11. Штурм (6) — 55 розділ
Вона припускала, що Беккі Дастін мертва. Вона також уточнила це в Алана. Але ось так, у такому жахливому вигляді... Її тіло ще навіть не охололо...
Рішель стиснула кардіган в руці. Недобре передчуття наростало. Чи справді це збіг обставин, що Беккі Дастін загинула саме в той день, коли вони вторглися на кухню? Або ж це ретельно спланована кимось ситуація? Зараз не можна було бути впевненим ні в чому. Рішель зажмурилася, потім відкрила очі і підійшла до Бекі. Вона тремтіла в руках і закрила її широко розкриті від болю очі. Потім вона випрямила скручене тіло і накрила його кардіганом. Він був не надто довгим, тому зміг прикрити лише верхню частину тіла. Тоді Алан зняв свою кофту і прикрив нею нижню частину. Після цього вони мовчки помолилися.
— Пойдёмте, мистер Отис.
— Да.
Для померлих нічого більше не можна було зробити. У пригніченому настрої вони попрямували до холодного складу. Перед тим як відкрити залізні двері Рішель обернулася до Алана. У її очах ясно читалося напруження.
— Мистер Отис. Перш ніж ми увійдемо, я повинна дещо сказати. Там всередині висять різні види м'яса, і серед них... - Вона не закінчила речення. Перед очима постало страшне обличчя Бекі Дастін. Її нудило, наче від морської хвороби. Алан накрив її тремтячу руку, що лежить на дверній ручці, своїй.
— Я приблизно уявляю, що там може бути. Все гаразд, ходімо.
У холодному складі вони відчували ще більше тепла, коли торкалися один одного. Алан вправно зайнявся оглядом Рішель і рішуче крокнув вперед. Незабаром він сповільнився і зупинився.
« Знаєте, я побачила ці моторошні речі, що підвішували до стелі»
Рішель спробувала відвернутися, але Алан перешкодив їй шлях.
- Не дивися, він обійняв її за голову і притиснув до свого плеча. - Не дратуй себе.
Рішель подумала, що це вона повинна була закрити йому очі. Але, можливо, вона була надто втомлена або просто сильна плече юнака здавалося таким затишним. Рішель розслабилася і кивнула.
— О, вернулись? — Голос був чоловічий, а потім змарнував її мигдалю.
Рішель і Алан одночасно подивилися вглиб складу. Чоловік, все ще міцно зв'язаний лозами, ледве підняв голову.
— Я, здається, ненадовго знепритомнів. Так що там з кухарем?
- Людина, яку ти збиралася представити, це він? — З недовірою запитав Алан. Рішель у відповідь міцно стиснула руку і пішла вперед.
— Повар розплавився і перетворився на желе.
— Ясно. І що ви зробили з цим желе?
- Я зібрала його в відро.
Чоловік затрясся всім тілом від сміху:
— Ха-ха-хо!
Його тіло прокололи виноградні лози, але він не звертав на це уваги. Він виглядав справжнім божевільний. Алан нахмурився і відісув Рішель за спину.
- Ти хто?
— Кто я?
Зрештою чоловік відкашлювався кілька разів. Потім він нахилив голову. Він виглядав виснаженим.
- Перш ніж щось запитати, я б порадив вам прикінчити шеф-повара остаточно. Якщо він розтанув, відновлення тіла займе багато часу, але ви ж не хочете знову боротися з цим монстром, вірно? Треба скористатися нагодою і покінчити з ним тепер.
— Чи існує спосіб остаточно його знищити? — Підвищила голос Рішель.
Боже мой. Значить, це ще не кінець.
- Не хвилюйтеся. Все дуже просто. На кухні ви побачите фіолетові вогники. Погасіть їх усі. Ці вогники - джерело сили, яка підтримує існування шеф-повара -- відповів веселим тоном чоловік.
- Звідки ви це знаєте? — обережно запитав Алан. Чоловік знову розсміявся.
- Ви все ще думаєте, що я намагаюся вас обдурити? Після того, як ви уникнули смерті завдяки моїй пораді?
— Звичайно, у нас є підстави сумніватися!
— Ах да, верно. У вас є всі підстави підозрювати. Тоді підійдіть і подивіться на це! Швидко. Подивіться, що у мене в серці прямо зараз - пробурмотів чоловік, вип'ивши груди вперед.
Рішель ахнула. У грудях чоловіка цвела вишукана троянда Бертранда.
- Бачите в якому я стані? Зараз мені потрібні тільки смерть і помста жахливий шеф-повар.
- Що з вами сталося?
- Я розповім вам, що зі мною сталося, коли ви розберетеся з шеф-поваром. Так що покваптеся. Я буду чекати вас тут. Але мені все одно нікуди бігти.
*
Рішель з Аланом повернулися на кухню і взяли по ведру з водою.
— Здається, що Роджерс жертвує собою, — пробурмотів Алан і поливаючи водою піч. - Гаразд, спробуємо. У будь-якому випадку, шеф-повар був слабкий до води.
— Согласна.
Полум'я на кухні, як і говорив чоловік, було оповите дивним фіолетовим свічким. Вони виливали воду на нього. Полум'я без особливого опору зашивало і погало. Після кількох повторень кухня поринула у цілковиту темряву. Вони перевірили відро, в якому знаходився шеф-повар. Він зник без сліду. Рішель та Алан на всяк випадок наповнили відра водою і повернулися в холодний склад. Ледве відкривши двері, вони почули засуджений голос чоловіка:
- Нарешті здох! Сдох! Нарешті цей монстр здох! Ах, який же жахливий він був!
Він захвилювався від сміху. Алан простягнув руку і сховав Рішель за своєю спиною.
—Тепер говори. Хто ти такий? І як ти до такого дійшов?
— Ах так, я повинен вам розповісти. Але раніше, величезне спасибі вам, безіменні благодійники. Завдяки вам я сповнив свою давню мрію.
Обличчя чоловіка з закритими очима здавалося задоволеним. Через деякий час він, нарешті, заговорив:
- Мене звуть Джордж Камерон. Я був наймений садівником в Бертранд.
— Садівник? — Алан нахмурився на мить і запитав. — Випадково, ви не пам'ятаєте хто був головою Отісів, коли вас найняли?
— Ну, я ніколи не бачив старшого пана... Здається, його звали Вільям.
Алан підвів брови і знизив голос, щоб тільки Рішель могла його чути:
— Уильям Отіс - це мій дід.
— Ваш дід? Це ж було кілька десятиліть тому.
Це означало, що чоловік був замкнений у холодному складі дуже давно. Вона озирнулася. На вигляд йому було всього лише трохи за двадцять. Рішель зробила крок до нього.
— Роджерс зробив це з вами?
— Роджерс? А. Це лякає красивий наставник. Верно. Він встромив Розу мені в серце. Я невдаха, і Джордж Камерон глибоко зітхнув. - Ви, добродійники, знайомі з правилами Бертранда? Але інакше ви б тут не опинилися. І я завжди вважав це дуже забавною грою.
Усі колеги були дивнішими за іншого, а життя в замкнутому особняку було нестерпно нудним. Дел було небагато. Рози в саду завжди були свіжими, отже треба було лише трохи підрізати їх. Тому він і перейшов заборонену межу.
- Я вирішив перевірити те, про що говорилося в правилах Бертранда. Придивився до сходів, що ведуть на четвертий поверх і заглядав у п'ятий сад. Так я і добрався до кухні.
За допомогою того, що шеф-повар пішов розносити їжу, він прослизнув на кухню. Але замість цікавих секретів особняка там його чекав прекрасний наставник.
— Похвально, що ти зайшов так далеко лише з простої цікавості - Роджерс із цинічною посміхнувся поглядом Джорджа Кемерона. — Але ти провалився. Що ж, чи готовий ти тепер заплатити за свою недоречну допитливість?
Наставник клацнув пальцями. У грудях Джорджа відразу ж почали жувати, і він знепритомнів. Прокинувшись через якийсь час, він побачив, що весь обмотаний колючими лозами і виглядає наче ретельно упакований шматок м'яса.
- З тих пір я тут. Я навіть не знаю, скільки часу пройшло з того дня. Але я й досі не помер і не постарів. Я був у такому стані, коли роза встромлювалася в моє серце. Бачите? - Джордж засував ногою. Через роздрібний одяг його стегно було повністю голо. — Ни одного шрама, правда? Зовсім гладка. Чому? Мене стільки разів обгороджували. Іноді приходив кухар і зрізав м’ясо зі свого стегна своїм гострим ножем. Я був його делікатесом. Абсолютно не крався, завжди свіжий ... І скільки б він не їв, все відновлювалось! Ха-ха-хо!
Жахлива історія. Чоловік, засуджений до вічного страждання всього лише за те, що намагався дізнатися секрети цього особняка. Запертий в холодильному складі, який не може померти, і змушений дозволити людожеру відкусити від себе шматок за шматком.
- Я б краще збожеволів, але й цього не можу. Ця троянда, ця роза в моєму серці, постійно підтримує мій розум ясно... За що? Що я зробив не так?
Чоловік почав битися головою об підлогу. На його лобі з'явилася рана, яка відразу ж затягнулася, ніби її і не було. Чим сильніше він бився, тим більше заплямувало тіло Алана, ніби бачив кошмар наяву. Рішель зшила його руку. Хлопець здригнувся і обернувся до неї. Вона ніжно ростила його холодну долоню. Холодні руки зустрілися, і народилося тепло. Все гаразд, все добре. Це не твоя провина. Нехай ці щирі слова потіхи досягнуть його серця. Алан повільно видихнув. Тим часом Джордж Камерон обм'як. Він ледве продовжив свою розповідь:
- Оскільки я не збожеволів, то не міг відмовитися від надії вийти з цього пекла. І ось я побачив... як цей наставник приручає кухаря.
— Приручає?
- Здається, кухар вчинив якийсь вчинок, який йому не сподобався. Вчитель погасил усі вогні на кухні, крім одного, і кухар став таким маленьким, що, здавалося, ось-ось зникне. Коли він знову запалив їх, той став таким же.
З тих пір Джордж уважно спостерігав за шеф-поваром. За цей час він дізнався, що тіло кухаря, доторкнувшись води, починало таїти: в полум'ях, які підтримували життя вару, як не дивно, був фіолетовий відтінок, який вчитель іноді спускався вниз і регулювати кількість вогню, щоб повар не мав надто великої сили. Джордж відчайдушно намагався впіймати всю видимість.
— Оскільки я не можу нічого зробити, то попросив першого зустрічного живого чоловіка вбити цього покидька. І в результаті я зустрів вас.
- Чи можу я вам чимось ще допомогти?
Алану було приємно чути, як він розмовляє з іншими. Джордж Кемерон широко розкрив очі. А потім слабо усміхнувся, наче чоловік, який добігав до краю землі і успішно дістав листа.
Дякую. Тоді, якщо це не занадто для вас складно ... Не могли б ви мене вбити?
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand