Від шквалу запитання Йона впав у ступор і лише дивився на Сола, розгорнувши рот.
І в той момент, коли Сол вже подумав, що його мозок перевантажений, Йона раптом схопив його за руку. Схопив так сильно, що, здавалося, ось-ось зламає.
- Ти їх не знайдеш. Їх більше немає у цьому світі.
Соул дозволив Йоні вчепитися в нього, наче той утоплює останню соломинку.
- Тоді... Де вони? — тихо запитав Сол.
- Вони... Ти не знайдеш... хех-хе... — Йона раптом дивно розсміявся. - Я згадав. В останню мить, коли дерево зникло, я пожертвував своїми кінцівками та частиною органів і зміг вибратися з воску. Я згадав.
Він повільно відпустив руку Сола. На його обличчі була гримаса, схожа одночасно на плач і сміх.
- Але я втратив найважливіше. Я повинен це знайти.
Картинка навколо Сола почала розпливатися, наче хтось змінив дозвіл світу в його очах. Усе ставало дедалі більш кубічним, нереалістичним.
Сон почав ламатися.
"Кубіки", з яких був побудований сон, розсипалися.
Ця кімната розірвалася і ціла, здорова оболонка Йони.
Коли з нього висипалися кубики фізичного і чорного, під ними не було покатованого тіла, яке Сол бачив у реальності, а фігура зібрана із попелу.
« Нам пора, братику Сол », — сказав панні. — Ми повинні піти до того, як він прокинеться, інакше вихід перетвориться на лабіринт, заплутаний, немов клубок ниток.
Хоча Сол не отримав відповідей на всі свої запитання, йому залишалось лише кивнути. У світі снів третього рівня не міг використовувати зовнішню магію, тому що тут була лише ментальна сила.
З-за спини Сола раптом вирвалися два срібних крила.
Один різкий змах — і весь світ почав швидко відкочуватися назад. Піпільна фігура швидко віддалялася.
Світ занурився у морок, а потім в одну мить знову став яскравим.
Але ця яскравість була і тінню.
Соул відкрив очі і побачив, що маг Йона лежав на підлозі в клубок, як немовля. Його голова лежала на руці без пальців, а ноги були підтиснені до живота. Він згорнувся в комок.
На його обличчі як і раніше не було чорта. Слабке око, яке Сол дав йому, було лише уві сні.
Але на цьому порожньому обличчі Сол побачив тінь примирення.
Він помер. Коли я все зрозумів, то відразу його побачив.
Соул повільно підійшов і легко торкнувся його спини.
І цей чоловік, який промучився в руїнах Аргоса, розсипався, наче попіл від пахощів. Залишивши після себе лише кілька пилу у цій і без того брудній кімнаті.
« Ой, — каже панні, не відчуваючи жодних почуттів до інших, спокійно констатувала: — Здається, він насправді так і не вижив у цій різанині.
Соул ще деякий час стояв нерухомо. Панні та Герман не сміли проронити ні слова. Невідомо, про що він думає.
Ще через деякий час, коли у всьому внутрішньому місті стало темніше, Сол зрештою поквапився.
Він вийшов з цього будинку, повернувся в той, що був навпаки, і, помахнувши рукою, сміявся всю пил у кут. Кімната хоч і не засяяла нова, але принаймні тепер не була такою брудною.
Соул підійшов до обіду у головному залі, відклав стілець і сів.
Перед ним на столі з’явилося велике перо і кілька чистих аркушів пергаменту.
Сол взяв перебільшено велике перо, струшив його і почав писати.
"Корі, мені потрібно щоб ти дещо зробила для мене зовні."
Сумка Корі раптом завібрувала. Вона витягла з витонченої шкіряної сумочки листка пергаменту з витієвою каймою і поклала його на коліні.
— Тьху, не взяв мене з собою, а тепер ще й багато справ на мене звалив.
Хоч вона і бурчала, але на її обличчі була усмішка.
Хоча вони з Солом були друзями, вона не могла брати участі в його діяльності. Він розвивався надто швидко, вона мусила лише дивитися йому на нього, а будь - яка допомога була для неї безцінним даром. Це, звичайно, зачепило її, як генію.
Саме тому, опустившись під руїнами вежі, вона не пішла з Байроном шукати Сола. З її силою вона була б лише тягарем.
Отже, коли велика герцогиня Кіра запросила її до столиці, пообіцявши допомогти якомога швидше стати офіційним магом, Корі без вагань погодилася.
І не тільки для своєї сім'ї.
Сьогоднішня можливість допомогти Солу нарешті принесла їй трохи задоволення.
Вона вистрибнула з дерева, і до неї відразу підійшли Ан та Аґу. Вони вже покинули це містечко і ховалися в лісі.
- Це повідомлення від господаря? — З цікавістю запитала Ан, то й справа поглядаючи на пергамент в руках Корі.
Агу поводився скромно, не підглядав, а лише дивився на величезне перо в її руці.
- Перо для повідомлень?
— Ага, — хіхікнула Кори. — Після падіння вежі Горси ми з Солом прихопили по одному. Воно не працює на великих відстанях, але у Сола сильна ментальна сила, він його трохи допрацював і на такій відстані воно дещо діє.
А пір'я перо не цікавило.
- Пан дав нам якесь завдання? — Нетерпляче запитала вона.
— Він... — Усмішка зійшла з обличчя Корі, — просить нас встановити зовні кілька магічних кіл. Цей коло такий дивний, я ніколи такого не бачила.