РОЗДІЛ 201
Після завершення церемонії вручення Оскара по всьому Лос-Анджелесу спалахнули численні афтерпаті, немов нічне місто раптом увімкнуло режим свята.
Серед них Vanity Fair Oscar Party вважалася найлюднішою. Саме туди стікалися зірки першої величини, включно з цьогорічними лауреатами.
Уджін прийшов на вечірку разом із режисером Юн Соном, одразу після церемонії.
Хоча сама премія гуділи на весь світ і не сходила з трендів, у пам’яті публіки зазвичай залишалися лише дві речі:
«Найкращий актор» і «Найкращий фільм».
Нагороди для технічної команди й акторів другого плану були важливими, почесними, значущими… але для глядачів вони танули за кілька годин, як сліди на піску. Залишався тільки запис у списку переможців.
Натомість людей хвилювали сукні, смокінги, прикраси, плітки з-за куліс і історії з вечірок.
Незалежно від того, були вони номінантами чи ні, це була ніч, коли кіношники могли просто розслабитися.
Щоправда, по-справжньому насолоджувалися нею лише ті, кого цьогорічна гонка оминула.
Для переможців це був день тріумфу.
Для тих, чиї фільми провалилися або програли за крок до фінішу, це був вечір гіркого післясмаку.
Хтось усміхався занадто яскраво, удаючи, що йому байдуже.
Хтось поводився демонстративно зухвало.
А хтось тихо бурчав у кутку про «зашкарублий Комітет Академії».
Але Уджін не належав до жодної з цих категорій.
Він спокійно прогулювався поруч із Юн Соном, ніби це була звичайна зустріч друзів.
І це було закономірно.
Саме Юн Сон зробив найбільший внесок у перемогу The Red у категорії «Найкращий міжнародний фільм». У нього вже була купа нагород із різних фестивалів, а в Голлівуді — несподівано багато старих приятелів.
Як у Кореї здавалося, що нагороду отримує сам Чхе Уджін, так у Лос-Анджелесі створювалося враження, що статуетка належить Юн Сону.
Коли згадували його фільми, люди реагували коротким, але виразним:
«А-а, той самий режисер».
І цього було достатньо.
Юн Сон знайомив Уджіна з акторами, продюсерами, сценаристами.
І, як і сам фільм, Уджін теж був у центрі уваги.
Особливо тому, що зараз він знімався в картині Рейфорда.
Тож, хоч він і бачив цих людей уперше, розмови не закінчувалися.
— З Рейфордом класно працювати.
— Це тому, що поруч був Х’ю. Якби ти залишився з тим бовдуром сам на сам, ти б інакше заспівав.
— Перепрошую?..
Продюсер, що вже працював із Рейфордом раніше, не соромився язика й продовжував бурчати йому прямо в обличчя.
— Згадай, як Х’ю вас мирив, коли ти посварився із звукорежисером!
— Бо той ідіот мало фільм не завалив!
— А сьогодні він узяв «Найкращий монтаж звуку». Розмова закрита.
Рейфорд надувся.
— Придурок…
Їхній перший фільм був як війна на виснаження, але саме тоді ця парочка й прославилася як «ворожий дует» Голлівуду.
— Джині, можна на хвилинку?
Х’ю тихо підкрався до Уджіна й прошепотів йому на вухо.
Вони відійшли в напівгомінкий куток.
— Ти вільний через два дні?
Уджін похитав головою.
— А через три?
Кивок.
Х’ю аж видихнув.
— Є людина, яка хоче з тобою зустрітися.
— Зі мною?
— Вона подивилася твій фільм і стала фанатом. Каже, мусить побачити тебе особисто.
З того, як Х’ю світився, було зрозуміло: це хтось серйозний.
— Я не прошу автограф для себе! У мене вже є! Просто… шкода тебе. У тебе ж його нема!
— Автограф?
— Такий, що можна передавати у спадок!
Очі Х’ю блищали, як у кота зі «Шрека».
Уджін здався.
— Добре. Через три дні.
Х’ю сяяв так, ніби сам щойно виграв Оскар.
— Джині! Я тебе обшукався!
До них підлетів Дастін Еван, весь енергія й шум.
— Х’ю, я позичу його!
— Ідіть, молодь…
Х’ю раптом усвідомив, що назвав їх «молоддю», і сів із виглядом людини, яка щойно постаріла на десять років.
— Ходімо фоткатися! Мак чекає!
Мак Сміт, фотограф біля фотобудки, вже хотів іти відпочивати, але Дастін перехопив його.
— Ти ж зі мною фото не зробив!
— Уже з режисером зробив…
— Це не рахується!
У центрі фотобудки стояло антикварне крісло.
Темний фон із середньовічним орнаментом. Атмосфера, як у готичній казці.
— Я перший!
Дастін плюхнувся в крісло, схрестив ноги й задер підборіддя.
— Ставай праворуч. Сьогодні дозволяю.
Виглядав як самопроголошений імператор.
Уджін лише посміхнувся.
Замість стати поруч, він обійшов крісло ззаду…
нахилився…
і раптом закрив Дастіну очі руками.
— Га?!
Уджін підсунувся ближче до його вуха й глянув прямо в об’єктив із хижою усмішкою.
Не король.
Ляльковод.
Той, хто керує королем.
Клац.
Фото вийшло настільки сильним, що Мак аж свиснув.
— Це не знімок із вечірки. Це готовий постер до фільму.
І, чесно кажучи, виглядало так, ніби ці двоє можуть розвалити якусь державу просто для розминки.