« Приблизившись на острів, треба якомога швидше побудувати Башню!»
Покинувши озеро Рейн, Додж три дні обережно летів по Ніччих землях. Він обходив небезпечні місця і нарешті дістався висохлого лісу.
У центрі цього жовтого лісу стояло велике дерево, а на ньому - розкішний дерев'яний будинок.
І на ковзані, і на карнизах висіли гірлянди з молочно-білих дзвіночок.
Але дивно, коли дув легкий вітерець, дзвоники гойдалися, але не видавали ні звуку.
Додж обережно підійшов до дерева і, діставши пазухи такий же, подарований йому Творцем снів, дзвіночок, голосно сказав: - Шановний пан Творець сну! Я знайшов для вас нову Кошмарну метелика!
Динь-Динь... Динь-Динь... Динь-Динь...
Динь-Динь... Динь-Динь... Динь-Динь...
Динь-Динь... Динь-Динь... Динь-Динь...
Всі молочно-білі дзвоники миттєво задзвеніли.
Чистий, мелодійний звук рознісся по всьому світу.
Коли Додж почув дзвін дзвоник, то відразу зрозумів, що пан Творець снів дуже цікавиться його новиною.
Це змусило його гордо випростатися.
Невдовзі з вікна дерев’яного будиночка висихнув чоловік із розріпаним каштановим волоссям.
Він виглядав так, ніби щойно прокинувся. — Упевнений, що це Кошмарний метелик? — Позіхнувши, запитав він.
Додж хотів підтвердити, але похитнувся і сказав: - "Подарований вами дзвіночок дійсно задзвонив. І я відчуваю, як якась невидима ментальна сила впливає на мою свідомість.
Він не наважувався сказати напевно. - Звичайно, вам потрібно, пане, самі переконатися. Врешті-решт, у цьому світі лише ви краще все розбираєтеся в Кошмарних метеликах.
- Ти впевнений, що бачив Кошмарну метелика? — Знову запитав Творець снів Кларк.
Маг Додж відкрив рот. Він раптом пошкодував, що так швидко прибіг сюди.
Тепер, коли Творець снів двічі запитав його, чи він бачив кошмарну метелика, то не міг відповісти чітко. Невідомо, чи той розлютиться.
Тиск мага третього рівня було в багато разів сильнішим, ніж у чарівника другого.
Але Додж знав, що не може довго тягнути і повинен відповісти.
Але, ледь він відкрив рот, щоб ризикнути, як Кларк раптом опинився перед ним на відстані менше метра.
Не тільки Кларк, але й його будинок раптом наблизився до Доджа. Додж опустив очі і лише тоді зрозумів, що його ноги не підходили до нього. Він здригнувся. Його тіло зовсім не відчував дискомфорту.
Кларк, який визирав сонним, висунув руку з вікна і схопив Доджа за волосся.
— Ладно, краще я сам подивлюся.
Не встиг Додж і злякатися, як рот Кларка раптом відчинився, ставши квадратним, метр на метра, і він, схопив що збирається було бігти мага Даджа, запхнув його собі в шлунку.
З’ївши офіційного мага, рот Кларка знову став таким же великим, як і щелепи.
Він, жуя, обертав очима, наче про щось думав.
У його безжиттєвих очах поступово з’являлися спотворені образи.
Через хвилину його рот перестав рухатися, а в очах поступово з'явився блиск.
— Ха... Дійсно, кошмарний метелик — Кларк із задоволенням втягнув голову назад у вікно. - Давно не бачив нових. Схоже, варто як слід виспатися.
Знову підібрав вітер, і молочно-білі дзвоники закачалися.
Знову беззвучно.
Висохлі дерева в мить покрилися ніжно-зеленими пагонами, а через кілька мигня — густим листям.
Протягом короткого часу увесь висихаючий ліс перетворився на густий.
У лісі, під вишуканим будиночком, на високій швидкості розкладався труп і став новим добривом для цієї зелені.
Невдовзі з будинку вилетіла метелик завбільшки з ніготь великого пальця, швидко сховалася в лазурному небі і зникла.
Час повертається на три дні тому.
Соул, зі старою відьмою і Машиною на плоті сплетенею маленькою Волосею, розсікаючи холодні води, поступово наближався до острова.
Коли Сол побачив цілий острів, він був готовий і все ж здивувався.
Він був неймовірно маленьким.
Обійшовши його, здавалося, не набереться і п'ятсот квадратних метрів.
Це радше маленький пагорб, який височіє над водою.
Холм був вище на півночі і нижче на півдні.
На рівної південній частині була велика яма. Схоже, там раніше було якесь приміщення, але тепер воно було зруйноване.
Окрім південної частини, північна була нерівною. Раніше там, ймовірно, теж щось було, але тепер залишилася лише купа жовтої землі. Навіть рослин не було видно.
- Схоже, цей маг Додж все підчисту прибрав. Стара відьма не хотіла залишати нічого цінного.
Але вона не встигла і радіти, як побачила з рук Сола, що раптом посипалися матеріали, які він розкладав на землі.
Зрештою, Сол дістав зі сховища залізну скриньку розміром з півлюдину.
- А твій просторовий предмет... Влучний.
— Просте сховище Академії Байдун. Поки що не масового виробництва. Мало хто може купити.
— Байдун, чи не той самий що я знаю? Соул, за допомогою руки мага, підняв залізну скриньку і прикинув відповідне місце, відповів старій відьмі: - Той самий, що сто років тому покинув Нікчі землі.