03. Нове життя (7) — 17 розділ
— По... Зачекайте.
Рішель прикрила рот рукою. Містер Роджерс схилив голову набік.
- Що сталося?
— Це, це випадково, не міс Пенні і молодий майстер Ніро?
Все було саме так, як вона сказала. Невідомо, коли близнюки встигли вийти на вулицю, але зараз вони як скажені продиралися крізь кущі в піжамах. Рішель відчула, що ось-ось втратить свідомість.
— Мимистер Роджерс! Мені пора йти! Заходьте першим!
Леді Говард.
Перш ніж Рішель встигла щось почути, вона помчала запакуваними близнюками. Міцно схопивши спідницю, вона бігла з грацією, відповідно прекрасної пані, але була спритною і швидкою, як дитина, що лазить по дереву.
— Ось як.
Залишившись один, Роджерс ще спостерігав за Рішель.
Обережна, бідна і досить витончена. Новий член родини Бертранд.
- Це буде нелегко.
Провівши руками по гладкій особі, він подивився на небо. Очевидно, що невдовзі дощ може початися. Містер Роджерс щиро побажав Рішель не потрапити під нього. Щоб вона була здорова, не хворіла і дуже довго-довго залишалася в цьому особняку.
*
Коли Рішель стримувала близнюків і намагалася вмовити їх увійти, раптово почалася злива. Вона поспішила забігти в особняку, але діти з радісним криком вискочили під дощ. Вони були схожі на цуценят, що бачили сніг. Рішель збудила бажання плакати і пішла за ними. Вона дісталася додому завдяки надлюдській силі дітей, які були промоклі.
Мешканці особняка не були здивовані, коли побачили трьох промоклі до нитки. Вони привітались з Рішель і почали витирати воду. У цьому не було нічого нового.
Рішель спочатку занурила близнюків у теплу воду і зігріла приміщення. На жаль, діти пропустили сніданок, але після купання вони добре поснули. Вона могла дати їм подрімати, а коли вони прокинуться, нагодувати гарячим обідом. Тільки після того, як вона обережно зачинила двері їх спальні, у неї нарешті з'явився час подбати про себе.
Коли Рішель підійшла до шиї і лоба, то зробила короткий висновок:
— Я можу простудитися...
Так і сталося.
Після обіду вона відчула невелике підвищення температури і запаморочення. Вибігши з дитячої кімнати, Рішель прикрила рот хусткою і закашовала.
« На щастя, з дітьми все гаразд...»
Їй слід було звернутися до лікаря. Якщо не пощастить, то на світанку може початися лихоманка.
Чи є в особняку сімейний лікар?
Невдовзі після того, як Рішель захиталась перед драбиною, вона прийняла рішення: їй було б краще викликати лікаря палацого, бо розмова з мадам Отіс не принесе жодної користі.
Коли вона зайшла в комору, її зустрів Фредрік Грант, палацовий особняк Бертранд.
- Добрий день, наставниця Говард. Вам щось потрібно?
Усмішка, яка природно з'явилася на його губах, була такою ж доброю як і в день їхнього першого зібрання. Рішель відчула, що її плечі трохи розслабилися.
— Я тут, щоб запитати, чи є в особняку сімейний лікар. Оскільки міс Пенні та молодий майстер Ніро потрапили під дощ, я думаю, їх слід оглянути...
- Лікар? — перервав Фредрик Ришель.
Не встигла вона опам’ятатися, як усмішка зникла з його обличчя. Рішель в замішанні подивилася на нього. Дивно широко макаронні очі палацового були розфокусовані.
— У Берранде його немає.
Манера говорила Фредеріка, як артист лялькового театру. А через безстрашного обличчя, наче біля воскової ляльки, він виглядав дивакуватим. Рішель сильно стиснула закочені руки. Не варто вказувати на його ненормальну поведінку. Вона не знала чому, але саме так їй підказала себе інтуїції. Посміхатися. Бути ввічливою. Поводься незручно. Ніби вони ведуть звичайну розмову.
- Тоді я можу викликати лікаря? Що ви робите, коли хтось з вас хворіє в Бертренді?
— У Бертранде немає хворих.
— Здається, у Отісів немає сімейного лікаря. А якщо мадам Отіс захворіє...
Фредрік Грант ще раз повторив: « У Бертренді немає хворих.
Що означає в Бертранде немає хворих? Всі могли підхопити просту застуду.
Вона відчула, як її ноги підкаяються, а температура посилюється. Важко дихаючи, Рішель опустила голову, і знову на неї обрушився жорсткий голос:
— У Бертранде немає хворих.
Він повторив цю пропозицію тричі. Тільки тоді вона зрозуміла. Всі рази його інтонація і манера були абсолютно однакові, без будь-яких відхилень. По спині пробіг холодок. Вона зараз розмовляє з людиною?
Раптом над її головою з'явилася тінь, і вона різко підняла голову. Потім Рішель затиснула рот рукою, ледь зумівши придушити крик. Не встигла вона опам’ятатися, як Фредрік опинився прямо перед нею. Він нахилив голову, щоб опинитися з нею на одному рівні, і глянув їй в обличчя своїми чорними-презачними очима. Він виглядав ніби неправильно зроблена лялька.
І пахло трояндами так сильно, що це майже сп'ятала...
— Дві, рець, кий.
Ні. Вона більше не повинна бути тут.
Рішель зібрала всі свої сили і відступила. Її голос злегка тремтів:
— Я поняла. Дякую за пояснення.
—...
На обличчі, яке раніше було безсердечним, відразу розцвіла миша усмішка. Наче з нього зняли маску.
— Якщо вам знадобиться якась допомога, будь ласка, не соромтеся звернутися, наставниця Говард.
Рішель змусила себе усміхнутися і попрощатися з ним, після чого відступила назад і вийшла зі комори. Як тільки вона зачинила за собою двері, у неї підсмажилися ноги.
Що взагалі відбувається в цьому особняку?
— Ні, не думай про це.
Цікавість - це отрута. Краще змиритися з реальністю. З цією думкою Рішель піднялася сходами. Все виглядало розмитим, наче вона знаходилась у сні. Вона сподівалась, що зможе уникнути звичайної застуди, але захворіла дуже серйозно.
— Мені потрібно прийняти ліки...
Треба було привезти з собою достатньо ліків, як вона робила це раніше. Тільки вона може подбати про своє здоров'я. Але чи до раціону входять ліки? Чи є в особняку аптечка? Може, запитати служницю? Але що, коли вона підійде до невільниці і станеться подібна ситуація? Чи зможе вона зберегти самовладання, як нещодавно?
« У мене кружляє голова".
Вона не хотіла робити ні кроку більше, але не знала, куди йти в першу чергу.
- Добрий день.
Почувши це несподіване радісне привітання, Рішель підняла очі. Служниця посміхалась.
Рішель не могла поворухнути губами, тому кивнула головою. Але акуратний білий фартух перед очима не зникав.
- Добрий день.
І знову лунало таке ж привітання в тому самому тоні. Рішель ледве вдалося змусити себе сказати:
- Добрий день.
Після цього вона спробувала пройти повз служниці, але в цей момент її схопили за підборіддя і зап'ястя.
- Добрий день.
Поздоровалася ще раз. Знову те саме вітання.
Що їй потрібно було від неї? Ах. Тому що вона не привіталася її з посмішкою?
Так, Рішель знала. Краще дотримуватися правил. Але в неї зависла голова. У неї так кружляла голова, що їй здавалося, вона ось-ось гуркотить в знепритомність прямо тут. Так що не могла б ця жінка просто відпустити її зараз?
Все тіло горіло від спеки. Дихання було важким. Вона спробувала вирвати руку, але служниця була занадто сильна.
- Добрий день.
— Відпустіть мене...
- Добрий день. Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт? Привіт?
Хватка на зап'ястку посилилася. Рішель почав вислизати. Перед її очима стояла мутна пелена. Вона бачила тільки великий рот служниці.
Це реальність? Або сон? Якщо це сон, то з чого він почався?
Якщо це дійсно сон.
« Коли я відкрию очі, хочу, щоб поруч був мій батько...»
Тоді в затуманенілий розум проник у лютий голос:
- Ще навіть не настала ніч, а вже біснуєшся.
Чорний рот, що знаходився прямо перед її обличчям, відступив.
Білолицька служниця подивилася за спину Рішель, а потім різко повернулася і пішла геть. Рішель почала падати назад, не встиг підготуватися.
- Що з тобою?
Вона вирішила, що зараз звалиться, але щось тверде утримувало її на ногах. Поганий запах дезінфекційного засобу. Рішель закотила свої гарячі очі і побачила голубе небо. Ні, ясні й гарні очі сяють яскравіше ніж небо. Вона зрозуміла, хто це, навіть своєю затуманованою головою. Це був старший син сім'ї Отіс, Алан Отіс.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand