РОЗДІЛ 216
Режисера «Сповіді Білого» було визначено — Фаррел Боб.
Він славився тим, що вмів захоплювати не лише фанатиків, а й широку публіку, створивши низку ексцентричних і фантастичних робіт. Це був один із небагатьох митців, які поєднували художність і комерційний успіх, і всі його фільми стабільно збирали касу.
Коли оголосили, що саме він займеться екранізацією, і критики, і фанати оригінального роману відреагували позитивно. Усі сходилися на думці, що можна не хвилюватися за те, як на екрані буде передано дивні й майже чудесні здібності Ллойда.
Фаррел Боб заявив, що кастинг проходитиме лише на роль Ллойда.
Щодо інших персонажів, у нього вже були актори на приміті, і їх планували затвердити після консультації з Іллею Тернером.
У відповідь Ілля Тернер сказав, що братиме участь лише у виборі Ллойда, а всі інші питання залишає на розсуд режисера. Це виглядало так, ніби Л. Дмитрі опосередковано давав зрозуміти: для нього має значення тільки один персонаж.
Втім, хоча Фаррел Боб і звертався до Іллі за порадами щодо кастингу, той просто передав ініціативу режисерові й сказав робити, як той вважає за потрібне.
Так само Ілля реагував і раніше, коли Селена вперше заговорила з ним про екранізацію роману.
Насправді Ілля щиро вважав, що окрім Ллойда, решта ролей не мають значення. Він думав, що режисер упорається сам. До цього моменту його наміри були абсолютно щирими.
— Із усіх можливих людей… чому саме Ян Ессері?!
Менше ніж за тиждень після інтерв’ю, де Ілля заявив, що повністю поважає думку режисера і готовий надати йому максимальну свободу в кастингу, він підвищив голос на Селену. До того ж спершу Ілля навіть відмовився допомагати Фаррелу Бобу, коли той звернувся по пораду.
— Немає актора, який підходив би на роль… Альберта більше за нього, — важко відповіла Селена, уникаючи погляду Іллі. Зазвичай вона була рішучою, але цього разу їй було непросто.
Альберт був другим за важливістю персонажем у «Сповіді Білого».
У романі він — прийомний батько Ллойда, єдиний свідок і єдиний притулок у його житті. І щойно Яна Ессері затвердили на цю роль, Ілля буквально вибухнув.
Як і з людьми загалом, Ілля нікого особливо не любив, але й відверто не ненавидів. Проте існували одиниці, до яких він відчував справжню неприязнь.
Ян Ессері був саме таким.
Саме він свого часу публічно згадав «Сповідь Білого» в інтерв’ю, чим і накликав на себе лють Іллі. З того моменту Ілля настільки його зненавидів, що принципово не дивився жодного фільму за його участі. Іронія ж полягала в тому, що тепер Ян отримав роль у екранізації його власного твору.
Протягом багатьох років Ян мріяв зіграти Альберта, якщо роман колись екранізують. Його бажання здійснилося — але для Іллі це було катастрофою. Через те, що він ігнорував Яна, Ілля навіть не знав про те інтерв’ю.
— Може, просто зробимо вигляд, що фільму ніколи не було?
Ілля майже без роздумів запропонував негайно скасувати виробництво. Замість того щоб відкрито виступити проти кандидатури Яна Ессері, він волів зробити так, щоб Л. Дмитрі виглядав найбільш мінливою людиною у світі. Адже справжню особу автора ніхто не знав, і Ілля безвідповідально вважав, що будь-яка критика на адресу «Л.» його не зачепить.
— На жаль, результати першого етапу прослуховувань уже оголошені. Ти сам здійняв такий галас навколо екранізації, що тепер усе згорнути неможливо. У США відібрали трьох, ще шість — у філіях Midas Agency. Разом дев’ять кандидатів.
Селена простягнула Іллі стос документів. Це були результати першого туру прослуховувань.
Збої під час виробництва фільмів траплялися часто, але після міжнародних кастингів відмова від проєкту означала б повну втрату довіри. Це стало б серйозним ударом по фонду Consccia, головному інвестору. І відповідальність лягла б на Селену як на голову фонду.
Ілля неохоче переглядав документи, але незабаром на його обличчі з’явилася зацікавлена усмішка.
Чотири з дев’яти кандидатів були тими, кого Селена спершу й обрала. Ще двоє, яких вона відсіяла, також опинилися в списку — її секретар спрацював бездоганно.
— Зрештою, нічого несподіваного, — пробурмотів Ілля.
— Дізнаємося лише після фіналу, — відповіла Селена.
Поки що було незрозуміло, чи станеться щось непередбачуване, чи все піде за очікуваним сценарієм.
— То ти справді думаєш згорнути фільм?
Ілля не відповів. Він лише глянув на список і махнув рукою, ніби відганяючи надокучливу думку. Кандидати йому сподобалися, тож питання Яна Ессері він вирішив відкласти.
Селена, однак, не заспокоїлася. Навпаки — їй стало ще тривожніше. Якщо той актор, якого Ілля називав «дитиною», не отримає роль Ллойда, вона не знала, чи не передумає він знову.
Ілля був раціональним по-своєму, але в ньому жила вибухова натура митця.
Коли він діяв імпульсивно, про наслідки не думав. І завжди знаходилися ті, хто розгрібав усе замість нього.
— Незалежно від результатів…
— Я з самого початку вирішив робити цю екранізацію. Ян Ессері — несподівана змінна, але якщо з’являться нові, я просто їх ігноруватиму.
Ілля глянув на Селену і великодушно усміхнувся. Вона теж була для нього «дитиною». І хоч іноді її настирливість дратувала, він ставився до неї поблажливо.
— Чим старшим стаєш, тим більше зайвого в голові…
— Пробач?
— Кажу, з віком розум слабшає.
Селена так не вважала, але, як справжня Консчіа, приховала думки. Та Іллю обдурити було неможливо.
— До речі, твій друг, про якого ти згадувала… він приходив на прослуховування? Ти ж казала, що він доволі відомий.
Ілля постукав пальцями по списку.
Селена з прикрістю похитала головою. Дастін теж пробував, але йому забракло.
Судді відзначили, що він боровся до кінця, але його яскравий і життєрадісний образ не підходив для Ллойда. Справа була не в слабкій акторській грі.
— Йому ще потрібно багато працювати над собою.
— Значить, близький друг, раз у нього є така людина, як ти.
Ілля тихо всміхнувся.
Нова епоха вже прийшла.
Вперше він задумався про майбутнє, яке створить нове покоління. І від цієї думки відчув себе по-справжньому старим. Можливо, настав час відпустити Ллойда, за якого він тримався, і прийняти нового Ллойда, створеного молодими.
Не чіплятися за минулий біль, а стати тим, хто спостерігає й підтримує нову добу.
Як письменник він і далі писатиме — але вже іншу історію.
І він щиро сподівався, що діти в цій історії будуть щасливими.
Після довгих суперечок корейська філія оголосила, що Чхе Уджін пройшов відбір. Для публіки це було очікувано.
Натомість людей шокувало інше — Пак Мін відстав лише на один бал. Ніхто не вважав, що він зіграв добре. Більшість була переконана: без корумпованого судді такого результату не було б.
Ті, хто підтримував Пак Міна, не очікували такого зворотного ефекту, попри активну роботу з медіа. Поки Пак Мін отримував шквал критики, До-Я з Village опинився у відносно спокійному становищі.
— Та ви знущаєтесь! Вони так говорять, бо не знають, що дядько До-Я був одним із суддів!
Хван І-Йон читала статті й ледь не вибухала від злості.
— Точніше, не рідний дядько, але настільки близький до його батька, що До-Я називає його “дядьком”, — уточнив Уджін.
— Уджін, ти зневажаєш чоловічу дружбу?! Дружба товстіша за кров!
Уджін мовчки визнав: вона не зовсім помилялася.
Та з його погляду, гра До-Я була справді непоганою. Він не бачив виступів повністю, але голос До-Я — задиханий, напружений — звучав переконливіше, ніж у Пак Міна.
— Його оцінка не мала бути нижчою, — сказав Уджін.
Причина дивних балів була проста: Квон Со-Хьон із самого початку хотіла занижити оцінку Уджіну. А раз так, то й До-Я не міг отримати високий бал.
— Два з п’яти за зовнішність — і все. Може, напишемо статтю? — вибухнула Хван І-Йон.
Та Кан Хо-Су спокійно втрутився:
— Саме тому люди й копають глибше. Вони не дурні.
Пак Мін сам розворушив суспільство, заговоривши про «поразку в один бал». Його акторські здібності всі й так знали. А на фоні Чхе Уджіна він програвав навіть зовні.