РОЗДІЛ 174
Guardian Angel, новий фільм студії LL-Studio, мав стати їхньою третьою роботою.
Дві попередні стрічки вибухнули успіхом так голосно, ніби хтось жбурнув у небо феєрверк посеред тиші. Тож було цілком природно, що наступний проєкт одразу опинився під прожекторами уваги. І не просто уваги.
Цей фільм мав відповісти на просте, майже жорстоке запитання:
це талант… чи просто везіння?
Саме тому публіка пильно стежила за всім: сюжетом, виробництвом, кастингом.
Історія розповідала про охоронців континентів.
Слово «guardian angel» тут означало не милого янгола за плечем, а істот куди вагоміших. Їхнє походження було невідомим. Лише натякалося, що вони — представники Бога, виконавці Його волі.
Той, кого обирали охоронцем, мусив захищати свій континент до самої смерті.
Але «захищати» кожен розумів по-своєму.
Хтось активно втручався в історію людства, смикав події за нитки, як ляльковод.
Хтось лише спостерігав здалеку, мов холодний астроном.
Одні бачили в людях дітей, інших — самодостатні створіння.
Їх ніхто не контролював. Не було наглядача над наглядачами. Тож кожен ішов власним шляхом.
Коли охоронець відчував наближення смерті, з’являвся наступник.
Не за вибором. Не за волею.
Просто… з’являвся.
Найточніше слово для цього процесу — «ідентифікація».
Знайди. Навчи. Передай обов’язок.
Коли новачок ставав повноцінним охоронцем і система визнавала передачу завершеною, попередній помирав.
Народжувався людиною. Помирає охоронцем.
Про це знали лише вони. Людство жило, нічого не підозрюючи.
І раптом система дала тріщину.
Охоронець Північної Америки загинув до появи наступника.
Точніше — його вбили.
А це означало тільки одне:
у світі існують інші істоти зі здібностями.
Бо один на один охоронця міг перемогти лише інший охоронець.
Тут же нападників було кілька.
Це стало тривожним дзвоном.
Але спершу треба було терміново знайти нового охоронця Північної Америки.
І ось тут почалися проблеми.
Зазвичай між наставником і наступником народжувався зв’язок. Майже сімейний.
Учитель і учень.
Та цього разу часу не було.
Новий охоронець був… катастрофою.
Безбашений хлопець, якого не могли приборкати істоти, що прожили сотні років.
Охоронець Південної Америки здався за місяць.
Тож головний герой, Роберт, мандрує Європою, Африкою… і зрештою вирушає до Азії.
До охоронця на ім’я Джин.
Каст був гучний.
Роберта грав світова зірка Дастін Еван — високий, широкоплечий, із золотим волоссям і поглядом, що вмів одночасно бути теплим і небезпечним.
Інші актори могли бути новачками для Голлівуду, але у своїх країнах вони були мегазірками.
І серед них — Уджін, охоронець Азії.
Знімальний майданчик був відрізаний від світу.
Наче острів посеред шторму.
Сьогодні — перший день зйомок Уджіна.
Перша сцена. Перша зустріч із Робертом.
Камера.
Клапер.
«Action».
І погляди акторів одразу змінилися.
Наче хтось перемкнув вимикач.
Сцена
Роберт зайшов через ворота.
Охоронець Африки, Дуейн, тихо попередив:
— Цього разу будь обережний. Він прожив найдовше з нас. Ми його поважаємо. Якщо поводитимешся, як із нами… закінчиться погано.
— Та що там. Просто ще один дід, — пирхнув Роберт.
Слова легкі. Але плечі напружені.
Для нього ці охоронці були монстрами. Сотні років життя, сила, знання, впертість каменю.
Він почувався серед них дитиною, що загубилась у музеї статуй.
— Я навіть корейську вивчив! Буду чемним! — буркнув він.
— Далі йдеш сам, — сказав Дуейн і зник.
Телепатія. Знову телепатія.
Роберт цього ще не вмів.
Його це бісило.
Будинок виглядав дивно.
Традиційний, але сучасний. Тихий.
Двері самі відчинилися.
А потім — невидимий бар’єр.
Він не пускав.
Поки перед очима не з’явилися… капці.
Роберт перевзувся.
І бар’єр щез.
— Серйозно? Правила етикету як пароль? — пробурмотів він.
У кімнаті біля вікна стояв молодий чоловік.
Акуратне волосся. Срібна оправа окулярів. Краватка. Сірий жилет.
Наче аристократ із чорно-білої фотографії.
Навколо нього — спокій. Холодний, глибокий, як зимове озеро.
Роберт раптом відчув дивну тяжкість у грудях.
Інстинкт підказував:
цей небезпечніший за всіх.
Він усміхнувся.
— Хелло. Май нейм із Роберт Палмер.
Корейською. Жахливим акцентом. Гордо.
У відповідь:
— У тебе жахлива вимова. Говори англійською.
Голос рівний. Холодний. Ідеальний.
— Називай мене Джин.
Англійська звучала бездоганно. Наче диктор новин.
Роберт відчув, як його самовпевненість тихо розсипається, мов пісок.
І саме так вони познайомилися.
Охоронець, який жив сотні років.
І хлопець, що ще не навчився навіть мовчати.