Горса був дуже задоволений реакцією Сола на свою пораду. Він бачив, що Сол вже зробив свої висновки.
Іноді якісь розпливчасті, спільні істини, в поєднанні з особистим досвідом перетворюються на конкретні попередження і несуть у собі такий повчальний сенс, який інші не можуть зрозуміти.
Звичайно, якщо ти правильно думаєш.
- Ми вже досить довго проговорили. Про експеримент ти подумаєш, коли повернешся. Якщо немає інших питань, я зараз відправлю тебе назад на другий склад.
Соул прокинувся від роздумів. Почувши, що наставник його випрошує, він уже збирався погодитися, але тут дещо згадав.
— Учник, та яблуня...
— Хм?
— Ні, нічого. Він відразу відмовився від запитання. - Прошу наставника відправити мене назад.
Горса слабо посміхнувся. Світлий ореоли над їхніми головами відразу ж погас, і все знову занурилося в темряву.
Потім Сол відчув запаморочення, і його немов потягнуло вниз. Він знову пройшов крізь темний світ, повний очей, і опинився на своїй койці на складі.
Він не встав, а зупинившись в тій же позі, утупився в стелю.
« Конша якось казала, що в кімнаті ніхто не живе. Тоді хто ж залишив там ту кровожерну лугу? "
Згадавши спокійну точку зору Горси, Сол зрештою вирішив відмовитися від розслідування.
"Значить, моє випробування почалося вже тоді?"
Після того як Сол і Горса все з'ясували, його статус знову підвищився.
Тому що під час одного з звичайних перевірок склада він виявив, що правила на першій сторінці довідника змінились!
Перший пункт - кількість свічок, що горять, як і раніше має бути принаймні 80.
Але другий пункт: « Не використовуйте самосвідоме використання речей під номером» — змінився на « не можна виносити предмети з номеру за межами склада без дозволу".
Отже, Горса відкрив Солу доступ до всього склада.
Включаючи ті трупи, які колись служили посудинами для пані Юли.
І в цей же день експериментальний зразок для пересадки душі, якого Сол так довго чекав, нарешті з'явився!
Після того як він побачив зміни у підручнику з складу, то відразу ж не почав користуватися ним.
Ці речі були заборонені не тільки через їхню рідкість, але й у їхній небезпеці.
Сол зараз знову переглядав усі матеріали на другому складі. Він хотів знайти серед них те, що можна було б використати у своїх наступних експериментах.
Він хотів завершити експерименти не тільки через воскресіння, яке дав йому наставник. Соул також не хотів відмовлятися від свого розвитку.
На даний момент найбільшу силу, яка атакувала його було поєднання заклинання 2-го рангу « Мудре дотику» і бджолоїдка, в які він міг перетворювати своє духовне тіло, створюючи магію на душу - "духову риболовлю".
Крім того, потрібно було продовжувати і розробляти ментальні платформи, але з цим можна було не поспішати.
Сол йшов уздовж стелажу і, піднявши голову, побачив « Elfійський шепот», який він колись давав Конше.
Два листочки вже опали, а гола гілка залишилась. Тому наставник Горса просто віддав її Солу.
Але Соул більше не використовував цей дивний предмет, здатний впливати на сприйняття часу.
« Ця річ може впливати на свідомість. Чи не може вона також служити свого роду анестезією для духовного тіла?" — Але вона вже мертва.
Навряд чи Сол збирався записати назву одного матеріалу, як відчув за спиною магічні коливання.
Він швидко обернувся і через щілину між стелажами побачив величезне перо, яке ширяло в повітрі.
Шш...
Це було перо для повідомлень, яке не рухалося вже кілька днів.
Соул поспішно закрив записну книжку і швидким кроком підійшов до пера.
Коли він підійшов до столу, перо вже закінчило писати і само повернулося на місце.
На пергаменті була лише одна фраза: « Ми маємо доставку бронзових дверей, ми просимо прийняти".
« Наконец-то» — зітхнув Сол.
Він відклав свої справи і, швидко пройшовши два коридори, підійшов до бронзових дверей.
Коли він відкрив ліву стелю, перед ним з’явилось холодне і гарне обличчя.
Все те ж золото волосся і блакитні очі, фігура з вигинами, чорний плащ учня, який сидів на ній, як вечірнє плаття для червоної доріжки.
Всі експериментальні зразки для пересадки душ наставника Рама, здавалося, були зроблені за одним шаблоном.
Через кілька секунд після того, як Сол відкрив двері, золота учениця другого рангу з застиглим виразом обличчя повернула голову і подивилася на нього.
- Добрий день. Я - номер 147. Я приїхала для підтримки у вашому експерименті.
Соул побіднався, пропускаючи її, і відзначив її трохи схвильовану ходку.
— Я завжди дивувався, чому в Башні рідко зустрічаються блондини, а всі експериментальні зразки наставника Рама - блондини з блакитними очима.