16. Другий шлях (3) — Голова 78
Після короткого відпочинку Рішель і Алан почали працювати. Не можна було зволікати ні секунди. Хоча Роза, яка мала сумніви щодо існування, тепер була обеззброїна, ніхто не міг з упевненістю сказати, скільки часу це триватиме. Тому треба вирішити, що станеться відразу перед тим, як він повернеться до своєї абсолютної сили. Якщо ти пропустиш цей шанс, іншого більше не буде.
Коли вони вийшли з кімнати, слуг, що слідували за Аланом, вже давно і помер. На третьому поверсі не було видно ні душі, і зі спальні Роджерса теж не доносив жодних звуків.
Рішель подумала: « У тілі людини, яка зупиняється ». Нас настільки охопив жах і спокійна тиша опанувала особняком.
— Пойдём через кухню?
— Да.
Вони спустилися сходами. На другому поверсі, де була спальня мадам Отіс, також не було жодної присутності. Лише діставшись до першого поверху, вони побачили кількох слуг у різних місцях. Але ті були в якомусь дивному стані. На відміну від звичайних, коли вони старанно виконували свої обов’язки, сьогодні вони застигли на місці з порожніми поглядами, наче іграшкові ляльки, яких забули завести.
Поспостерігавши за покоївкою, відреченою на троянду у своїх руках Рішель та Алан змінили свої погляди. Здається, що стан їхнього господаря був поганим. З огляду на те, як троянди виглядали за рахунок своєї сили, видно. Для них це була добра новина. Вони кивнули один одному і попрямували до кухні. По дорозі вони зіткнулися ще з кількома слугами, але ніхто їх не зупинив. Завдяки цьому вони могли без перешкод вийти в сад. На відміну від нічного відпочинку, цей сад був мирним і прекрасним. Пройшовши через нього і минувши лабіринт, оточений стіною з в'ячих троянд, вони нарешті прибули у пункт призначення.
Через червону цеглу стіни доносилися сповнені страждання стони:
- Кхы-и... Хы-и... О-о-ох...
Чи це плач Ніла Отіса, який був у розпачі в вічному пеклі?
Поглянувши на стіну, Алан повернувся до Рішель.
— Двері відчиню я.
— Нет, я...
— Я открою. Так буде краще, - сказав Алан майже пошепки.
Адже п’ятий сад — це сімейний цвинтар Отісів.
Рішель мовчки відступила назад. Алан, опустивши голову, пішов уздовж стіни. Відкриття п’ятого саду, описаного у постскриптумі Шарлотти, виявилося на диво простим. Спочатку потрібно знайти єдиний пошкоджений цеглину в самому нижньому ряді.
- Ось він.
Алан вказав пальцем на одну з цеглин. На ньому дійсно була довга тонка тріщина і дефект у формі трикутника.
— А потім...
Знайшовши потрібну цеглу, Алан натиснув на той, що знаходився на тринадцять рядів вище, потім на п'ятий цеглина праворуч, а звідти знову на 13 рядків нижче ... І, нарешті, потрібно було натиснути на той самий пошкоджений цеглину, який був взятий в якості відправної точки. Стіна з шумом задрижала. Алан відступив назад і вигукнув:
- Знову вийде якийсь ящик?
— Я хочу, щоб двері з'явилися!
Тремтіння, пронизана нетерпінням, припинилося. Як почула бажання Рішель, в цегляну стіну утворився темний прохід. Він був настільки вузькою, що в ньому ледве міг поміститися одна людина.
— Що ж.
— Пойдём.
Їхні погляди зустрілися. Рішель простягнула руку. Алан незручно взяв її і увійшов у прохід. Шлях був прямим і не таким вже довгим. Невдовзі Рішель та Алан знову були вражені.
— Роза...
— Тут нет?
Вона надихнула. Її нюх не підвело. Тут дійсно не було запаху троянд, який вітав скрізь у Бертранді. Їх зустрічали лише сухим повітрям і довгими кам’яними стінами. Крім них не було видно жодної травинки. Таке місце і садом не назвеш. Назва виглядала насмішкою. Рішель була розгублена.
- На стінах щось надряпано.
Зображення, виведені на камені чимось гострим, були одне іншого химерне: гігантська голова, що запихає собі в рот людську ногу, чоловік, який відрубує сокирою голову коня, жінка, яка танцює на горі коштовного каміння... Наче жахливі дитячі сни стали яв’ю. Ці малюнки висікли всі стіни.
— Жутко... - Пробурмотів Алан. Рішель повністю з ним погоджується. Однак їм залишалось лише один шлях, і молоді люди не мали іншого вибору. Коли вони нарешті дійшли до виходу з цієї виставки нічних кошмарів, Алан обережно висунув голову за межі тунелю, щоб оглянутися, і його плечі відразу напружувались.
- Це місце...
— Алан? Там щось є?
— Не небезпечно. Можеш виходити.
Алан відійшов в сторону, і погляд Рішель відкрився всю картину за межами лабіринту. Вона відразу зрозуміла, чому він так застиг. Це був цвинтар. З обох боків родини Отіс простягалися ряди надгробків, на яких навіть не були виведені імена. Мрячний вітер проносився між бідними могилами. Він сумував за померлими, які ніколи не могли прийти сюди. Рішель повернула голову в напрямку вітру. Це було інстинктивне рух живої істоти, який шукав щось живе, щоб врятуватися від гнітючого тиску смерті. Але чи був там живий? На краю кладовища була величезна срібна спека, з якої виривалося біле полум’я і перед ним стояв чоловік. Відчувши присутність інших, він повільно повернув голову. Рішель перехопило подих. Ліва половина його обличчя була чорнина від гниль, як у Ріка Отіса, якого вона зустріла на четвертому поверсі.
Алан сильніше стиснув її руку і тихо прошепотів:
- Схоже, це Ніл Отіс?
— Да.
Хоча залишилося лише половина, було неважко дізнатися про це. Він був точною копією обличчя з сімейним портретом, який висів на третьому поверсі.
— У нього зберігся розум? — У голосі Алана почулося напруження.
- Хотілося б в це вірити, але...
Наступного разу Ніл Отіс різко повернувся спиною і схопив кочергу, притулену до жаровні. Ні, точніше намагався схопити, але його зігнуті вказівний і середній пальці відвалилися. Або здалося? Ніл зітхнув. Важко взяти кочергу іншою рукою, він почав щось черпати на землі. Рішель і Алан витягли шиї, щоб прочитати напис.
[Відіс?]
Чоловік звернув увагу на Алана. Молоді люди не могли приховати свого здивування. Його розум, здавалося, був в набагато кращому стані, ніж вони думали. Рішель обережно заговорила:
— Вы сэр Нил Отіс?
Чоловік кивнув. Куски гниючої плоті, які зісковзнули з його щоки, лізли на підлогу. Рішель і Алан змінили свої погляди.
- Здрастуйте, сер Отіс. Мене звати Рішель Говард. Я працюю наставкою в Бертранде. А це...
— Алан Отис. Ваш нащадок.
Погляд Ніла Отіса на мить затримався на обличчі Алана. Він знову рушив кочергою.
[Навіщо ви тут?]
Рішель зняла зі шиї медальйон Шарлотти і показала його чоловікові.
- Ми прочитали листа леді Шарлотти Отіс. Ми намагаємося вигнати Розу з Бертранда.
- Ми чули, що ви знаєте спосіб розірвати з ним контракт.
Ніл мовчки дивився на портрет своєї онуки в медальоні. Про що він думав? Раптом він підняв голову і вказав пальцем на Рішель.
- Що ви...
Вона на мить розірвалася, але, проаналізувавши напрямку, зрозуміла, що його обрубаний палець вказує на кишеню її одягу. Річель дістала звідти те, що залишилося від близнюків.
- Ви це хотіли?
Ніл Відіс шевельнув пальцями, благаючи віддати. Рішель неохоче дала йому троянди. Взявши квіти, Ніл без вагань кинув їх у жаровню.
— Ах!
Перш ніж вона встигла скрикнути від жаху, від троянд піднявся багряний дим і вони згоріли без слідів. Мовчазно поспостерігавши за цим, Ніл нахилився і підняв з підлоги долото та молоток. Після цього він пішов до кам’яного муру, не отримавши Рішель та Алана навіть поглядом. Вони двоє оплескували його спину, а потім поспішно пішли за ним. Ніл присів на горщики перед порожнім клаптиком кам’яного муру і почав бити по ній своїми інструментами. Під його руками почав виявлятися малюнок, який навряд чи можна було назвати шедевром. Він бачив двох дітей, які міцно обіймали жінку. І тут Рішель зрозуміла. Усі петрогліфи на цій кам'яній стіні показували бажання троянд, що потрапили в особняку до цих пір. Так ось що таке похорон Ніла Отіса.
Закінчивши, чоловік випростався. Він скривдився, кілька разів пожер щось впаленими щоками, а потім раптово виплюнув. Дуже об'ємний шматок чорного тіла з хлюпанням впав на підлогу. Ніл Отіс, дряпаючи собі рот, болісно застонав:
— У-у-х, у...
З його рота випадали ще кілька шматків тіла і виливалися чорна рідина. Поганий запах впився у ніздрі, випалюючи їх. Через деякий час Ніл Отіс прочистив горло і відкрив рот, виснувши достатньо рідини й плоті.
— Да... - Він сказав щось незрозуміле.
Рішель широко розплющила очі. У чорному, здавалося б, омертвілому роті Ніла Отіса ворушився нова, тільки що виріс червона мова.
- Тепер поговоримо, мій далекий нащадок.
Блискучі очі кинулися на Алана.
- Ти збираєшся вигнати Розу з Бертранда?
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand