Люди-голови, наче навмисне, переслідували їх назад від краю долини. Лайт і Біл за допомогою цієї нагоди намагалися сховатися у найближчій печері, щоб використати лабіринт для того, аби відірватися від монстрів.
Але, не встигши вони добігти до печери, як звідти вискочив натовп. Це були ті самі учні з земного корабля, які постійно перешкоджали їм і зрештою загнали в середовище.
Вони зіткнулися обличчям до обличчя, ледве не почав бійку, але, побоюючись людей-головів, тимчасово зберігали спокій.
А незліченні люди-голови, загнавши всіх в печеру біля підніжжя долини, збилися у купу і почали дертися один на одного.
Ці обличчя утворили високу стіну, схожу на трибуни Колізею.
Ті, хто дивиться на цю чимраз більшу стіну з голови, відчували безпорадність.
— Германн! — Лайт, побачивши пораненого Німеча, стиснув зуби.
Лайт був весь в грязюці і крові, важко поранений.
Їм з Білом було дуже прикро, що їх знову загнали в долину. Після зустрічі з людьми на землі він, замість того щоб думати про втечу, ще й напав на них!
Позазапна атака Герману змусила Лайта впасти в натовп людей-голов, і він ледве звідти вибрався.
Потім саме Герман наказав своїм людям перешкодити їм з Білом увійти в печеру, через що вони опинилися затиснуті з двох сторін і обидва були важко поранені.
Тільки зараз, коли люди-голови перестали атакувати, Лайта з'явилася сила, щоб ненавидіти Германа.
Але ця ненависть не стала прокляттям. З печери, з якої вибіг Німеччину, було видно сильний холод.
Лайт і Біл інстинктивно подивилися на печеру, а тоді зрозуміли, що їх вигнали назад у паніці.
Знову до виходу з печери, з якої вони щойно втекли.
Лайт і Біл переглянулися. У їхніх головах одночасно пронеслося одне слово.
Злий дух!
...
З печери повільно висунулася рука, граючи з сонячними променями.
Все повернули голови до входу. На їхніх обличчях застигло страх і напруження.
Долина, яка щойно була повна криків і шуму битви, в одну мить стала страшно тихою.
...
Коли Герман і його люди втікали з печери, злий дух убив лише двох.
Але він не поспішав переслідувати інших, а стоячи на місці, з упоєм насолоджувався смаком душі.
« Непогано, ціла свіжа душа».
Злий дух облишився і знову зробив крок.
Поглинавши душі двох, його тіло стало більш стійким і він міг стояти на ногах.
Ще один крок — і буде сонце.
Злий дух зупинився. Він, здавалося, боявся сонця.
Але, опустивши голову і поглянувши на свої руки, його очі загорілися.
Він підійшов до виходу, до межі тіні і світла, підняв руку і повільно висунув кінчики пальців.
Сонячні промені торкнулися його пальців, але не принесли попереднього болю — лише легке тепло.
Злий дух посміхнувся, висунув руку ще далі, а потім, зробивши крок, повністю вийшов на світ, зустрівши давно забуте ним світло.
« Це тіло... Просто чудово."
Він підняв голову до неба. Сонце вже багато років не було таким ніжним.
« Хотел просто з’їв цього маленького учня, а виявилося, що його тіло так добре підходить. Може, я зможу з його допомогою повністю воскреснути!»
Злий дух зробив ще один крок і наступив на маленький камінець.
Щелк.
Особливо гучно лунав звук, який тріснув у тиші Долини.
Він порушив крижане знешкодження.
— Сол? — Лайт, що весь цей час дивився на вихід з недовір’я.
Коли він дивився на Сола, якого так боялися Герман і його люди, то не знав, що йому робити: сумувати чи боятися.
Коли Біл наказав йому заблокувати вихід, Лайт не побачив Сола і зрозумів, що той вже не вибереться.
Але, ледве вони кинули Сола, як їх загнали назад до того ж виходу.
І тепер, в жалюгідному стані, вони бачили спокійно виконаний Сола.
Доля — це смішна штука!
...
Біл був здивований ще більше, ніж Лайт.
Він весь був фіолетовим через надмірне використання отруйної магії. Його вид був жахливий.
— Ты... Ще живий? — запитав Білл. З уст у нього потекла кров.
Злий дух спостерігав за ними, наче дивився комедію. Він не спішив нападати, а лише посміхнувся і промовив кілька слів.
— Можна сказати, я... Ожив.
Хрипний юнацький голос, наче іскра, підпалив ґніт. Стіна з голови відразу вибухнула радісним криком. Люди-голови стрибали і скакали, але стіна, хоч і хиталася, проте не розвалилася.
- Пане Мортон! Пане Мортон!
Люди-голови з радісним криком наблизилися до злого духу, заблокувавши і печеру за його спиною.
У долині лунали їхні крики, і навколо учнів з’являлися блідіші обличчя.
Біл і Лайт переглянулися. В роті в них пересохло.
Вони вже зрозуміли, що перед ними не Сол, а злий дух, який чомусь зміг вселитися в його тіло.
І це було не просте управління трупом, а глибше всесвіт. Але вони не сподівалися, що тіло Сола зможе захиститися від сонця.