— У наступні кілька днів я ходив за тобою, — продовжив Горса. — Твоя душа і нове тіло зливаються все краще й ліпше. Це вже перевершило найкращі результати нашого експерименту воскресіння. Якби я не зустрів тебе на самому початку, я б не зміг по зовнішньому вигляду визначити, що ти інший. Тому я весь час думав, чи тіло в якому ти перебуваєш, особливе, то твоя душа аномальна.
- До дня, коли ти на 13-му поверсі зустрів лужу крові...
Соул, звичайно, пам’ятав. Тієї ночі, яка змінила його життя і активувала щоденника смерті!
Щоб уникнути смертельного результату, який здула йому та луж крові, Сол постукав у двері Конші навпроти.
— Твоя інтуїція вразила мене, — Горса похитався. — Хоч це і було невідоме духовне тіло, але воно не здавалося дуже сильним. Здавалося, що тільки ментальна сила була вищою за звичайних людей, але й то лише на рівні звичайного генія. Чому ти зміг побачити смертельну небезпеку в цій калюжі крові?
— Я и сам не знаю... — Сол відразу спустошив свій розум і відповідав на сміх. - Просто в тілі був якийсь голос, який весь час казав мені, що не можна торкатися тієї калюжі крові, доторкнешся - помреш. Але я також розумів, що якщо залишу її, то наступного дня розділяють вже мене.
Соул не брехав. Просто той голос в його тілі насправді походив від щоденника на його лівому плечі.
Горса не засумував. Він навіть за кивнув.
- З того дня я зрозумів, що твоя особливість не в тілі, де ти вселився, а у твоїй душі. Можливо, саме той час, коли ви переміщалися у просторі, дав вам особливу адаптацію, дозволивши протистояти відторженню тіла і не бути забрудненим через різницю в сприйняття.
— І все, що ти зробив далі, було доказом цього. Найбільшою проблемою було те, що коли твоя душа ставала все сильнішою, ти час від часу виходив з тіла. Ти також вирішив цю проблему через трансформацію тіла, що гойдається тіло Горси. Він злегка нахилився вперед і серйозно подивився на Сола. — Соул, ти зараз хоч і вивчаєш посудини, але це лише основа. Рано чи пізно тобі доведеться йти на шлях душі.
— Да, наставник. Я вже зрозумів своє завдання.
« У мене залишилось мало часу, — сказав він. — Голос Горси став тихішим. - Так що й у тебе його мало. П'ять років... Я сподіваюся, ти знайдеш відповідь. Інакше мені доведеться самому.
Багато експериментів з душами завдали духовному тілу непоправної шкоди. Коли Горса зіткнувся з експериментом, у успіх якого він не був упевнений, і маючи лише один цінний використаний матеріал, він терпеливо чекав.
Почекати, поки Сол виросте і стане міцнішим його духовне тіло доти, доки він сам розгадає цю таємницю.
« Це також свого роду експеримент." Так думав Горса.
Немов посадити у чашку Петрі слабе насіння. Воно може загинути на півдорозі, рости в ліани або стати звичайним невибагливим ростом.
Але це неважливо. У нього ще було трохи часу. Він хотів побачити, що в кінцевому підсумку виросте з цього рідкісного насіння.
« П'ять років?» — думав Сол, це межа для Горси. — Без проблем. Якщо через п'ять років я не виконаю завдання, то сам жаба на лабораторний стіл.
Якщо вже немає іншого вибору, то краще поставити на кон все!
— Чудово, — знову зіщурилися срібні очі Горси. - І останнє, ще одна порада. У світі магів вже є дуже глибокі дослідження душі, але навіть так, в ній є ще більше областей за межами наших знань. Щоб вивчати душу, не можна весь час ховатися в безпечній зоні. Справжній маг завжди йде шляхом дослідження невідомого.
Сол обмірковував цю фразу.
Наставник Горса... Заохочують його ризикувати?
Чи останнім часом він надто обачний?
Через те що у нього був щоденник, деякі вчинки Сола, які стримувалися ризикованими, насправді були в межах його зони комфорту.
І саме через це багато знань були поверховими.
Він, здається, втратив найважливішу рису мага — дух дослідника.
Якщо він весь час покладається на щоденник, то, звичайно, зможе легко пройти першу половину шляху мага.
Але це було б як стоповерховий будинок без фундаменту.
Коли він дійде до кінця, то одного дня виявить, що його чекає неминуча і безвихідна криза.
Піднятися в небо на повітряній кулі без заклинання левітації. Коли в повітряній кулі закінчиться енергія, її чекає лише один кінець - розбитися.
Коли Сол подумав про це, то відчув жах. Страх у його серці був навіть сильнішим, ніж коли Горса тільки що розкрив його таємницю!
« Вже не можна використовувати силу щоденника для досліджень та навчання. Інакше я виграю залежність і забуду звичку думати самостійно. Я стану маріонеткою Днівника, нікчемністю, яка без нього не наважиться вивчити жодного нового заклинання!»
Можливо, він просто хотів дати пораду своєму учневі, але не сподівався, що Сол виявить свою найбільшу небезпеку за збігом обставин.