03. Нове життя (8) — 18 розділ
— Лихорадка...
Аланові вишукані очі були звужені незадоволенням. Рішель взяла себе в руки і випросталася.
— Мне жаль...
- Досить вибачатися. Йди за мною.
Хоч Алан і сказав Рішель слідувати за ним, він все ж схопив її за руку і повів за собою. Його дотик був ніжним, на відміну від його різких слів. Рішель навіть не подумала вийти і пішла за ним. Вони пройшли зовсім небагато. Алан відчинив двері і вштовхнув її всередину.
— Садись он туди.
Товчок був не таким вже сильним, але Рішель захиталась і, напівлежа, сіла на диван. Вона відчувала під собою тверду поверхню, як її голова трохи перестала кружляти. Випростившись, вона озирнулася. Це була маленька кімната, в якій були тільки диван, невеликий столик і шафа. Алан відкрив шафу і став в ньому щось шукати. Через деякий час він підійшов до неї з квадратною коробкою.
— Це жарознижуюче, а це засіб від кашлю.
- Що?
- Я не впевнений, бо не лікар, але схоже, у тебе гарячка, тому спочатку треба розібратися з жаром.
Рішель щільно стиснула дві маленькі пляшечки з таблетками в руці. Вона змогла трохи прийти в себе від прохолоди, що виходила зі скла, і, з тремтінням тримаючи ліки, опустила голову.
— Спо-пасибо вам. За допомогу і за ліки...
Алан не відповів. Натомість він дістав з коробки мазь і бинт.
— Рука.
Вона не зрозуміла, що він мав на увазі, тому Алан схопив її за ліву руку і почав закочувати рукав.
- Що?
Рішель запаникувала і спробувала витягнути руку, але побачивши темний синець у себе на шкірі, перестала чинити опір. Схоже, він з'явився коли її схопила служниця. Опустивши очі, Алан акуратно наніс мазь на синець і наклав бинт. Коли Рішель побачила, як він вправно виконував цю працю, то зрозуміла, що йому не треба було брати на себе відповідальність.
— Ліки є тільки тут, у цій кімнаті, — спокійно сказав Алан. — У Бертранде немає хворих.
"У Бертранді немає хворих".
Саме ці слова Фредрік, дворецький, повторив три рази. Але він зробив їх абсолютно без емоцій, наче лялька, що декламує збережену інформацію. Але Алан Отіса був дуже смиренним.
"Він загострив свої рани тут на самоті?"
Підтиснувши губи, Рішель зібралася з духом:
міс Пенні і молодий майстер Ніро теж потрапили під дощ. Мене, дорослу, сильно заціпеніло, так що вони...
— Ха! — З губ Алана Отіса зірвалася ясна висмішка.
Атмосфера навколо хлопця, яка до цього була спокійно-підвладженою, змінилася в одну мить.
- Слухай, наставниця. Я ж казав тобі, якщо хочеш жити, то мусиш перестати сувати свій ніс не в свої справи.
— Це не надто цікавість, бо я наставка пані Пенні та молодого майстра Ніро!
— Ах, верно. Наставница. Це видатне звання наставниці.
Алан наблизив до неї обличчя. У його голубих очах спалахнув дивний гнів.
- Очевидно, ти дуже прив'язана до цих двох, але тобі краще залишити їх у спокої.
Як він може так говорити про свого молодшого брата і сестру?
Через мить їй здалося, що обличчя мадам Отіс наклалося на обличчя Алана Отіса. Рішель, сама того не усвідомлюючи, в пориві гніву підвищила голос:
- Вони ж ваші молодші брат і сестра! Як ви можете говорити так безсердечно?
У цьому дивному особняку під вогнем батьків у них є тільки одна людина, до якої вони можуть звернутися - їхній старший брат.
Вона була впевнена, що і в нього теж.
- Молодші?
Алан Отіс схопив Рішель за вузький зап'ястя і накинув на нього. Від нестерпного болю з грудей дівчини вирвався пронизливий крик:
— Ах!
- Ти навіть не можеш подбати про себе.
— Ми-мистер Отіс.
- Ти не знаєш, про що говориш. Хочеш погратися в сім'ю?
- Будь ласка...
- Але ти сказала, що ти наставниця. Так і веди себе як наставниця. А якщо подумати, ти тепер дуже близька з Роджерсом.
Його губи стали ще більшими.
— Або ти вирішила приїхати сюди, щоб знайти нареченого? М-м?
— Боляче!
Алан майже відвернув руку Рішель. У неї перехопило дихання, і вона відійшла від нього. Блакитні очі хлопця втупилися на неї зверху вниз. Вони читали злість, незаперечна і явна.
Через гарячу спеку здавалося, що холодка, яка пробігала по хребті, наче і не було. Рішель міцно стиснула пляшки.
