РОЗДІЛ 129
— Перепрошую, дайте пройти, будь ласка.
Оскільки Чхе Уджін перебував у школі У-ХІ, він пересувався територією без Кан Хо-Су. Відповідно, поруч не було нікого, хто міг би розчищати йому дорогу.
— Уджін-оппа, ти знаєш, що У-ХІ залишилася останньою? — вигукнула одна з дівчат у такій самій шкільній формі та з подібною зачіскою.
Уджін кивнув і пояснив, що саме тому він тут.
— Тож, будь ласка, пропустіть мене. Мені треба до актової зали. Сьогодні я тут як опікун.
Оскільки це була школа його молодшої сестри, Уджін мусив поводитися стримано й ввічливо. Він намагався показати, що йому справді важко просуватися крізь натовп. Схоже, учням це видалося кумедним, тож вони вибухнули сміхом, щойно почули, як він назвав себе опікуном У-ХІ. Кожен його крок супроводжувався шеренгою учнів позаду.
— Ти колись брав участь у Golden Ball?
— Ні, у моїй старшій школі тоді такого не знімали.
— Ти ніби схуд. Ти на дієті? Чи готуєшся до нової роботи?
— Ти сьогодні в костюмі з нової колекції Armani. Вони тебе спонсорують?
З кожним кроком запитання ставали дедалі прямішими. На щастя, шум помітили члени знімальної групи й вийшли йому назустріч. Проте була ще одна людина, на яку Уджін мусив справити враження, окрім продакшену. Він одразу впізнав класну керівницю У-ХІ — нещодавно бачив класне фото.
— Добрий день. Я Чхе Уджін, оппа У-ХІ. Наразі вона під моєю опікою, тому я сьогодні тут.
— Вітаю. Не треба так нервувати. Коли я вперше зустрічаюся з опікунами своїх учнів, реакція майже завжди однакова, — учителька років сорока з чимось випрямилася й розсміялася, спостерігаючи за його привітанням.
Незалежно від віку чи професії, майже всі опікуни поводилися так само, за винятком кількох особливо самовпевнених.
— Ви з У-ХІ дуже схожі на маму, — із захопленням зауважила класна керівниця, ведучи Уджіна до директора.
Вона кілька разів зустрічалася з Пак Ин-Су під час консультацій щодо майбутньої кар’єри У-ХІ.
Щойно Уджін зайшов до актової зали, вибухнули оглушливі вигуки. Як тільки чутки про візит Чхе Уджіна розлетілися школою, учні миттєво заповнили зал. До цього жоден із них не приходив, навіть коли вчителі наполегливо кликали підтримати конкурсантів.
У-ХІ обернулася й подивилася на нього. На її обличчі змішалися емоції: вона явно раділа, бо не очікувала, що він прийде, але водночас виглядала ніяковою.
Вона беззвучно спитала губами:
«Що ти тут робиш?»
— «Роблю, що хочу».
— «Мені соромно!»
— «Вважай це долею», — так само губами відповів Уджін і тихо хмикнув. Доля полягала в тому, що батьки поїхали у відрядження за кордон, залишивши старшого брата піклуватися про неї.
Уджін рідко дивився Golden Ball, але знав: родичі фіналіста зазвичай приходять підтримати. Оскільки батьки не змогли бути присутніми, він не міг дозволити, щоб У-ХІ стояла там сама. Коли епізод вийшов би в ефір, батьки точно засмутилися б. Та й самому Уджіну не хотілося дивитися це по телевізору. Хай як ніяково це було, він почувався краще, знаючи, що прийшов підтримати сестру.
Брат і сестра Чхе спілкувалися, читаючи по губах, просто перед учнями, вчителями та знімальною групою. Уджін не розумів, чому дівчата навколо штурхали подруг ліктями. Річ була в тому, що він поводився як звичайний старший брат — сторона його особистості, яку вони бачили лише по телевізору.
Уджін привітався з директором і сів поруч із ним. Він стиснув кулаки й поклав їх на коліна. Один за одним учні фотографували його й одразу викладали знімки в соцмережі. Камери були з усіх боків. Але Уджін до цього звик. Навпаки, якби уваги не було, він почувався б дивно й неспокійно.
Починаючи з сорок п’ятого питання У-ХІ залишалася сама. Спостерігаючи, як вона розв’язує завдання, Уджін не надто хвилювався. Питання не були складними, і він вірив у її здібності. Проте сам факт, що він сидів затиснутий між директором і класною керівницею, змушував його нервувати.
У школі Уджін ніколи не мав проблем із учителями. Але тепер, сидячи тут як опікун, він відчував, як у голові порожніє. Окрім статусу знаменитості, він постійно переживав: а раптом через його необережну поведінку сестру якось неправильно оцінять?
— Вам не варто хвилюватися. У-ХІ дуже розумна дівчина, тож вона не нервує і все зробить добре, — чемно промовив директор.
Вони, здається, сприйняли його напруження як турботу про сестру. Уджін ніяково всміхнувся й подумки буркнув: Та це ж через вас!
Він відчував, як камери постійно клацають, тому мусив ретельно контролювати міміку. У-ХІ легко впоралася з сорок восьмим питанням — це була її остання можливість скористатися допомогою. Уджін глянув на відповідь, написану на дошці, й усміхнувся. Ведучий ще не оголосив правильний варіант, але Уджін був упевнений, що сестра відповіла вірно, й розслабився.
— Яка твоя мрія на майбутнє, Чхе У-ХІ? — перед оголошенням відповіді спитав ведучий.
— Я хочу стати прокурором.
На відміну від Уджіна, який складав іспит на адвоката лише для того, щоб відповідати очікуванням матері, У-ХІ давно мріяла про цю професію. Це було її власне бажання. Саме тому Уджін щиро пишався молодшою сестрою.
— Тоді виходить, я зараз розмовляю з майбутньою прокуроркою? Яким прокурором ти хочеш бути? Можливо, маєш ще якісь мрії?
— Я просто хочу бути прокурором. Хіба бувають різні прокурори? Я хочу бути таким, що свято дотримується закону.
У-ХІ твердо дала зрозуміти, що жодних «інших типів» їй не потрібно. В очах ведучого на мить майнула гіркота — він знав реальність, але стояв спиною до камери.
— А маєш когось за приклад?
— Так! Маминого брата! — У-ХІ відповіла одразу й поглянула на Уджіна, ніби питаючи дозволу.
Уджін м’яко кивнув.
Після того як він став знаменитістю і родина з боку матері знову примирилася, це все одно колись стало б відомо. До того ж усе минуле давно стало справою минулого. Проте У-ХІ все ж відчувала тиск, адже саме вона озвучила це публічно. Та об’єктивно вона справді давно захоплювалася дядьком як рольовою моделлю.
— Значить, твій дядько був справді гідним прокурором. Не так часто племінниці так захоплюються своїми дядьками.
Говорячи про дядька У-ХІ, водночас мали на увазі й дядька Чхе Уджіна. Насправді про родину Уджіна майже нічого не було відомо, тож у залі всі з цікавістю чекали продовження.
— Зараз він адвокат, — похмуро відповіла У-ХІ.
Він колись був прокурором і здавався їй неймовірно крутим, але після того, як став адвокатом, її захоплення згасло. Тепер її увагу й повагу повністю перехопила двоюрідна сестра-прокурор Пак І-Йон.
— Ха-ха, отже, виходить, ти не вважаєш свого брата таким уже крутим?
— Саме так! — без жодних вагань відповіла У-ХІ.
Хоч вона й любила брата, їй жодного разу не спадало на думку, що він «крутий». Особливо після того, як останнім часом бачила його постійно замкненим удома, з похмурим виглядом.
— А що ти зараз думаєш про свого брата, який сьогодні тут замість усієї родини?
Щойно ведучий вимовив ім’я Чхе Уджіна, зал вибухнув вигуками, кличучи його на сцену. Уджін підвівся й підійшов до У-ХІ.
Коли він став поруч із нею, пролунали захоплені вигуки. Схожість між братом і сестрою була настільки очевидною, що приховати родинний зв’язок було неможливо. Ба більше — важко було сказати, хто з них привабливіший. Вони стояли поряд, схожі й водночас різні, кожен зі своєю індивідуальністю. Здавалося, одного погляду на них вистачало, щоб «очистити очі».
— Здається, всі тут і так знають, хто брат У-ХІ, але все ж представтеся.
— Я оппа У-ХІ, Чхе Уджін.
Повернувшись до камери, Уджін уклонився. Потім він по черзі вклонився учням і вчителям, ніби мовчки просив їх добре ставитися до його сестри. У-ХІ тицьнула його в бік, наказуючи припинити.
— Схоже, оппа мимоволі взяв на себе обов’язок піклуватися про молодшу сестру. Але бачити вас разом — справжнє задоволення. Ваші батьки, мабуть, дуже вами пишаються. Чому вони сьогодні не прийшли?
Хоч ведучий і знав відповідь, він поставив запитання, щоб пояснити ситуацію глядачам.
— Учора мої батьки поїхали у відрядження за кордон, тож я прийшов замість них.
— Обоє?
— Так. Вони працюють в одній компанії.
Учні зааплодували. Через те що батьки поїхали разом, їм пощастило побачити Чхе Уджіна наживо.
— Але, здається, У-ХІ не надто рада, що брат тут. Я бачив, як ти питала його, навіщо він прийшов.
Щойно ведучий це сказав, інші учні закричали, що теж це помітили.
— Мені якось ніяково, коли він тут.
— Тобі ніяково через мене? — Уджін поклав руку на груди.
У-ХІ енергійно закивала. Тоді він удавано ображено легенько штовхнув її ногою в п’яту. Вони виглядали настільки близькими, що ніхто не повірив її словам.
— У будь-якому разі ми побачили, як ви поводитеся насправді, і це було дуже весело. Чхе Уджін, як ви думаєте, У-ХІ зможе кинути золоту кулю?
— Думаю, вона зробить усе можливе незалежно від результату. Вона впорається. Я не знаю, як це відчувається — у школі в мене такого не було. Але тепер, коли я тут, бачу, що це дуже незвичайний досвід і чудовий спогад для учнів на майбутнє. Я навіть трохи заздрю.
Уджін погладив У-ХІ по голові. На ній була кепка з іменами друзів. Усе, що він пам’ятав зі свого шкільного життя, — це навчання. Йому стало трохи шкода. Якби він знав, що стане актором, не вступив би до TM, а просто насолоджувався б юністю. Саме тому він хотів, щоб У-ХІ прожила все сповна, навіть те, чого він сам був позбавлений.
У-ХІ розуміла це краще за будь-кого. Вона стиснула край його одягу й подивилася на нього. Розлучення батьків і складне життя після нього не так сильно вплинули на неї, як на Уджіна. Відсутність батька не була для неї великою проблемою. Він ніколи не відігравав значної ролі в її житті, тож вона не відчувала ні прив’язаності, ні туги. Навіть коли життя ставало дедалі важчим, маленька У-ХІ цього майже не відчувала. Вона була щаслива просто бути поруч із мамою та братом.
Саме старший брат проходив усі труднощі разом із матір’ю. Завдяки тому, що Чхе Уджін піклувався про сестру, мама могла спокійно працювати. Він завжди казав, що нічого особливого не зробив, але насправді присвятив дитинство жертвам заради матері й У-ХІ. Уджін зустрівся поглядом із сестрою, усміхнувся, показуючи, що з ним усе гаразд, і легенько клацнув її по лобі.