Він недбало кинув шип, і той, пролетівши по повітря, впав прямо в долоню Сандера.
— Ось і все. Твій подарунок залиште на моєму дирижаблі, я заберу його на прощання - сказав це імператор Чорного Пламені, не обертаючись і залишив палац.
Інші придворні почали розходитись після нього, поспішаючи. У результаті Сандер залишився один, в повній самоті на високому троні.
Він дивився на порожній зал, міцно стискаючи в руці золотий шип, поки той не впав у долоню до крові.
Через мить він на самоті повернувся у свої маленькі покої в куті палацу. Зняв з себе пишні шати, стьор з обличчя пудру, відкинув корону і скепетр, залишивши в руці тільки золотий шип, кинутий йому імператором у якості « подарування».
Тільки коли його гнів трохи вщухнув, Сандер зателефонував у золотий дзвіночок біля ліжка.
Через деякий час у двері постукав слуга. - Ваша величність, що накажете?
— Запросіть до мене мага Сола!
- ...Ваша величність, маг Сол, ймовірно тепер супроводжує чарівника Альфонсо на зустрічі з імператором Чорного Пламені. Боюся, у нього зараз немає часу.
Хрючись! Сандер змив зі столу всі прикраси. Але, на відміну від цього грубого жеста, вираз його обличчя був на диво спокійним.
За дверима запанувала тиша.
Через деякий час Сандер вимовив: - Тоді запросіть його, коли він звільниться.
- Так, ваша величність.
— Можеш йти, — з запалом сказав Сандер.
- Так, ваша величність.
Кроки за дверима замовкли.
Сандер сидів на своєму м'якому великому ліжку і, подібно до Солу, вертел між пальцями золотий шип, подарований імператором.
Хоча його попередній гнів частково був грою, але коли всі залишили одного в порожньому палаці, він не міг стримати люті й гострого бажання сили та влади!
Поки Сандер сам упився своїм приниженням, Сола, не особливо того, хто хотів, Альфонсо вів на зустріч з імператором Чорного Пламені.
- Навіщо я тут? — Тихо запитав Сол у Альфонсо. - Мій експеримент увійшов у головний етап.
Альфонсо бачив, що Сол і справді не хотів бути тут. Але сьогодні ця порада була дана за особистим наказом голови Трібунала Фліїма, а присутність Сола була обов’язковою.
- Сьогоднішній рада, що наближається до Чорного припливу. Голова Трібунала особисто наказав, щоб ти був присутній.
Сола це не переконало. Навіть якщо він прийде, ніхто не доручить йому важливе завдання. У кращому випадку відправлять на підстраховку. А чи використовуватимуть його як пушкового м’яса, залежить від того, чи зможе він своєю силою справити враження на людей з Трібуналу.
Хоч і неохоче, Солу довелося відкласти свої експерименти й слідувати за Альфонсо по коридорах палацу Вічного Нічі. Зрештою вони вийшли за межі цього міста.
— Хм? Порада проходить не в палаці? — Побачивши зовні солдатів і магів, Сол зрозумів, що масштаби цього заходу куди більші, ніж він думав.
Біля палацу Вічного Нічі, невідомо коли виникла величезна вогненна зал для переговорів. Подібно до місцевої аудиторії, центр був у найменшій точці і ряди крісел піднімалися вгору.
Оскільки стемніло, в кожному ряді проходи висвітлювалися палаючими смолоскипами. Чому для освітлення використовували смолоскипи, а не більш енергоефективний і зручний флюорит, Солу було незручно. Він помітив, що жителі континенту Нефрайт звикли до вогняного освітлення. Навіть високоранго мага любили використовувати світильники, а не магічне світло.
Разом з Альфонсо він почав працювати в першому ряді і мовчки чекав.
Незабаром Сол побачив, як в зал для нарадних кроків увійшов чоловік у простому чорному костюмі і з золотим терновим вінцем на голові. За цією могутньою аурою слідував непримітний чоловік, який вів себе боязко і виглядав зовсім непривабливо.
Але коли Сол глянув у його сторону, цей неприємний чоловік теж кинув на нього погляд.
Соул, який перебирав дані в лабораторії для цікавості, підняв голову і зустрівся з ним поглядом.
У цю саму мить з неба почав падати дощ із пелюстків. Але не встигло здивувати їх повністю, як пелюстки, що поснули землю, раптово зникли, ніби все це було сном.
Сол подивився по сторонах. Здається, крім нього, ніхто не бачив дощу з пелюстків. Навіть хлопець, який сидів поруч з Альфонсо, виглядав зовсім невтомно.
— Альфонсо, ти зараз не бачив... - Звернувся до нього Сол.
- Що?
— Лепестков?
Альфонсо на мить завмер, а потім, наче щось згадавши, запитав: "Ти щойно зустрівся з Стюартом із Імперії Чорного Пламені?
— Якщо Стюарт - це той невисокий чоловік, то так. Він тільки-но подивився у мою сторону, кивнув Сол.
Альфонсо знову окинув Сола поглядом, який так само оцінював день його прибуття до Вічного Ніч.