17. Прощай, спеціальний Роз (1) — Глава 80
[Моїй найдорожчій подрузі на світі, Мейг.
Це, напевно, останній лист, який я пишу з Бертранда. Ні, мабуть його навіть не назвати останнім, адже я не збираюся його тобі відправляти.
Можливо, комусь здається беззмістовним писати лист, який ніколи не буде відправлено. Але іноді бувають історії, які можна впорядкувати лише викладаючи їх на папері, і моя історія якраз з таких. Да. Може бути, це лист не стільки для тебе, Меге, скільки для мене самої. Якщо так, то воно повністю виконає свою роль.
Мэг. Я тобі не казала, але за останні кілька місяців в Бертренанді я пережила дуже дивні події. Я знайшла зв'язки, які ніколи не забуду, а потім розпрощалася з ними і нарешті змогла поглянути правді в очі.
И... Я зустріла чоловіка, з яким хочу пройти наступний шлях.
Вислухаєш мене? Це буде дуже довга історія.]
*
Як тільки Рішель та Алан покинули п’ятий сад, цегляна стіна без будь - яких вагань зачепилася і не лишала тріщини. Погляд Алана якийсь час блукав по ній, а потім він раптом сказав:
— Ми заручилися його підтримкою.
— Яке щастя, — погодилася Рішель.
На лобі Алана пролягла ледь помітна зморшка.
— Як я й думав, він і справді виявився жахливою людиною. Не хочу цього говорити, але здається я починаю розуміти чому Роза так ненавидів Ніла Отіса.
- Але зараз нам залишається довіритися йому. Як і сказав Ніл Отіс, тільки він зможе донести вогонь до квітки Рози.
— Я знаю.
Хоча Алан сказав це, його лоб так і не розголосився. Рішель з тривогою покосилася на нього.
- Ти все ще не можеш йому довіряти?
— Ні, довіряю.
Алан провів рукою по волосах, з'їхавши їх. Золоті волосся розсипалися іскри на сонці.
« Я не довіряю йому, але тобі це вдалося », — сказав юнак і кинув у відчай погляд на порожнечу. Рішель округила очі і відразу розсміялася.
Дякую.
— Ага...
що заступився за мене. Мені довелося тебе зупинити, але, чесно кажучи, на душі стало легше.
— Ага...
Хлопець злегка почервонів. Рішель тактовно зробила вигляд, що нічого не помітила і пішла вперед.
- Тоді давай ще раз пробіжимося за планом? Завтра о шостій ранку я відразу ж поїду до Рози.
— А я піду в п'ятий сад і звільню Ніла Отіса.
— Я буду з усіх сил відволікати Розу, поки Ніл не сховаться в його кімнаті.
Рішель раптом повернулася до Алана і, суворо подивившись на нього, сказала:
— Говорю про всяк випадок, Алан. Не здумай йти за Нілом Отісом до четвертого поверху, щоб побачити його. Ти ж пам'ятаєш, що будь-хто, хто увійде туди без дозволу, буде проклятий і знищений? Ніл Відіс зможе це витримати завдяки своїй регенерації, але...
- Ти мене за дитину тримаєш? Не хвилюйся. Я все чудово пам'ятаю, що мене знищать... — Алан різко відповів, і раптом почав дивитися на завиту трояндами стіну зліва від себе. Там росли два квіти, які так близько один до одного, ніби були близнюками. Він зупинився. Його очі на мить затуманилися, ставши схожими на підгорнуте димом небо.
- Що мене знищать...
Рішель стояла поруч і мовчки чекала, коли сам зніс біль втрати. Через деякий час Алан знову напав на нього.
— Відправивши Ніла Отіса, я почну готуватися до втечі. Ніхто не знає, що станеться з палацом, коли вплив Рози зникне. Тому слід якомога швидше забиратися звідси. Ти теж збери сумку і віддай мені.
— Да, добре.
Так, повторюючи план, вони крок за кроком вибралися з лабіринту. Над темно-зеленим садом лежить пасмурне небо. Вітер приніс з собою густий аромат троянд. Увесь цей донезький відчуття, Алан мовчки подивився на білий особняк.
— Правда... Скоро і правда все закінчиться.
У голосі цього чоловіка змішалися складні почуття. Рішель стояла в крокі позаду і дивилася на нього. Вона згадала, як цей хлопець колись лежав на траві, немов кидка лялька, і дивився на особняку. У той час він був у розпачі і мріяв про смерть, але тепер прагне жити й мріє свободи. Їй здавалося, що вони постійно ходять по колу але насправді вже багато змінилося. І, безсумнівно, так буде і далі. Вони зможуть і далі рухатись на краще. Було таке передчуття.
*
Рішель відкрила очі. До кімнати проникали ранкові промені сонця. Вона встала з ліжка, застелила ліжко, швидко помилася і переодяглася у приготовлений одяг. Як завжди, вона обережно зібралася в напівхвост.
Після того як Рішель стала порядоком, вона встала перед дзеркалом. У ньому билася дівчина з довгим волоссям сонця і великими блискучими світло-зеленими очима. Більше не потрібно було розмивати обличчя і натягувати фальшиву посмішку. Рішель щиро посміхнулася своєму відразу і вийшла з кімнати. Вона пройшла повз двері, до яких зазвичай вирушала. Тепер за нею не було дітей, які б з радістю вибігли назустріч їй. Вона йшла по коридору розмірним кроком. Вона була одна, але слуги більше не зупиняли її, як раніше. Рішель дійшла до однієї з дверей, постукала в неї, і двері відчинилися.
Привіт, Рішель.
У волоссі чоловіки, подібні до глибокої ночі, здавалося б, затули вся темрява світу. Було чітко видно, як його червоні очі, яскраво сяючі навіть у темряві, дивилися на неї.
— Ти прийняла рішення?
Він спокійно підвів кутки губ. Від цього вродженка під лівим оком стала помітнішою. Чудовий чоловік, який з першого погляду може зачаровувати будь-кого, таким він був і під час першої зустрічі. Але того привітного наставника, що привітав її лагідним і люб'язним голосом, тут більше не було. Рішель стала на певній відстані від нього.
— Привіт, Роза.
Це була відстань, яку вони так і не змогли скоротити до самого кінця.
— Трохи рано, але чи не хочете випити чаю?
*
Чайний столик був накритий в мить ока. Заварюючи чай з бездоганною елегантністю, Роза вніс із награною веселністю:
— Вперше бачу, як Рішель сама пропонує пити чаю.
Роза простягнув їй чашку. Як і завжди, чай вистоював ніжний аромат троянд, такий насичений, наче в чашці були живі квіти. На знак вдячності Рішель злегка підняла кутки губ, але до чашки не торкалася. Роза Потер переносець і посміхнувся:
- Скільки разів я вже подавав тобі чай, Рішель. Але ти, як я погляну і сьогодні пити не збираєшся.
Він виглядав дуже втомленим. Мабуть, він ще не видужав від шоку, який похитнув основи його буття.
"І як довго він буде в такому стані?"
Чи зможе вона успішно утримати його, поки Ніл Отіс не розбереться з його трояндою?
Рішель стиснула під столом тремтячі руки. Ладоні була вологою, але вона намагалася зберегти невгасимий вигляд. Потрібно лише виявляти помірну пильність і тривогу. Ні в якому разі не можна викликати підозр. Якщо вона хоч на мить дасть привід для сумнівів, і цей проникливий чоловік раптово розкусить її.
Роза підпер рукою.
- Схоже, ти не настрій вести праздові розмови, тому давай перейдемо відразу до справи. Отже, яка ваша відповідь?
