РОЗДІЛ 128
«Тьфу, знову якесь повідомлення».
Поки Чхе Уджін читав коментарі й раз по раз оновлював сторінку, йому прийшло нове повідомлення. За весь час на сайті він ні з ким не спілкувався. Усі повідомлення, які він отримував, завжди зводилися до трьох типів: похвала й заохочення; злі зауваження з питаннями на кшталт «і ти це називаєш письмом?»; і, зрештою, повідомлення від видавців із пропозиціями видати його роман.
З самого початку Уджін не планував публікувати роман. Перші листи від видавців його здивували й навіть вразили, але тепер він ставився до них байдуже. Тож незалежно від змісту повідомлення йому вже було начхати, і більшість він просто перестав читати.
Втім, йому стало цікаво, хто ж написав цього разу, тож він відкрив вікно повідомлень, де кількість непрочитаних зросла. Побачивши назву видавництва, він без жодних вагань закрив вікно. Зараз для нього було важливо інше: виправити стиль письма, довести його до ладу й поліпшити композицію тексту. Уджін вирішив більше ні на що не відволікатися. Сьогодні він був налаштований серйозно працювати й писати.
— Ай! Оппа, що з твоїм обличчям?! — вигукнула У-ХІ. Обличчя її брата завжди було чистим і світлим, а тепер виглядало грубим і виснаженим.
— Що ти робиш удома в такий час? Хіба ти не маєш бути в школі?
— Сьогодні неділя.
— А…!
Чхе Уджін зовсім утратив відчуття часу. Він сидів у кімнаті й писав, не знаючи ні який день, ні котра година. Яскраве світло вдарило йому в обличчя, і він насупився.
— Ти останнім часом постійно зачиняєшся в кімнаті, тож мама хвилюється. Чим ти взагалі займаєшся?
— Я просто тілом виражаю біль письма. Ми всі живемо в болю, намагаючись висловити думки й тривоги, що заполонили наші голови, — видав він багатослівне пояснення, точнісінько як у власному романі.
— Ти наговорив купу слів, а я все одно нічого не зрозуміла. Якби я написала такий звіт, мене б одразу завалили.
Слова У-ХІ не мали жодного злого підтексту, але щойно Уджін їх почув, він підійшов до дивана й гепнувся на нього. Чомусь її репліка прозвучала для нього так само, як постійні злі коментарі читачів.
— Ти часом не читаєш романи онлайн і не залишаєш коментарі? — серйозно спитав він. У-ХІ цілком могла цим займатися, адже зазвичай захоплювалася манґою й романами.
— Оппа, я випускниця старшої школи! У мене немає часу на таке.
— А я, коли був випускником, робив усе, що хотів.
Почувши його байдужу відповідь, У-ХІ підбігла до брата й жбурнула в нього пакетом з індійським рисом. Вона була далеко не дурною, але порівняно з братом залишалася звичайною ученицею.
— Я кажу тобі вірити в себе. Ти ж моя молодша сестра. Чим ти гірша за мене? Таким, як ти, нормально інколи розслабитися.
— Але якщо я не вчитимусь, мені буде тривожно. Мені буде страшно.
— То ти й зараз боїшся? — спитав Уджін, бажаючи знати, чи відчуває вона тривогу навіть тоді, коли відпочиває вдома в неділю.
У-ХІ похитала головою.
— Це добре. Значить, просто помірна тривога?
Уджін з полегшенням видихнув, почувши відповідь сестри. Вона ще не була настільки виснаженою, як більшість випускників. Та він вирішив перевірити ще раз.
— Ти ж справді не читаєш романи онлайн, так? Твій нік випадково не «skypetals»?
— Я люблю читати паперові книжки або комікси. І ти ж знаєш, що я не можу довго сидіти в інтернеті — від екрана болять очі. До того ж у мене зараз немає часу на такі дурниці! — роздратовано відповіла У-ХІ. Наступного тижня в школі зніматимуть Golden Ball.
— Що це за школа така, що здіймає галас і змушує випускників брати участь у подібному?
— Ти теж там береш участь? Хіба це не тільки для тих, хто сам записався?
— Директор сказав, що це обов’язково для першої десятки учнів кожного класу. Тьфу! Усі ж знають, що ти мій старший брат. Якщо я облажаюся на самому початку, мені буде страшенно соромно!
Це й було найбільшим страхом У-ХІ. Похмурі переживання були зрозумілими, але Уджін лише мляво поплескав сестру по плечу. Йому було шкода її, але всі його думки зараз крутилися навколо роману. Golden Ball чи щось інше — їй не було про що хвилюватися.
Натомість саме Чхе Уджін відчував, що час тисне на нього. Чомусь із кожним новим розділом серіалу його якість життя тільки погіршувалася. Він став надто чутливим.
«Я не буду робити це довго».
Він відчував, що не може жити так постійно, тож вирішив викласти лише до сотого розділу й використати це як практику, а потім видалити все. Йому ще було далеко до справжнього письменника. Публікувати серіал було зарано, але він усе одно це зробив через власну жадібність. Це був момент, коли безрозсудний шукач уваги тихо підняв білий прапор. А ще — результат того, що знаменитість із надлишком вільного часу дійшла до межі, фанатично реалізуючи своє бажання писати.
— Skypetals! Я зупиняюся не тому, що програв тобі… Так, це заради ремейку!
Уджін уже втомився від злісних коментарів і зухвалих шукачів уваги. Отак він вигадав собі виправдання й заспокоєння.
Через кілька днів він опублікував сотий розділ і без жодних жалів видалив роман. Це був раптовий кінець історії, що з самого початку набирала популярність. Декілька читачів писали авторові повідомлення зі смутком і розчаруванням, просячи продовжити роман. Вони також залишали дописи на дошці оголошень сайту.
Та щойно Уджін видалив роман, він більше ніколи не заходив на той сайт. Аж через два роки закордонне видавництво випустило англійську версію його твору, і вона повернулася до Кореї, дозволивши читачам знову прочитати те, за чим вони так тужили.
Поки особу автора не було розкрито, навколо роману й письменника неминуче ширилися підозри та звинувачення в плагіаті. Але це була історія, якій ще судилося бути розказаною.
Уджін використав усі заготовлені розділу й виклав роман до сотого розділу. Після цього він уперше за довгий час відчув спокій. Досвід написання й публікації серіалу в мережі був схожий на те, як у минулих життях він чув глузування й критику просто в обличчя, виступаючи на вулиці. Звісно, це було незрівнянно легше, бо тут він міг сховатися за маскою анонімності.
Та з погляду Уджіна емоційний тиск у обох випадках був однаковим. Коли він виступав на вулицях, у нього була гордість і пиха, що народжувалися з усвідомлення: публіка просто не дотягує до його рівня. А теперішній Уджін валився в прірву, бо відчував себе нікчемним і постійно жалкував через слабке письмо. І це било надто боляче.
Через критику своєї недосконалої прози він утратив упевненість і почувався приголомшеним. Заспокоїтися й мислити раціонально він зміг лише після того, як вирішив видалити роман.
— Це просто невеликий відкат, — пробурмотів він, витираючи запітніле дзеркало після душу.
Публікація серіалу була не такою вже й поганою. Чим більше він писав і усвідомлював свої помилки, тим чіткіше бачив проблеми, яких раніше не помічав, і тим кращими ставали композиція та стиль.
— Я не здамся. Просто почекай. Я ще вліплю тобі, пелюстки чи як там тебе!
Він чітко виділив одну людину серед тих, хто насміхався з нього під виглядом «корисних порад».
Анонімність у цьому плані була чудовою річчю. Ніхто не знав, що Чхе Уджін писав роман і видалив його, коли йому стало надто боляче. І сам Уджін ніколи не дізнається, ким були ті зухвалі шукачі уваги, що так його мучили. У обох сторін залишався шлях до втечі.
Вийшовши з ванної, Уджін поплескав себе по шорсткому, тьмяному обличчю й дістав із холодильника тканинну маску. Маска, яку наполегливо рекомендував Квак Ин-Хьок, і справді була ефективною. Спробувавши її, Уджін закупився оптом і поділився з родиною.
Зробивши холодну маску й завершивши догляд антивіковим кремом, він міцно обійняв У-Са і заліз у ліжко. Останнім часом він погано спав, постійно думаючи про роман й навіть бачачи його уві сні. Але цього разу після довгої ванни він уперше за довгий час миттєво провалився в глибокий сон.
— Уджін, ти спиш?
За кілька годин хатня працівниця взяла телефон і зайшла до його кімнати. Побачивши Уджіна сплячим, вона розгубилася й на мить завагалася. У-Са першим помітив її — кіт схопився на лапи, і Уджін одразу ж прокинувся та сів. Потер очі й побачив перед собою літню жінку. Він здивовано глянув на неї, бо вона рідко заходила до його кімнати.
— Щойно дзвонили зі школи У-ХІ. Візьми слухавку.
— Із школи У-ХІ?
Уджін злякався, вирішивши, що з сестрою щось сталося, й одразу підняв слухавку. Уявляючи найгірше, він відповів тремтячим голосом.
— Алло.
— Ви оппа У-ХІ, Чхе Уджін?
— Так. Щось трапилося з У-ХІ?
— Ні, не в цьому річ…
Після короткої паузи класна керівниця У-ХІ пояснила ситуацію. Сьогодні знімали Golden Ball, і У-ХІ увійшла до трійки фіналістів. Учителька додала, що, найімовірніше, саме вона й переможе.
Минулої неділі У-ХІ між іншим згадувала про ці зйомки. Схоже, вони відбувалися саме сьогодні. Зазвичай у таких ситуаціях батьки приходили до школи підтримати дитину. Але проблема полягала в тому, що батьків зараз не було в Кореї. Вони відвідували ювелірний ярмарок у Парижі, тож на цей час Чхе Уджін був тимчасовим опікуном сестри.
— А…
— Так. Ми вважаємо, що У-ХІ переможе, тож було б не дуже добре, якби ніхто з родини не прийшов.
Класній керівниці було ніяково прямо просити Уджіна приїхати. Він відчував її вагання по телефону. У-ХІ, найімовірніше, сама попросила вчительку його не турбувати. Із розмови було зрозуміло, що це не стільки наполягання класної керівниці, скільки тиск із боку школи, а точніше — директора та знімальної групи.
— Я теж хочу прийти й бути поруч із молодшою сестрою. Але я не можу вирішити це сам. Спершу мушу зателефонувати в агентство й отримати дозвіл.
Якби він з’явився там випадково, усе було б інакше. Але цього разу він відповідав обережно. Схоже, відповідь задовольнила вчительку — її голос пом’якшав. Вона сказала, що після оголошення переможця запланований окремий захід, тож часу ще достатньо і поспішати не потрібно.
Поклавши слухавку, Уджін зателефонував Кан Хо-Су. Той теж сказав, що не може нічого вирішити, доки не узгодить це з агентством. Відповіді довелося почекати. За кілька хвилин Кан Хо-Су передзвонив, дав зелене світло й наказав Уджіну нікуди не виходити, доки він і Хван І-Йон не приїдуть до нього. Оскільки він мав з’явитися в телепрограмі, передусім він був знаменитістю, а вже потім — опікуном, тож завжди мусив зважати на TPO (час, місце й подію).
Оскільки вони їхали до школи, Хван І-Йон підібрала для нього простий костюм. Було літо, тож він одягнув темно-синій костюм і білу сорочку. З макіяжу вона використала лише пудру й сонцезахисний крем, без жодних кольорових засобів.
— Ти трохи схуд у обличчі, але макіяж тобі личить. Пудра лягає рівно, без ефекту маски. Під світлом камер обличчя не виглядатиме жирним або блискучим.
Навіть попри гарну шкіру, Хван І-Йон ще раз припудрила йому обличчя, щоб спалахи камер не давали зайвого блиску. Сьогоднішній макіяж був зведений до мінімуму. Коли вона закінчила, «макіяж без макіяжу», що вводив усіх в оману, був готовий.
Одразу після підготовки класна керівниця У-ХІ зателефонувала й повідомила, що його сестра — остання учасниця, яка залишилася. Чхе Уджін приїхав до школи вчасно — ні раніше, ні пізніше. Він попрямував до актової зали, де тривали зйомки. Учні, вчителі й батьки, повз яких він проходив від парковки до будівлі, здивовано вигукували, щойно його бачили.
— Що тут робить Чхе Уджін?!
Реальність знову вдарила по ньому, щойно він побачив здивовані обличчя батьків, які навіть не підозрювали, що його сестра навчається в цій школі. Це був зовсім інший світ, не той, де його безжально критикували в інтернеті як автора фентезійного роману. Люди одразу почали збігатися до нього, і йому було важко проштовхнутися крізь натовп та дістатися до зали.