Врешті-решт, у нього і так було багато проблем, а зараз на ньому ще й висіло завдання з терміном в п'ять років, або менше.
Але поки Сол вагався, у його вуха раптом пролунав голос, повний нетерпіння і божевілля.
— А-а-А- а! Братец Сол! Я хочу! Братец Сол! Хочу, хочу!
Мелькнув срібне світло, і Панні раптом з'явилася на лівому плечі Сола, кричала йому в ліве вухо, а потім перестрибнула на праве й знову почала вливати у його право вухо свій демонічний голос.
— Братец Сол! Я хочу це! Пане! Дай мені, я хочу!
Соул відчував, як у нього на обличчі з'являються чорні смуги.
— Тихо! — Уявив себе він.
Потім і щоденник, слухаючись думки Сола, розкрився, ніби засунути Панні всередину.
Незважаючи на те що голос демонів зник, Кошмарна метелик не здавалась. Вона підлетіла до обличчя Сола і почала кружляти, описуючи перегорнуту вісімку.
Соул вже навчився дивитися на навколишні предмети, ігноруючи це срібне світло.
Він ступив вперед і підійшов до Монро.
А Монро, сказавши останню фразу, нерухомо чекав Сола.
Соул стояв перед Монро, не протягував руку відразу ж і подумав:
- Панні, що це в руках Монро?
- Це інкристал. Він, як і я, є речовиною на межі між матерією та свідомістю. Господарю, ти даси мені його? З ним я зможу відновити багато сил!
"Інкристал?" - Сол і раніше чув це слово, але тут воно схоже на речовину. Цей препарат має такі ж дивовижні властивості, як і у Кошмарної метелики.
- Господарю, ти можеш зберігати інкристал тільки у своєму тілі. Якщо ти використовуватимеш інші способи зберігання, то дуже легко його втратиш.
— Це тому, що тіло може доторкнутися до нього? — Соул подумки запитав.
— Не зовсім, тс-з... — Панні видала звук, подібний до зачіскання. - Коли ти триматимеш його у своєму тілі, твоє свідомість також буде говорити собі, що там щось є, і твої нерви будуть передавати неприємні відчуття, тим самим локалізуючи існування інкристала і на фізичному, та в ментальному рівні.
— Але якщо ти покладеш його в коробку, то дивитимешся на порожній ящик і будеш думати, що там нічого немає, ти більше ніколи не знайдеш.
— Тс-з... — Почувши це, Сол раптом зацікавився інкристалом. — Интересно.
Він більше не вагався. Монро підвів руку під пальці і почав повільно піднімати її.
Соул, вже не будучи новачком у світі чарівників, без нагадування Панні почав подумки, шепотом, зміцняти своє сприйняття.
« Люди мають повністю прозору речовину. Зараз моя рука його доторкнеться".
« Люди мають повністю прозору речовину. Зараз мої пальці в п'яти міліметрах від нього.
« Зараз я маю доторкнутися до нього".
Навряд чи Сол про це подумав, як його кінчики пальців раптом чогось торкнулися.
Без температури, або з температурою, рівною температурі його шкіри.
Але він відчував, що щось торкнувся, і подушечки його пальців злегка вдалися.
Потім і великий палець Сола притиснувся до нього.
Він з двох сторін, як і Монро, стиснув інкристал!
Переконаючись, що Сол взяв його, Монро нарешті розтиснув пальці.
— Тобі краще поставити його в таке місце, про яке ти будеш думати з неприємним відчуттям, — сказав Монро. - Коли ти забудеш про його існування, у твоєму тілі залишиться підсвідоме, неприємне попередження, яке допоможе тобі знову згадати.
Він зараз виглядав набагато нормальнішим.
І справді, страх народжується з невідомості.
Коли ти на одній хвилі з тим, кого вважав божевільним магом, то розумієш, що він - нормальна людина, а ти раніше був людиною, яка перебувала в хаосі.
- Це те, що дала мені Конша, коли в останній раз поверталася. Вона сказала, що одного дня ти обов'язково прийдеш її шукати, і тоді я повинен буду передати тобі це.
Говорячи це, Монро схилившись підняв з підлоги свій тільки що викинений очей.
Те око вже було мутним і деформованим.
Монро піднявши його з підлоги, нехтуючи прилиплим пилом, відразу засунув його в рот.
Хрум... Херум...
З кутків його губ потекла якась напівпрозора рідина.
- Вона ще сказала... Гурм-хрум... Якщо захочеш ще, то шукай її на східному схилі Долини Протягнутої руки.
Пальці Сола, які стискали інкристал, злегка напружилися. Він відчув легке поколювання.
"Східний схил Долини Протягнутої руки?"
« Це Ліс Четрих Сезонів!» — відразу ж тихо повідомила Панні, звільнившись від заборони на промову. — Але це ми так називаємо. У світі магів його зазвичай називають “Ельфійська долина ”».
Ельфи!
Серце Сола текли.
Конша хотіла заманити його в Ельфійську долину?
"Спасибі, мені не потрібно" - хотів сказати Сол.
Але мало він зібрався відмовитися, як щоденник раптом розкрився, і на його білих сторінках почали з'являтися чорні ієрогліфи.
13 листопадаБезумі покликав тебе,
ти вирішив його проігнорувати;
Хаос запросив тебе на танець,
Ти похитав головою і відмовився.
Біль подала вишуканої страви,
ти відклав серветку;
Ненависть скинула одяг,
Ти закрив очі,
тому, коли життя залишить тебе,
Не нарікай на своє безсилля. Що є смертельним?»
І, як видно з мови, це не було певне смертельне передбачення, яке мало б бути найближчим часом.
Воно було схоже на перший етап вечері. В одному з них сталася помилка.
Це було не перше довготривале попередження Днівника, а перше — смертельне.
Сол відразу ж став до цього серйозно. Навіть відчуття інкрісталу в його руці стало більш очевидним.
Я зрозумів, що Сол подивився на Монро і намагався зрозуміти, чого ще він знає. — Коли мені знадобиться, я піду.
— Не поспішай, — посміхнувся Монро. — Скоро пойдёт сніг. Коли він росте, тоді і відправишся.
— У Лесі Чехох Сезонів немає зими. Тому в сніговий сезон туди не потрапити, — додала Панні.
Хоча щоденник вже видав смертельне передбачення, але Сол не дуже панікував.
він навіть посміхнувся. — Я боюсь холоду.