Рішель мовчазно дивилася на незбагненну істоту, що сидить перед нею. Лише за мить до того, як він знову почав би її квапити, вона говорила:
- У дитинстві... Я часто уявляла, що б я зробила, якби одного дня переді мною з'явилася фея, яка виконує бажання. Я багато читала таких казок.
- Люди завжди схильні відчувати ілюзії щодо того, що таке бажання.
— Верно. Залежно від віку. І що цікаво: чим більше усвідомлюєш жорстокість реальності, тим сильніше спрага раптової удачі, хоча дитячі казки, здавалося б, давно забуті.
Рішель підняла руку і доторкнулася червоної чайної чашки з візерункам у вигляді метелика. Чашка, безсумнівно, була байкою дорогою настільки, що вона навіть не могла уявити собі її ціну.
- Я теж була такою. У мене було багато бажань. Я хотіла повернутися в часи, коли мій батько був живий і помирився з матір’ю, тужила за матеріальними речами та часом заздрила тим, хто не мав у мене нічого. І з якоїсь миті я почала відчайдушно прагнути свободи та щастя.
— Ти можеш це відчути, — лагідно прошепотів Роза. - Якщо будеш зі мною.
— Нет, Роза.
Рішель убрала руку від чашки. Випрямивши спину, вона подивилася прямо на нього.
— Тепер я знаю, що свобода і щастя, а навіть скороминущі бажання стають сенсами лише тоді, коли добираю їх власними силами. Раніше я просто топталась на місці, стиснувшись у комок і чекала, коли станеться чудо. Але навіть якщо б чудо сталося, моє життя не змінилося б і я сама не змінююся.
Обличчя Рози скам'яніло. Рішель, навпаки, дуже усміхнулася.
- Колись ти казав, що уникати конфліктів і звести до мінімуму власну шкоду - це людський інстинкт і тому втікати - нормально. Роза, це стало для мене великим підбадьоренням.
— Рішель.
— Ты прав. Не всі можуть бути героями. Я звичайна людина, так що, напевно, надалі буду часто уникати і втікати. Але я більше не буду ненавидіти себе за це. Замість того, щоб корити себе, я знову встану, зберуся з силами і спробую дати відсіч.
Рішель зчепила руки. Хоч вона і говорила з Розою, ці слова були клятвою, яку вона давала собі.
« Іноді я втікаю, а іноді стикаюся з труднощами і намагаюсь любити себе... Я можу здобути свободу і щастя власними силами. Тепер я впевнена в цьому.
На обличчі Рози було повно непорозумінь. Він притиснув руку до лоба.
- То ти не збираєшся загадувати бажання? Цього я не... Не передбачав.
— Роза, можна задати одне питання?
Червоні очі полетіли на Рішель. Вона спокійно запитала:
- Що ти хочеш?
- Що?
- Чи я виберу свободу Алана чи свою власну, для тебе в цьому не буде повної користі. Якщо Алан стане вільним, ти отримаєш людину, яка відмовився від мого благополуччя. А якщо стану вільною я, ти втратиш потрібну людину і будеш змушений продовжувати свою виснажливу ворожість з Бертрандою. Ти казав, що я зможу стати ідеальним Едгаром Отісом. Що означає "ідеальним"? Що ти збираєшся робити, перетворивши мене в ідеального Едгара Отіса? Що ти хочеш побачити?
— Я...
— Якби ти справді хотів лише розваги, то не був би настільки збитий б моєю несподіваною відповіддю. Роза, скажи мені, що в тебе насправді на душі?
На обличчі Рози промайнуло хвилювання. Природний, справжній людський вираз. У цю мить Роза раптом вкинув голову у замішання. Його розгублений погляд забіг з боку в бік, поки не завмер на одній точці.
Обличчя його повільно спотворилося.
— Ты...
Забувши про свою звичайну елегантність, він схопився з місця. З силою відштовхнутий стілець з гуркотом впав на підлогу. Важко дихаючи, він грубо вчепився у плечі Рішель.
- Що ти накоїла?
Його гнівний голос лузером рознісся навколо.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand