Помовчачи мить, Сол вклав свою праву руку у її руки.
...
Так у нього з'явився дивний друг.
Після того як Корі Сол пішов за стіл, він раптом посміхнувся. Але він швидко взяв себе в руки. На відміну від Корі, яка все ще носила звання генія, його репутація шахрая, мабуть, вже розлетілася по цілій Башні.
Але Сола не мав часу думати про чужі погляди. Щоб стати учнем, він почав інтригувати людей. Його недавня лють була радше виявом страху перед Сідом.
Тепер, коли розум повернувся, Сол відірвав аркуш паперу і написав на ньому кілька імен.
Бран.
Сід.
Конша.
Кори.
Дук.
Бран навмисно його труїв. І, схоже, хтось стояв за цим. Соул написав: « Тавроґ» поряд з його ім'ям.
Сід відчував до нього сильну антипатію. Сол навіть підозрював, що саме він і був тим, хто смикався за ниточки Брана. Книга також попереджала, що Сід вб'є його після тесту на магію. А сьогоднішня витівка біля його дверей, коли він на весь коридор оголосив про його бездарності ... Соул написав: « Ворогом смертельним» біля імені Сіда. На жаль, він ще не мав зброї проти цього ворога. Не було нічого іншого, як тільки радіти з того, що він став учнем і отримав певний захист. Сід не зможе напасти в його відкриту кімнату.
- Наступна... Конша, — тихо вимовив Сол ім'я жінки, яка змінила його долю. Він поставив запитання біля її імені. Її потворна зовнішність і таємничі здібності прищеплювали йому глибоку побоювання. Він і досі не знав, чого вона від нього хоче. Будучи слабким, він міг тільки рухатися крок за кроком.
Пропустивши ім'я Корі, він перейшов до останнього.
Дук.
Хоч він і випустив пару, але при вигляді цього імені його знову охопило роздратування. Він помахнув пером і швидко написав: « Іди...»
Стук-тук!
Стук у двері перервав його. Він зомкав листочок і звунув його в кишеню.
Двері відчинилися, і на порозі з'явилася красива дівчина років сімнадцяти-восемнадцяті в відвертому вбранні покоївки. Вип’ючи груди і відкинувши стегна, вона вкрай звабливою для молодого позі штовхала візок з книжками, навчальними речами та іншими предметами.
Вона опустила голову і, посміхнувшись Солу під вивереним, солодким кутом, сказала:
- Доброго дня, пане Сол. Це книжки та приладдя, які знадобляться вам для навчання. Допомогти вам завезти їх всередину?
— Не потрібно, дякую.
Поклоняючись принизливим. Її велика груди майже торкнулися його носа.
- Пан хоче інших послуг?
Соул не міг повірити, що він служниця.
Йому ж усього дванайцять!
Він втягнув важку візку до кімнати і прямо перед її носом з гуркотом зачинив двері.
Покоївка випросталась і зволікала надула губи.
В цей момент проходила інша служниця, яка штовхала порожній візок - вона доставляла книжки в 603-ю. Побачивши дівчину з порожніми руками, вона здивувалась:
- Він не пустив тебе?
— Нічого страшного, — порізала одяг і відскочила тканина з легонько затрепетувала на шкірі. - Він ще сам попросить.
Соул, не підозрюючи, що за дверима на нього вже відкрили полювання, з блаженною посмішкою перебирав книжки.
Кожна була неймовірно товстою. В одних описувалося магію рослин, тварин і мінералів цього світу. В інших розповідях розповідалося про властивості та легенди, пов’язані з поширеними видами нечистот. Ще інші нагадували підручники іноземної мови, але за складністю і кількістю не поступалися англо-китайському словнику. Були також книжки з ілюстраціями, але малюнки в них були настільки жахливими і дивними, що довгий перегляд починав кружляти над головою.
Утікши всі книжки, Сол почав оглядати предмети, накриті чорним оксамитом.
Там був вже знайомий йому кришталевий шар, тільки не чорний, а прозорий. Набір скляних або кришталево пробинок, колб та маленьких котелок. І великий дерев'яний ящик, розділений на дюжину відсіків. У ньому лежали кілька комплектів одягу і значок учня першого рангу.
Усі ці предмети були описані в підручнику, і Сол зрештою розібрався, що до чого. Він прикріпив значок до своєї куртки, провівши пальцем по його шероховатій поверхні.
Коли Сол почав думати про перший урок, то дістав книжку « Могитичний язик: вступ до нори», сів за стіл і прийнявся за підготовку. Він пройшов через довжелезні екзамени і робив багато рішень.
У кімнаті учня першого не було вікон, і про час можна простежити лише за синім пісковим годинником над головою. Блакитні піски падали одна за одною під акомпанемент шелеста сторінок і скрипу пера. Весь світ занурився в тишу.
Проковтнувши обід і вечерю, залишені служницею, Сол підняв голову, щоб перевірити час, і з подивом виявив, що вже опівночі. Завтра починаються заняття, не можна було занадто засиджуватися і витрачати сили.
Він потягнувся, і м'язи відгукнулися на лютий біль. Але він не відчував втоми чи сонливості. Після тесту на ментальну силу його витривалість помітно зросла, наче всередині відкрився якийсь клапан.