичайного.
Обійшовши коло і повернувшись на обличчя, Сол підняв погляд на щоденник. « На диску немає, у зоряному просторі не може бути... Невже у щоденнику?»
Він підняв руку, і величезний щоденник над його головою зменшився і опустився йому на долоню. Сторінки щоденника почали швидко переливатися, слухаючись волі Сола. Але навіть коли останню сторінку обкладинки закрили, він так нічого й не знайшов.
« Стюарт не такий вже й простий. Не дивно, що ніхто не може знайти його мітку."
Хоча дві спроби не принесли бажаних результатів, Сол не спішив. У нього в запасі було ще принаймні три шляхи. Найжорстокіший — звернутися до Лінії долі і дозволити очам знайти мітку. Але це означало б надто сильно покладатися на світ ілюзій та фарб. І чим більше він спілкувався з істотами, які називаються посланцями смерті, тим більш небезпечний у нього викликали.
« Порівняно з посланцями смерті, щоденник є більш реальним для».
Ментальна сила Сола злегка трогнула. Щоденник знову відкрився, і на його білих сторінках почали з'являтися міріади чорних ліній. Вони розходилися на всі боки, швидко перетворюючи весь ментальний простір у світ, що складається виключно з чорних контурів. Ніби все навколо стало об'ємним ескізом.
Сол ретельно, дюйм за дюймом, просканував кожну лінію цього світу своїм ментальним оком.
Спочатку не було реакції. « Гм? Невже навіть щоденник не може її виявити? Не повинно бути...»
Він просканував весь ментальний простір ще раз.
І раптом, помітивши дещо, не зміг стримати усмішки.
« І все-таки, найбільш знайомий незнайомець - це ти сам».
За вухом Сол відкрив крихітний бугорок, схожий на родимучку. Про це можна знати, але мабуть не підозрювати про його існування.
Тільки подивившись на ментальний простір з точки зору щоденника, Сол зрозумів, що в його тілі є щось, чия доля абсолютно відмінна від свого власного смертного. Фактори, які могли довести до загибелі Сола, були непрактичними для цієї мітки, а те, що могло знищити мітку, було навіть корисним для Сола.