— Я припустила помилку по відношенню до містера Отіса.
— Якщо ти зробила помилку, то тільки в тому особняку приїхала.
Алан Отіс піднявся зі свого місця. Його крижане, позбавлене будь-яких емоцій обличчя потьмяніло.
— Ні, чого ти очікувала? Що я буду поводитися як джентльмен? Тоді це не складно.
Юнака вклонився, наче лебідь, з таким вишуканим і шляхетним, що важко було повірити у його безцеремонну поведінку деякий час назад.
- Ласкаво просимо в найсохлішу могилу у світі, леді Рішель Говард. Давайте разом станемо трупами.
Це було майже як прокляття.
*
Єдиний звук у темній кімнаті був тільки що зниклий звук дихання.
— Кхы, их. Прости...
Поверхні стони і мозики змішувалися з нерівним диханням. Ближча особа юнака спотворилась від болю. Мабуть, ліжко було незручною, хоча на ньому могли поміститися п’ятеро дорослих міцних чоловіків і сильно стиснутись у позі ембріона.
Потім двері безшумно відчинилися. Непроханий гість мовчки вислухав юнака, а потім повільно підійшов до ліжка і грубо схопив його за плече.
— Хэ-егх!
Прокинувшись, юнак затрусився від гніву. Не звертаючи на це уваги, гість засунув два пальці в його відкритий рот.
— Кха! Кха-ах!
У той же час пальці почали рвати в горлі юнака. Вони прощупували, скрегли, наче шукали щось. Хлопець підняв тремтячу руку і схопив гостя за зап’ясток, намагаючись відштовхнути його, але сильна рука не піддавалася.
— Угх, кхе!
Стони, блювання і слина випливли назовні. Молодому вдалося підняти мокрі повіки, щоб подивитися на нападника. На нього втупилися червоні очі, які блимали у темряві.
— Родже... рс! - Він закричав на хлопця.
Роджерс посміхнувся, а потім вийняв пилку з його горла і витягнув язик.
— Милий Алан. Усі ліки від простуди зникли.
Ізо горла Алана вирвався кашель. Сльози, що виступали в нього на очах, стікали по обличчю. Коли вчитель не відповів, Роджерс зміцнів.
- Ти знову хотів пограти в самогубця? Було весело, коли ти наковтався снодійного, який приніс третій наставник, і відключився.
— Отва... і вб'юдок!
Через те, що мова Алана була знешкоджена, він сказав непарно. Роджерс щось тихо пробурмотів і відпустив його.
- Не схоже, що ти приймав ліки... Куди ти їх робиш?
- Кхе-кхе, для чого тобі знати про це?
- Останнім часом ти ведеш себе трохи безглуздо, Алан. Ти хочеш, щоб через стільки часу тебе знову прив'язали до ліжка? У мене якраз є для тебе собачий поводок темно-розового кольору.
— Сдохни.
- Крім того, на кухні ще залишилося багато м'яса, яке тобі дуже подобається. Що думаєш? Я буду годувати тебе сам, поки ти не наситишся.
- З задоволенням відкусую шматок твого горла, виродку.
Свірепність Алана не ослабла. Роджерс зітхнув, наче втратив інтерес.
— Ладно, я понял.
Потім він витягнув хустинку і ретельно витер руку.
— Ти, мабуть, все віддав леді Говард.
- Що?
але вона спала швидше, ніж я думав. Ти дав їй ліки?
Розчарований розум Алана повільно аналізував слова Роджерса, а тоді його обличчя спалахнуло від гніву.
- Знаєш що, божевільний виродок...
— У тебе новий спосіб підняти себе моральний дух?
На голову Алана впав використаний носовою хусткою, який він негайно відкинув. Роджерс посміхнувся.
— Я дякую тебе за твою доброту до леді Говард. Продовжуй в тому ж дусі.
- Пішов ти.
- Чому? У тебе добре виходить. Ти нападаєш на себе невгасимий вигляд, а за спиною таємно допомагаєш новим працівникам.
Еланові рочки затремтіли. Коли Роджерс знайшов це видовище, то дуже захоплено простягнув руку і погладив його по щоці.
- Ти думав, що я не знаю.
—...
— Милий и добродушный Алан. Твої спроби щось зробити в кращому випадку марні. Ти ніколи нікого не міг захистити, нікому по-справжньому не допоміг.
Роджерс м’яко доторкнувся шиї юнака і відчув, як під його долонею забився слабкий пульс.
- Але все гаразд... Ти корисний тільки своєю кров'ю Отіс. Від самого твого народження.
Елан задрижав тісто стиснені губи. Роджерс посміхнувся, і його рука міцно стискнула горло юнака.
- Так що, негідник, просто сиди тихіше води, нижче трави і роби, що я тобі кажу.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand