12. Жаклін (3) — 60 розділ
Жаклін відразу ж кинулася до Роджерса і схопила його за груди:
- Що ти зробив з моїми дітьми?
Чоловік з ніжною усмішкою на губах елегантно похлеснув Жаклін.
- Що трапилося, мадам Отіс? Чого ви так розізлилися?
- Ти питаєш ще?
Жаклін повільно осіла і схопилася за волосся.
Пені і Ніро, мої діти зникли. Вони зі своїми великими, пустими очима плакали: « Мамо, мамо. Ніби від них залишилися одні оболонки... Це не мої діти!
— Ну ось, ви вся дріжете.
Роджерс по-справжньому ввічливим жестом жорстко схопив Жаклін за зап'ястя і змусив її встати.
— Ви всього лише втратили пару дітей.
— Всього лише?
— Не будьте нудною, мадам Отіс. Хіба ви не казали так гордо, що не будете мене боятися? Що це таке? - Він сказав, дивлячись на неї отруйним поглядом.
Тільки тоді Жаклін зрозуміла. За останні десять років вона нічого не змінила. Світ, яким насолоджувався Бертранд, щастя - все це було лише ілюзією з мовчазної згоди Роджерса. Всі її думки про те, що вона рухається вперед, були оманливими. Весь цей час вона бігла у величезному колесі, яке збудував той чоловік.
— Ты... Ти тільки цього дня і чекав, — холодний піт каплями стікав з лоба Жаклін. Червоні очі Роджерса яскраво блищать у тіні коридору. - Ти чекав лише моменту мого найбільшого відчаю.
— Ти не вартий того, Жаклін Отіс. Що мені твоє розпач? - Роджерс послабив нестачу на її зап'ястя. Вона впала на підлогу. Над головою пролунав шалений, жорстокий голос. — Хоча, повинен визнати, було досить забавно спостерігати за тим, як Алан, не знаючи своїх обов’язків, бігає, немов звичайна дитина. Тому я і чекав... Але більше не можна відкладати його навчання.
СЕрдце обірвалося. Жаклін в розпачі схопила Роджерса за ноги.
— Ні, тільки не Алана! Не чіпай Алана!
— Це не тобі вирішувати, — Роджерс витягнув палець і дав Жаклін на лоб — ясний жест глузування. — Алан виріс здоровим, тож близнюки більше не потрібні. Хоча вони добре допомагали вгамувати його, так що від них було більше користі, ніж я очікував.
будь ласка...
— Рік тільки й робив, що тремтів при вигляді мене. Завжди легко здатись, так що з ним було нецікаво.
Він постукав у підборідку і з радістю розгорнувся.
- Скільки Алан протримається?
— Роджерс! Будь ласка!
- Ти можеш продовжувати робити те, що хочеш. Продовжуй старанно міняти Бертранд.
Роджерс пішов, і Жаклін не мала сили зупинити його. Вона відразу ж кинулася до свого чоловіка.
— Рик! Будь ласка, зробіть щось!
— О, Жаклін... — опасно застонув Рик. - Я ж казав тобі. Ми ніколи не зможемо вирватися з його рук.
Він уникав її погляду, на його обличчі було написано замішання. Губи Жаклін тремтіли:
- Наші... Пенні і Ніро практично мертві. Алан потрапив до рук цього чоловіка. І як ви можете бути таким безвідповідальним...
- Мені теж боляче, Жаклін. Але така доля тих, хто народився в сім'ї Отіс. Нічого не поробиш. Я сам проходив через це, і мій батько теж.
— Рик Отіс!
- Ти чудово справилася всі ці тринадцять років. Це був короткий період миру, але я дуже зрадів. Тому просто змирися і звикай до особняка. Так буде краще для тебе.
Рік Отіс м'яко поплескав дружину по плечу.
— Якщо тобі щось знадобиться, купуйте все, що захочеш. Красиві сукні, діамантове намисто, золоту корону, якої не має навіть королева... Материально я можу забезпечити тебе всім. Хіба ти не цього хотіла, виходячи за мене заміж?
— Ти думаєш, я... Я вийшла за тебе, тому що хотіла багатого життя?
Звичайно, там теж була любов. Але зрештою саме золото Отісів змусило тебе відмовитися від своєї слави. Інакше ти б ніколи не здуріла в цьому пеклі. Не витримала б, побачивши все це лайно.
— Боже мой, Рик...
— Да. Насправді тобі потрібні були тільки гроші. Я віддам тобі всі свої багатства, так що не потрібно більше мучитися почуттям провини... Не терзай мене, Жаклін! Мені й так досить погано, я готовий сам себе задушити!
Жаклін, похитуючись, відступила назад. Відійшовши на досить велику відстань, вона зрозуміла, що в його темних очах, які вона колись так сильно любила, були не страждання і не смуток, а всього лише боягузливість малодушної людини. Пізніше Жаклін дізнається, що Рік Отіс наполегливо пропонував їй руку і серце виключно за наказом Роджерса. Він помітив, як він з першого погляду закохався в чудову примадонну, щоб побачити, наскільки сильно Отіс страждає від почуття провини через те, чого його кохає у пекло. Просто через це.
Наступного дня Жаклін почула крик свого старшого сина Алана з кімнати, де проходили його заняття з Роджерсом. Дитина плакала, кричав, благав про допомогу, але Жаклін не змогла вдертися туди. Не могла врятувати свого єдиного сина від страждань. Задихаємося, вона вибігла в сад. Аромат троянд накрив її хвилею. Але замість того, щоб відступити, він здав горло Жаклін, закрив очі і затиснув рот. Він зв'язав руки і ноги та впав у пучінь безпорадності.
« Забери моє тіло теж. Або краще вже зведи мене з розуму."
Хоч би скільки вона молилася до троянд, розум залишався ясним. З того дня ворота палацу Бертранд знову наглухо закрилися.
Жаклін скупала коштовності, придбала чужинний фарфор і меблі, шовкові тканини. Щодня міняла по шість сукнь і надевала корону, наповнена діамантами завбільшки з кулак. У нас з’явилися нові меблі, а також штори та килими. За шалені гроші вона скупала роботи відомих художників. Радісно, було радісно. Обманена в любові, заради якої кинула мрії, відмовилася від дітей. Жаклін Свон не має великого багатства. Да. Тільки воно і залишилося.
*
— Аха-ха-ах! — Хохотала мадам Отіс, чи не задихаючись.
Ладоні Рішель вже були мокрі від холодного поту. Не встигла вона що-небудь сказати, як мадам Отіс приступила маніакально чесати свої руки.
— Смішно, чи не так, наставница? До абсурдності нерозумно, так? Ця дівчина відкинула мрії, кинула майбутнє і, схопивши за руку чоловіка, яким наказував демон, сміялася, впискуючись ілюзією, ніби сама творить своє щастя.
— Мадам...
- Краще б їй померти. Краще б їй зовсім збожеволіти. Але вона не могла. Домогосподарка вдома Отісова мала свою роль.
Мадам Отіс, п’ючи нігтями до крові, раптово перестала сміятися. Вона підняла ключ з червоного оксамиту.
— Чим старший спадкоємець, тим ближче смерть голови сім’ї. Тому господиня будинку Отіси мусила замінити його Бертрандою і займатися зовнішніми справами. Не можна ж посадити на таке місце труп або божевільного, вірно?
Дзінь-дзинь. Ключ задзвенів у її сухих пальцях.
- Коли я передам вам цей ключ, моя роль нарешті буде виконана.
— Я...
- Не збираєшся ставати мадам Отіс? Я знаю. Я знаю, що ти з цією дитиною, Аланом, затенечуєш - губи мадам Отіс скривдилися. Вона виглядала винною. - Але запам'ятайте. Що б ви не робили, поки перебуваєте в цьому особняку, ви ніколи не зможете вирватися з його поля зору. Якщо ваш план все ще так гладко просувається, то це лише тому, що він був милосердним. Ви просто старанно скачете у нього на долоні...
Как и я.
Мадам Отіс прошепотіла це визнання так тихо, ніби це був її останній подих.
Рішель стиснула кулаки. Вона знає. Звичайно, знає. Роджерс зараз зарозуміло сідає на самому верху, вичікуючи підхожих моментів, щоб штовхнути їх у найглибше розчарування. Обличчя мадам Отіс раптом став беземоціональним.
— Рішель Говард, чи ти впевнена, що впораєшся з вагою цього ключа?
Відповідь була непростою. І не можна було відповідати легковажно. Рішель спокійно подивилася в очі мадам Отіс. Колись небесно-блакитні очі, як у Алана, тепер стали темними, ослабленими, які втратили всяку надію. Вона довго дивилася в ці очі, а потім простягнула руку і взяла ключ.
- Я знаю, що шанс провалитися великий. Но... — Вона міцно стиснула ключ, щоб ні за що не випустити. — Алан і я збираємося бігти так далеко, як тільки зможемо. Поки у мене є ці дві ноги. І навіть якщо ніг не буде, поки я жива.
З тихим дзвонем ключі випали з ослабленої руки мадам Отіс. Вона встала. Важкі прикраси, які покривали все її тіло, мелодійно задзвеніли.
- Час повертатися. На цьому все. Шеф-повар вже мертвий, так що мої поради більше не потрібні.
На обличчі мадам Отіс до самого кінця не з’явився жодного виразу. Можливо, тому вона здавалася якийсь ... Неймовірно вільною. І в той же час такий крихкий.
— Мадам Отіс, — Рішель швидко піднялася і пішла за нею. — Нет, Жаклин. Я...
- Мене давно так не називали. Я була прикута до роботи господині Отісов.
На обличчі Жаклін з'явилася проста усмішка. З безлічі її посміховисько ця була першою, яку можна було прийняти за справжню. Вона рішуче відвернулася.
— Уходи. Ти нічим мені не допоможеш.
— Але, Жаклін...
— Тільки... — Жаклін не відразу змогла продовжити. У горлі наче застряг ком. Неначе вона і не мала права говорити таке. І все ж, врешті-решт, вона вимовила. - Будь ласка... Подбай про Алана.
Вона так і не обернулась.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand