Купивши все, що потрібно, Сол не почав повертатися на палубу, а повернувся в розкошну каюту, спеціально для нього звільнену.
Один з членів екіпажу, який щойно зустрівся йому, сказав, що через дві години дирижабль почне падати і попросив його приготуватися.
Звичайно, він також тремтів. Ніби Сол в будь-який момент міг його схопити і розчленувати.
Повернувшись у каюту, Сол зняв з лівої руки рукавичку тілесного кольору і показав напівпрозору долоню.
Перші рукавички були чорними. За допомогою магічного трюку він зробив так, щоб сторонні не бачили, що він в рукавичці.
Це було лише для того, щоб приховати аномаллю на його лівій руці.
На шкірі його долоня була виграна мініатюрним магічним колом.
Це була змінна версія кола, який він колись виграв на кості.
Це коло могло сповільнювати розсіювання енергії духовного тіла, а руки Сола могли зберігати свідомість. Тому, коли Кошмар успішно увійшов у ментальну платформу, він знову виносив свідомість Германа.
Спочатку розум Германа, після того нещасного випадку, повинен був ще деякий час відновлюватися. Інші теж були готові стати піддослідними господарями. Але Герман сказав, що вже мав досвід і знає, як уникнути небезпеки. Тому він сам запропонував продовжити експеримент.
Соул, трохи подумавши врешті-решт, погодився.
Щоб винести Германа, Сол знову вирушив у дім біля озера. За допомогою Кошмарної метелики Панні, стабілізуючи свідомість, він успішно увійшов у ментальну платформу і за допомогою щоденника помістив уже відновленого Германа в свою ліву руку.
Водночас він знову перевірив таємну кімнату в будинку біля озера. Ніяких слідів того, що її хтось чіпав, не було. Його копія Волосфера також повідомила, що ніхто не наближався до неї.
Або, точніше, взагалі ніхто живий не наближався.
Соул підозрював, що колишній господар цього будинку вже його кинув. От тільки він не розумів, чому той, відходячи, не знищив магічне коло в потайній кімнаті.
Соул наказав копійці Волдосоль продовжувати спостереження, на випадок, якщо хтось повернеться.
Через дві години Сол, несучи невеликий багаж, під сердечним конвоєм капітана Гаррі, зійшов з дирижабля.
Злітно-посадкова площа дирижабля була побудована за межами Блакитної Бухти. Щоб дістатися до міста, зазвичай треба було сідати на карету біля станції.
Але ті, хто літав на дирижаблі, були або заможними, чи вельможними, і в них було достатньо грошей. Більшість з них вже чекали на свої карети.
А ось Сол, найзахопливіша істота на цьому дирижаблі, вийшовши зі станції, виявив, що його кинули в околиці.
Хоч звідси вже і бачилися стіни Блакитного Бухти, але щоб дійти туди потрібно було би пів дня.
У цей момент підійшов повний, одягнений в чорний фрак, чоловік. У нього було кругле обличчя, а на всіх десяти товстих пальцях були надети кільця з дорогоцінним камінням.
Він з тривогою потир руки. Замість тертя шкіри пролунав звук ударяючого металу.
— Пане, мене звуть Понд. Я торговець ювелірними виробами. Ви вперше тут?
Сол обернувся.
Понд, стиснувши губи, беззвучно сковтнув. Очевидно, він все ще не звик до сіро-білого, як у трупа, обличчя Солу.
— Якщо... Якщо ви не брезгуєте, дозвольте мені підвезти вас.
Соул подивився на мури міста і пустинні землі попереду, і подумав: « Я вже навчився левітації, але тепер це не найкращий час для практики».
— Добре, дякую, — злегка кивнув Сол Понду.
На обличчі Понда з’явилося і здивування, і радість. Здається, він не очікував, що Сол буде з ним так ввічливий.
А кілька людей, що спостерігали здалека, відразу пожалкували. Побачивши спокійну атмосферу капітана дирижабля і Сола, дехто вирішив познайомитися з ним.
Але через страх перед магами вони вагалися, і Понд їх випередив.
Хоч вони виглядали розчарованими, то не стали заважати.
У цей момент вже не можна було сперечатися, інакше можна могло втратити обличчя і роздратувати мага.
Через кілька хвилин Сол сів у карету, яку для нього звільнив багатій Понд.
Очевидно, ця карета була приготовлена заздалегідь для зустрічі заможного чоловіка і дуже розкішною. Навіть на її кузові були інкрустовані дорогоцінні камені.
Перед тим як карета зворушилась, Понд з дуже дружньою усмішкою стиснувся біля дверей.
Соул знав, що він перевіряє чи дозволить йому залишитися.
Саме тоді Солу було кілька запитань, тому він спокійно погодився з спробою стиснутися в комок.
А після того, як карета зворушилась, дирижабль за спинами знову піднявся в повітря і завдяки своїй швидкості швидко обігнув усі карети та зник у голубому небі.
Виявляється, що на цій зупинці дирижабль в Блакитній Бухті простояв менше 30 хвилин.
— Він повертається, чи в нього інший пункт призначення? — запитав Сол у Понда.