16. Другий шлях (4) — Голова 79
— Чому ти не відповідаєш? Я питаю, ти і правда збираєшся вигнати Розу з Бертранда? - Ніл Отіс поквапився.
Рішель, нарешті, прийшла в себе і крокнула вперед.
- Вибачте. Я ніяк не очікувала, що ви зможете говорити, тому... Ще мить тому...
— Гм, — зневажливо хмикнув Ніл, кинувши погляд на Рішель і кивнув у бік Алана. — Алан, здається? Ця дівчина твоя дружина? Таскає з собою зв'язну троянду, як якийсь скарб. Дивна дівчинка.
— Девка?
Очі Алана різко звузилися, і він з нескразливим роздратуванням крокнув вперед.
- Яка зухвалість...
— Алан.
Рішель поспішно схопив хлопця за зап’ясток. Коли той здригнувся і обернувся, вона ледь помітно похитала головою: « Не варто встрявати у конфлікт без причини». Алан присоромився, але все зрозумів і покірно відступив назад. Рішель з полегшенням повернулася до Ніла.
- Вона не моя дружина, але була кандидаткою.
— Кандидатика в жены? Чого тільки не придумають? Але це не моя справа.
Невловима, змазана промова Ніла поступово ставала все більш чіткою. При цьому з його обличчя продовжували падати шматки гниючої плоті, викликаючи страшне відчуття, ніби розмовляєш із трупом.
— Так от. що я раптом заговорив?
Ніл підняв праву руку. Він виглядав як якийсь нувориш, що хвалиться щойно купленим кільцем. Рішель перекладала погляд з його обличчя на руку і назад, намагаючись зрозуміти його наміри. І тоді вона запоздало усвідомила, що саме він хотів їй показати. На місці вказівного і середнього пальців, які відвалилися, коли він схоплював кочергу, росли нові. Ніл криво посміхнувся.
- Вражаюче, так? Так я і живу. Згнує і відвалюється, потім виростає нове, а потім знову гниє та розпадається... Вам, столикам таке й уявити не під силу.
Чоловік довго хіхікав, ніби не міг стримати сміх і потім різко замовк. Рішель та Алан обережно пішли за ним.
- Що саме вам розповіла Шарлотта? — запитав Ніл крижаним тоном. Оскільки Алан все ще продовжував згорнути його поглядом, відповіла Рішель:
- Вона сказала, що для розторгнення контракту потрібно спалити квітку Рози в особливому вогні, а як поводитися з цим вогнем, знає сер Отіс.
- Особливе полум'я... Верно. Я знаю. У цьому особняку лише я один можу керувати ним.
— Чи можете пояснити, чому?
Ніл зупинився перед жаровнею і обернувся до Рішель. Він поманив її, наче добрий дідусь.
- Підійди ближче.
Рішель нерішуче підійшла до нього. Раптом Ніл Отіс схопив її за передпліччя і з блискавичною швидкістю звунув її руку в біле полум'я. Вона навіть не встигла вирватися.
- Рішель! — Зреел Алан, сама дівчина навіть не скрикнула. Спочатку шоку, а потім, тому що зрозуміла - кричати не було причин. Плавання, безумовно, було нестерпним, але не палало. Не тільки її шкіра, але і рукав залишилися абсолютно неушкодженими, без єдиного сліду копоті, наче вона просто провела рукою по повітря. Ніл відпустив її і хвастливо вимовив:
— Чого злякалися? Цей вогонь спалює тільки троянди або істоти, які повністю поглинані своєю есенцією. Його і створили для того, щоб контролювати кількість троянд... Отже, він не діє і не перекидає.
- Ах ти, божевільний виродок!
Мозок ще не встиг повністю зрозуміти ситуацію, тому Алан підскочив до Нілу Отісу і схопив його за груди. Його бліде обличчя застигло в крижаній масці, спотворену переповнюючию його лють.
- Що ти собі дозволяєш?
Ніл Отіс, на диво розгубився і потрапив у зап'ястя Алана.
- Як ти смієш так поводитися зі своїм предком? Ти що, манерами не навчали? Не думав, що мій нащадок виявиться таким нікчемним!
— А я не знав, що мій предок виявиться таким сміттям. Мозки зовсім згнили? О, так, мабуть до мозку регенерація не доходить?
— Ах ти, невиховане відроджування!
Ніл Отіс затрусився від гніву, ніби зламана лялька. Рішель у паніці схопила Алана за плече.
— Алан! Зі мною все гаразд!
— Але це не так! — Заорал он. Очі Рішель розширилися. — Ах...
Зустрівшись з нею поглядом, Алан завмер. Його хватка на комірці Ніла Отіса ослабла.
— Прости, що накричав.
Чоловік, скориставшись нагодою, вирвався з рук юнака. Він схопився за шию і, важко дихаючи, ткнув в нього пальцем.
- Ти ще пошкодуєш, що так зі мною обійшовся! Дивись сюди!
Рука Ніла мітнулася в жаровню. Цього разу ніхто не здивувався. Але коли він викинув її, у ній на загальне здивування був вогонь.
— Кха... У цьому особняку... Таке можу зробити тільки я!
Біле полум’я перекатувалося в руці Ніла Отіса, наче кулька. Воно пожирало його тіло, постійно виспівуючи її, але шкіра не здавалась і регенерувала знову й знову. Незважаючи на те, що його обличчя було спотворене від болю, Ніл тріумфально вигукнув:
— Дивіться! Дивіться! Переносити полум'я ось так і ... Я не можу бути поглинаним ним! Якщо ви зрозуміли, то повинні чіплятися за мене. Упевнятися! Умоляти про допомогу! Вам же буде туго, якщо не отримаєте моєї підтримки?
Хоч він і говорив загрозливо, його голос був дуже нетерплячий.
- Ось що.
Рішель стримав усмішку. Вона бачила його наскрізь. Навіть після стількох років життя він зовсім не змінився. Як і його тіло, що повторює цикли смерті та відновлення, його розум все ще блукав між славою і занепадом роду Отісів. Він усе ще хотів стояти над іншими. Хотів домінувати в відносинах. Я хотів, щоб вони хвалилися за лестощі і дивилися звисока на тих, хто тремтить перед ним. Але він також боявся, що співрозмовники, яких він знайшов після такого довгого часу, залишать його.
« Тепер я знаю, як з ним поводитися»
— Нічого страшного, якщо ви не будете нам допомагати, — спокійно відповіла Рішель.
- Що... Що?
В очах Ніла Отіса з’явилася величезна хвиля. Мабуть, через те, що він давно не спілкувався з людьми, йому було помітно важче приховувати свої емоції.
- По-постойте, ви пройшли такий шлях і говорите, що вам нічого не потрібно?
— Як ви думаєте, якби Роза знав, що ми увійшли в п’ятий сад, він би залишив нас у спокої?
У мутних очах розгубленого Ніла затрясло осяяння.
— Отже, вам вдалося, нехай і тимчасово, нейтралізувати Розу.
Рішель мовчки потиснула плечима. Ніл неспокійно простягнув руки.
- Тоді тим більше ви повинні просити мене про допомогу! Це чудова нагода!
- У нас є й інші способи. Ми просто почули, що сер Отіс все ще живий, і вирішили відвідати вас, щоб віддати пошану предку.
- Інші способи...
- Сер Отіс, хіба вам не боляче?
Хоч їй це й було зовсім не до душі, Рішель змитіла вкрадену манеру промови Рози. Ніщо так не пробуджувало в серці людини найглибших бажань, як це.
— Я питаю, хіба ви не хочете помститися Розі, який обрив вас на вічні страждання? Навіть якщо ви і можете керувати вогнем, який в цьому штучок, якщо не зможете покинути сад? Це вам, сер Отіс, не варто упускати таку можливість ...
- Чого ти хочеш?
Рішель м’яко пригорнулася і посміхнулась лагідною, але благоговійною усмішкою.
- Співпрацюйте з нами. Якщо ви пообіцяєте не здаватися на півдорозі, ми відкриємо вам дорогу до помсти.
Нагадайте йому, що в цій справі він не у виграші. Заохочуйте дитину турбуватися, що її кинуть, так і не дозволивши досягти бажаного. Це був перший крок, щоб звабити пожадливого і пихатого Ніла Отіса.
Очі чоловіка забігали з боку в бік. Він, мабуть, намагався зважити всі за і проти, але шлях у нього був тільки один. Хоч він кипів від досади, але видав з себе зашукану посмішку:
— Хо-добре. Я буду з вами співпрацювати. Так що витягніть мене звідси.
— Якщо ми розчистимо вам шлях, ви впевнені, що зможете спалити квітка Рози?
Звісно! Відхилити помсту? Ні за що! Я жив тільки заради цього моменту!
— Ладно.
Рішель несвідомо доторкнулася віскі. Від необхідності прикидатися і зберігати незвичне для неї спокій на ній надихнула втома. І в цей момент міцна рука обережно підтримувала її похитне тіло.
— Алан?
Хлопець подивився на неї, а потім повернувся до Нілу.
— Операція почнеться завтра о шостій ранку. Я зайду до вас у визначений час.
Рішель з полегшенням розслабилась, дозволивши Алану взяти пояснення на себе:
- Ми затримаємо Розу. За цей час, сер Отіс, ви повинні будете спалити троянду. Я чув, що вона знаходиться на четвертому поверсі, ви точно знаєте її місце розташування?
У записці Шарлотти було сказано: « Роза на четвертому поверсі, але коридор на кухні, яким користувалися Рішель і Алан, вів не до кімнати Роузи, а у затишному розділі будинку. Вони не знали, як звідти дістатися до кімнати Рози. Навіть Шарлотта Отіс цього не знала. Звичайно, вона запевнила їх, що турбуватися не про що, адже Нілу точно відомо місце її розташування. Але все одно було неможливо позбутися занепокоєння через те, що інформація неповна.
Під їхнім недовірливим переконанням чоловік впевнено вдарив себе в груди.
Звісно. Бертранд - це мій особняк. Я знаю його планування краще, ніж Роза. Вам потрібно лише розчистити мені шлях.
Очі Ніла Отіса горіли божевіллям і ненавистю. Алан мовчки спостерігав за цим поглядом, а потім важко кивнув.
— Ладно. Ми дамо вам цей шанс.
— Да, да... Ха-ха-хо! Нарешті!
Ніл Отіс зі сміхом маньяка злякався всім тілом. Його язик, який знову почав гнити, друкував незрозумілі звуки:
- Нарешті час помсти! Небо не залишили мене! Мені було призначено покінчити з ним власними руками!
Операція була невпевненою і ризикованою. Упевненість у тому, що Ніла Отіса лютувала проти Рози. Якщо його ненависть була тягарем, він був боягузом. Все, що можна було зробити, вони зробили. жеребок покинуто. Завтра, в той момент коли зійде сонце вирішиться доля всього.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand