16. Другий шлях (2) — Голова 77
Рішель потребував трохи часу, щоб обдумати питання Алана, але вона все одно не розуміла, який сенс він вкладав у нього. Вона сором'язливо схилила голову набік.
— Хм, Алане, я не хочу ставати другим Нілом Отісом.
— Я не кажу, щоб ти ставав другим Нілом Отісом. - Подумай гарненько, Рішель. Пригадай листа Шарлотти. Роза не робив бажання Ніла.
— Але Ніл Отіс ж отримав те, чого хотів... Ах.
Так, Алан був правий. Якщо поглянути на це з іншого боку, а не судити по тому, що лежить на поверхні, то Роза робив бажання не Ніла Отіса.
— Бажанням Едґара Отіса було допомогти братові. Отже, якщо з'ясувати, бажання Ніла здійснилось... Це тому, що Роза виконав бажання Едґара.
- Саме так. Крім того, на відміну від Едґару й Шарлотти, Нілу вимагав платні. Отже, між Розою та Нілом була угода. Це було несправедливо, але Алан заходив у кімнату і потирав підборідок пальцями. « Поступ Рози до Нілу Отісу можна прирівняти до ось цього. Спочатку він прикидався великодушним і накрив розкішний стіл, а коли тарілки були майже порожні, самолюбно призначив немірну ціну та силою її шукав.
Це було зрозуміле і переконливе порівняння. Коли Рішель кивнула, Алан продовжив:
Хоча вчинок Рози і можна засуджувати за його надмірне ставлення до себе, він не був сам по собі неправильним. Зрештою Ніл Отіс з’їв їжу, якої не заслуговував.
— Але, Алане, Роза ж накрила цей стіл для Ніла, щоб виконати бажання Едґара, вірно? Отже, можна вважати, що за цю гостину вже було сплачено. Вимагати додаткову платню - це ж несправедливо і свавільно?
— Так, але тоді виникає питання: який саме стіл мав накрити Роза для Ніла?
- Що?
Едґар не ставив правильні умови. Він лише сказав, що хоче, аби його брат був стабільним. Тож Роза вважав за бажання Едґара лише жити в відносному спокою Нілу. А все, що він отримав понад це - багатство, славу і владу, Роза розглядав як угоду з ним самим.
Нарешті Рішель зрозуміла, про що намагався сказати їй Алан. Він не хотів з’ясувати, чи був правильним вчинок Рози.
— Якщо Роза сам запропонував виконати бажання, то чи він справді дотримає слова?
— Верно. Коли я вперше почув про бажання, то подумав, що це чергова хитрість Рози... Але, прочитавши листа, все зрозумів. Він обов’язково виконає своє бажання. Адже бажання Шарлотти створити правила в Бертрананді до цих пір у силі. Звичайно, він може скаржитися, як і Едгар - Алан міцно схрестив руки на грудях, ніби намагаючись приховати своє нетерпіння. — Роза не вдається до хитрощів, коли йдеться про бажання, які він сам запропонував. Отже, якщо ти чітко і детально сформулюєш умови, то зможеш досягти будь-чого.
— Алан, ти хочеш щоб я загадала бажання?
— Я хочу, щоб ти була в безпеці - роздратовано з'їв волосся Алан плюхнувся поруч із Рішель. — Шарлотте Отіс можна довіряти. Вона пожертвувала власною безпекою заради майбутнього Отісів. Якщо я не довірюся її пораді, то буду найбільш невдячним сином.
- Здається, тебе щось турбує?
— Рішель. Я ніяк не можу довіряти Нілу Отісу, - Алан зчепив пальці в замок і посмикав на них підборіддям. — Ця друга дорога повністю залежить від її допомоги, чи не так?
- Мабуть, так.
— Він людина, відчужена від пожадливості, пожадання, самолюбства і себе... з усього найбільш огидного. Чи можна йому довіряти? Думаєш, він допоможе нам як слід? - Його обличчя трохи викривлене. — Я просто не можу в це повірити.
- Визнаю, в цьому плані занадто багато невизначеності.
— Тому я і хочу, щоб ти загадала бажання.
Рішель подивилася на Алана. Його погляд був спрямований на туманне небо за вікном.
- Цей план прямо атака на Розу. Якщо ми провалимося, він нас ні за що не простить. Отже, Рішельє, загадай бажання. Попроси, щоб тобі гарантували безпеку і свободу.
- Якщо я загадаю бажання і опинюся в безпеці, що буде з тобою, Алан? — обережно запитала Рішель.
- Роза все одно не зможе мене вбити. Я - останній Отіс у цьому особняку. Коли ти підеш, я виберу момент і спробую самостійно розірвати контракт, - Алан ледь помітно посміхнувся. — Я не збираюся вмирати. І гнити взаперті у кімнаті теж не хочу. Я буду постійно намагатися втекти. Можливо, навіть легше буде самому, коли не потрібно ні про кого турбуватися.
— Алан...
- То що скажеш? Йди першою і вір у мене. Жди.
Губи Рішель щільно стисувалися. Здавалося, вона вже переживала щось подібне. Ні, вона точно це переживала. Останнім ранком, під час зіткнення з шеф-поваром. Алан теж намагався втягнутися у небезпеку. Він ризикував життям заради її захисту. Її рука, що стискала підол спідниці, напружилася. Цього разу вона ні за що не буде ховатися. Рішель нахилилася до Алана.
— Алан. Знаєш що?
- Що?
— У мене вже є план, чим я займуся, коли виберусь з Бертранда.
— А?
— Спочатку я поїду до центру Сілвестра. Там є один чудовий готель, де подають вишукану утильнику грудку. Раніше я так нервувала, що навіть не розпробувала її як слід... Але якщо ми з'їмо її разом, я впевнена, буде ще смачніше.
— Ох...
— А потім я виспаюся і відправлю листа своїй найкращій подрузі. Ти випадково не знаєш сім'ю Честер, Алан?
— А, знаю. Вони вже давно підтримують зв'язок з Отіссами.
— Так от, молодий голова родини Честере, чоловік моєї подруги. Я нещодавно питала, він досі тебе пам'ятає.
— Мене?
— Да. Він зможе дуже допомогти, коли ти вийдеш у світло. І ще...
Рішель перерахувала ще кілька планів: з'їсти торт у знаменитій кондитерській, зустрітися з наставницею ... Потім вона пильно вдивлялася у збентежене обличчя юнака.
- Знаєш, я просто терпіти не можу коли мої плани зламаються.
— А, ось як?
— Да. Тому, Алане, заради моїх планів ти напевно повинен втекти з цього особняка разом зі мною.
Очі Алана широко відчинилися. Він випростався, відкинувши невпевненість. Неважко здогадатися, з якою метою вона раптом почала перелічувати свої плани.
— Ты...
— Порозь не можна. Ми повинні покинути палац разом, і ти обов'язково повинен насолодитися свободою разом зі мною.
Брови Алана різко зійшлися.
— Рішель, я не шучу.
— И я не шучу.
— Я хочу, щоб ти жила в безпеці, була щаслива і прожила довге життя. Тому...
- Чому ти не розумієш, Алан? — На губах Рішель з’явилася усмішка, трохи сумна і водночас повна молитов. — У мене те ж саме. Я хочу, щоб ти був у безпеці і щасливо прожив довге життя. Ми обіцяли розповісти історії один одному.
В очах Алана мигнула легка тривога. Він не знаходив слів, тільки його погляд безпорадний метался з боку в сторону. Приймати чиюсь турботу і занепокоєння було все ще незвично.
- Та що ж... — Алан закусил тремтячу губу і зітхнув, кажучи: « Не розумію, чому ти завжди вибираєш такий складний шлях? Завжди.
— Тобі б пора вже здатися. Я впертіше, ніж ти думаєш.
— Знаю. Я знаю краще, ніж будь-хто інший - проворчав Алан і посміхнувся.
Рішель посміхнулася йому у відповідь і впала на диван, від якого виходив сильний запах антисептики, запах Алана. Подумавши, що він приємний, Рішель тихо заговорила:
- І Алан, я не хочу ні про що благати Розу.
Вона відчула на собі погляд юнака. Рішель, не відриваючи очей від величної розписи на стелі, продовжує:
— Він убив мою матір, оправдуючись тим, що це було заради мене, і з тієї самої причини жахливо вбив молоду дівчину. Він завдав страждань невинним людям лише тому, що вони народилися в сім’ї Отіс або пішли на землю Бертранда. Я не схилюсь до нього і не стану робити те, що він хоче.
Вона повернулася до Алана. З озорим виглядом, ніби підклала бананову шкірку в коридорі, вона розтягнула губи усміхці.
- Замість цього давайте-но задамо Розі хорошу трипку.
Невдовзі на цьому здивованому обличчі Алана з’явилася така ж усмішка, як у Рішель. Вони зустрілися з поглядами і захихикали. Напружене напруження стало для мене справжнім благословенням. Рішель піднялась.
— И еще, Алан. Я верю Нілу Отісу.
— Віриш?
— Точніше кажучи, я вірю в його ненависть до Рози.
Він прожив багато років у п’ятому саду, не маючи можливості померти і божевільнити. Його ненависть лише зростала, але вона не ослабла.
— Пам'ятай, Алан. Це не Ніл Отіс допомагає нам, а ми сприяємо його меті.
— Ми сприяємо його меті...
- Ти знаєш, Роза порушив обіцянку і саме його існування опинилося під загрозою. Такого шансу більше не підвернеться. Ми повинні поставити все на кон прямо тут і зараз.
Алан деякий час мовчки дивився на Рішель, а потім прошепотів:
- Щоб не шкодувати?
Це були слова, які він сам колись їй сказав. Рішель кивнула:
- Щоб не жалкувати.
— Ладно.
Алан піднявся з місця і простягнув Рішель руку.
- Я теж більше не хочу шкодувати.
Так підемо, міцно взявшися за руки разом до самого кінця.
Рішель потребував трохи часу, щоб обдумати питання Алана, але вона все одно не розуміла, який сенс він вкладав у нього. Вона сором'язливо схилила голову набік.
— Хм, Алане, я не хочу ставати другим Нілом Отісом.
— Я не кажу, щоб ти ставав другим Нілом Отісом. - Подумай гарненько, Рішель. Пригадай листа Шарлотти. Роза не робив бажання Ніла.
— Але Ніл Отіс ж отримав те, чого хотів... Ах.
Так, Алан був правий. Якщо поглянути на це з іншого боку, а не судити по тому, що лежить на поверхні, то Роза робив бажання не Ніла Отіса.
— Бажанням Едґара Отіса було допомогти братові. Отже, якщо з'ясувати, бажання Ніла здійснилось... Це тому, що Роза виконав бажання Едґара.
- Саме так. Крім того, на відміну від Едґару й Шарлотти, Нілу вимагав платні. Отже, між Розою та Нілом була угода. Це було несправедливо, але Алан заходив у кімнату і потирав підборідок пальцями. « Поступ Рози до Нілу Отісу можна прирівняти до ось цього. Спочатку він прикидався великодушним і накрив розкішний стіл, а коли тарілки були майже порожні, самолюбно призначив немірну ціну та силою її шукав.
Це було зрозуміле і переконливе порівняння. Коли Рішель кивнула, Алан продовжив:
Хоча вчинок Рози і можна засуджувати за його надмірне ставлення до себе, він не був сам по собі неправильним. Зрештою Ніл Отіс з’їв їжу, якої не заслуговував.
— Але, Алане, Роза ж накрила цей стіл для Ніла, щоб виконати бажання Едґара, вірно? Отже, можна вважати, що за цю гостину вже було сплачено. Вимагати додаткову платню - це ж несправедливо і свавільно?
— Так, але тоді виникає питання: який саме стіл мав накрити Роза для Ніла?
- Що?
Едґар не ставив правильні умови. Він лише сказав, що хоче, аби його брат був стабільним. Тож Роза вважав за бажання Едґара лише жити в відносному спокою Нілу. А все, що він отримав понад це - багатство, славу і владу, Роза розглядав як угоду з ним самим.
Нарешті Рішель зрозуміла, про що намагався сказати їй Алан. Він не хотів з’ясувати, чи був правильним вчинок Рози.
— Якщо Роза сам запропонував виконати бажання, то чи він справді дотримає слова?
— Верно. Коли я вперше почув про бажання, то подумав, що це чергова хитрість Рози... Але, прочитавши листа, все зрозумів. Він обов’язково виконає своє бажання. Адже бажання Шарлотти створити правила в Бертрананді до цих пір у силі. Звичайно, він може скаржитися, як і Едгар - Алан міцно схрестив руки на грудях, ніби намагаючись приховати своє нетерпіння. — Роза не вдається до хитрощів, коли йдеться про бажання, які він сам запропонував. Отже, якщо ти чітко і детально сформулюєш умови, то зможеш досягти будь-чого.
— Алан, ти хочеш щоб я загадала бажання?
— Я хочу, щоб ти була в безпеці - роздратовано з'їв волосся Алан плюхнувся поруч із Рішель. — Шарлотте Отіс можна довіряти. Вона пожертвувала власною безпекою заради майбутнього Отісів. Якщо я не довірюся її пораді, то буду найбільш невдячним сином.
- Здається, тебе щось турбує?
— Рішель. Я ніяк не можу довіряти Нілу Отісу, - Алан зчепив пальці в замок і посмикав на них підборіддям. — Ця друга дорога повністю залежить від її допомоги, чи не так?
- Мабуть, так.
— Він людина, відчужена від пожадливості, пожадання, самолюбства і себе... з усього найбільш огидного. Чи можна йому довіряти? Думаєш, він допоможе нам як слід? - Його обличчя трохи викривлене. — Я просто не можу в це повірити.
- Визнаю, в цьому плані занадто багато невизначеності.
— Тому я і хочу, щоб ти загадала бажання.
Рішель подивилася на Алана. Його погляд був спрямований на туманне небо за вікном.
- Цей план прямо атака на Розу. Якщо ми провалимося, він нас ні за що не простить. Отже, Рішельє, загадай бажання. Попроси, щоб тобі гарантували безпеку і свободу.
- Якщо я загадаю бажання і опинюся в безпеці, що буде з тобою, Алан? — обережно запитала Рішель.
- Роза все одно не зможе мене вбити. Я - останній Отіс у цьому особняку. Коли ти підеш, я виберу момент і спробую самостійно розірвати контракт, - Алан ледь помітно посміхнувся. — Я не збираюся вмирати. І гнити взаперті у кімнаті теж не хочу. Я буду постійно намагатися втекти. Можливо, навіть легше буде самому, коли не потрібно ні про кого турбуватися.
— Алан...
- То що скажеш? Йди першою і вір у мене. Жди.
Губи Рішель щільно стисувалися. Здавалося, вона вже переживала щось подібне. Ні, вона точно це переживала. Останнім ранком, під час зіткнення з шеф-поваром. Алан теж намагався втягнутися у небезпеку. Він ризикував життям заради її захисту. Її рука, що стискала підол спідниці, напружилася. Цього разу вона ні за що не буде ховатися. Рішель нахилилася до Алана.
— Алан. Знаєш що?
- Що?
— У мене вже є план, чим я займуся, коли виберусь з Бертранда.
— А?
— Спочатку я поїду до центру Сілвестра. Там є один чудовий готель, де подають вишукану утильнику грудку. Раніше я так нервувала, що навіть не розпробувала її як слід... Але якщо ми з'їмо її разом, я впевнена, буде ще смачніше.
— Ох...
— А потім я виспаюся і відправлю листа своїй найкращій подрузі. Ти випадково не знаєш сім'ю Честер, Алан?
— А, знаю. Вони вже давно підтримують зв'язок з Отіссами.
— Так от, молодий голова родини Честере, чоловік моєї подруги. Я нещодавно питала, він досі тебе пам'ятає.
— Мене?
— Да. Він зможе дуже допомогти, коли ти вийдеш у світло. І ще...
Рішель перерахувала ще кілька планів: з'їсти торт у знаменитій кондитерській, зустрітися з наставницею ... Потім вона пильно вдивлялася у збентежене обличчя юнака.
- Знаєш, я просто терпіти не можу коли мої плани зламаються.
— А, ось як?
— Да. Тому, Алане, заради моїх планів ти напевно повинен втекти з цього особняка разом зі мною.
Очі Алана широко відчинилися. Він випростався, відкинувши невпевненість. Неважко здогадатися, з якою метою вона раптом почала перелічувати свої плани.
— Ты...
— Порозь не можна. Ми повинні покинути палац разом, і ти обов'язково повинен насолодитися свободою разом зі мною.
Брови Алана різко зійшлися.
— Рішель, я не шучу.
— И я не шучу.
— Я хочу, щоб ти жила в безпеці, була щаслива і прожила довге життя. Тому...
- Чому ти не розумієш, Алан? — На губах Рішель з’явилася усмішка, трохи сумна і водночас повна молитов. — У мене те ж саме. Я хочу, щоб ти був у безпеці і щасливо прожив довге життя. Ми обіцяли розповісти історії один одному.
В очах Алана мигнула легка тривога. Він не знаходив слів, тільки його погляд безпорадний метался з боку в сторону. Приймати чиюсь турботу і занепокоєння було все ще незвично.
- Та що ж... — Алан закусил тремтячу губу і зітхнув, кажучи: « Не розумію, чому ти завжди вибираєш такий складний шлях? Завжди.
— Тобі б пора вже здатися. Я впертіше, ніж ти думаєш.
— Знаю. Я знаю краще, ніж будь-хто інший - проворчав Алан і посміхнувся.
Рішель посміхнулася йому у відповідь і впала на диван, від якого виходив сильний запах антисептики, запах Алана. Подумавши, що він приємний, Рішель тихо заговорила:
- І Алан, я не хочу ні про що благати Розу.
Вона відчула на собі погляд юнака. Рішель, не відриваючи очей від величної розписи на стелі, продовжує:
— Він убив мою матір, оправдуючись тим, що це було заради мене, і з тієї самої причини жахливо вбив молоду дівчину. Він завдав страждань невинним людям лише тому, що вони народилися в сім’ї Отіс або пішли на землю Бертранда. Я не схилюсь до нього і не стану робити те, що він хоче.
Вона повернулася до Алана. З озорим виглядом, ніби підклала бананову шкірку в коридорі, вона розтягнула губи усміхці.
- Замість цього давайте-но задамо Розі хорошу трипку.
Невдовзі на цьому здивованому обличчі Алана з’явилася така ж усмішка, як у Рішель. Вони зустрілися з поглядами і захихикали. Напружене напруження стало для мене справжнім благословенням. Рішель піднялась.
— И еще, Алан. Я верю Нілу Отісу.
— Віриш?
— Точніше кажучи, я вірю в його ненависть до Рози.
Він прожив багато років у п’ятому саду, не маючи можливості померти і божевільнити. Його ненависть лише зростала, але вона не ослабла.
— Пам'ятай, Алан. Це не Ніл Отіс допомагає нам, а ми сприяємо його меті.
— Ми сприяємо його меті...
- Ти знаєш, Роза порушив обіцянку і саме його існування опинилося під загрозою. Такого шансу більше не підвернеться. Ми повинні поставити все на кон прямо тут і зараз.
Алан деякий час мовчки дивився на Рішель, а потім прошепотів:
- Щоб не шкодувати?
Це були слова, які він сам колись їй сказав. Рішель кивнула:
- Щоб не жалкувати.
— Ладно.
Алан піднявся з місця і простягнув Рішель руку.
- Я теж більше не хочу шкодувати.
Так підемо, міцно взявшися за руки разом до самого кінця.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand