А от Соул, навпаки, вже давно був вузьким спеціалістом. Але його прогрес був очевидним.
Третій ранг за три неповні роки став учнем, і ця швидкість вже побила рекорд Веду магів.
Він уже був легендою серед учнів.
Саме Сол рідко спілкувався з іншими учнями. В основному він бачив лише трупи і наставників. Ці двоє не були вражені його швидким прогресом.
- Старший ученик Монро.
Соул не почав садити. Монро колись відповів на багато його запитань - хоч і за плату, — але Сол завжди ставився з повагою до тих, хто йому допомагав.
- Ти шукаєш Коншу?
— Да. У мене до неї кілька запитань.
— Вона вже давно покинула Башню. Настільки давно, що деякі підозрюють що вона вже загинула зовні.
Соул зітхнув.
У нього теж були такі підозри.
Якщо Конша дійсно вирушила в ту саму долину, про яку говорив Біллі, то вона і не повернеться.
Вона вже була немолода. До тридцяти залишався рік або шість місяців.
Полетіти в Ельфійську долину, ризикуючи своїм життям - це ймовірно була її остання можливість стати третьою.
Конші в Башні не було, і на запитання Сола тепер ніхто не відповідав.
Подумавши про це, Сол підняв голову і сказав Монро:
Дякую.
Соул уже збирався йти, але Монро його гукнув.
— Соул, Конша перед відходом шукала тебе. Але тебе, схоже, не було, тому вона попросила мене, якщо я тебе зустріну, передати тобі одну річ.
« Передавати мені? » — здивувався Сол. Він пам'ятав, що після операції з "Ельфійським шопотом" вони майже не спілкувалися. Чи вона приходила шукати його перед тим, як піти?
Якби це було до сьогоднішнього дня, то Сол не хотів би нічого брати. Але після експерименту по пересадці душ, йому стало дуже цікаво, що з Коншею.
- Що за річ? Побачимо.
Соул не протягнув руку. Він не обов'язково прийме річ Конші.
Монро почав ламати свій одяг.
« Що за річ, яку Монро носить з собою? » — нахмурився Сол.
— А? Куди поділися? Я пам'ятаю, вона була при мені.
Монро деякий час нишпорив по всьому тілу, але так нічого і не знайшов. За ідеєю, з таким акуратним учнем мага такого бути не повинно.
- Можливо, я залишив її в кімнаті. Зайдіть зі мною, подивимось, - підняв голову Монро, запрошуючи Сола до своєї кімнати.
Соул, зробивши крок за Монро, зупинився.
- Що таке? — Почувши, що кроки за ним припинилися, Монро обернувся на одвірок.
— Я краще тут почекаю, старший учень, — посміхнувся Сол.
— Насправді, я не дуже-то і хочу приймати подарунок Конші, - додав він.
Монро, схоже, не очікував, що Сол так скаже. Він застиг на місці, через двері був видно лише одне його око.
Це око пильно дивився на Сола близько трьох секунд.
Атмосфера стала трохи дивною.
Сол підняв руки, звівши кінчики пальців і спокійно дивився на Монро.
Потім Монро раптом поворухнувся. Він зайшов до кімнати і почав швидко щось шукати.
Десь через півхвилини з кімнати донісся радісний голос Монро.
— А, ось вона.
Потім Сол почув дивний хлюпливий звук. Він раптом зробив два кроки вперед і, підійшовши до дверей кімнати Монро, заглянув всередину.
Він побачив, як Монро тільки що опустив руку від обличчя і теж подивився на нього.
У руці Монро був затиснений викопаним з очей.
Віко було грубо розірвано, і кров швидко залила половину його обличчя та намочила комір.
Сол підняв брови.
Якщо Монро збирався передати йому деформоване око ... Він його не візьме!
Але Монро тільки опустив погляд на явно пошкоджене око, недбало кинув його на підлогу і знову підняв руку та поклав два пальці в пусті обкручені очі.
Три пальці про м’язи, які змазані кров’ю, знову випустили дивний гучний звук.
Потім його два пальці вийшли з ока. На їхніх кінчиках, здавалося, щось було.
Лише "проказалося".
Тому що на кінчиках пальців Монро нічого не було.
Монро повільно витягнув руку, звертаючись до Сола.
— Иди. Іди і візьми.
Монро стікав кров’ю, але здавалося, що нічого не відчував. Соул не став тут же входити, а той все ще тримав руку, зтиснувши великий і вказівний пальці, ніби щось тримав.
Соул майже запитав: « Що брати? », але в останній момент проковтнув слова.
Бо він побачив, що подушечки пальців Монро були злегка вдалині, ніби він дійсно щось тримав.
Соул ступив вперед, ступивши на поріг.
До цих пір щоденник не подавав ніяких сигналів.
« Нічого серйозного», — Сол не відчув полегшення від того, що щоденник мовчав.
За кілька років, проведених як учень мага, він вже перестав бути тим "білим грибом" який у всьому покладався на щоденник.
Одним лише своєю ментальною силою і інтуїцією Сол в основному міг визначити, що річ у руках Монро не становить для нього небезпеки.
Але була надзвичайно дивною.
« Чи варто мені брати цю річ? Здається, незалежно від того чи залишила її мені Конша, це буде проблема."
Хоч він і думав, що зможе впоратися з тим що мав в руках Монро, але Сол все ж задумувався, чи варто йому це брати.