03. Нове життя (6) — 16 розділ
Рішель раптово прокинулася. Вона не відчувала себе особливо відпочила. Видивившись з-під важкого ковдри, вона помітила слабкий синьо - світанок, що пробивається крізь щілину між шторами. Рішель витріщилася на вікно, а потім повільно витягнула з-під ковдри.
Вона думала, що не зможе заснути але їй все-таки вдалося трохи поспати. Порахувавши, що їй пощастило, вона підняла руки вгору і потягнулася, закряхтнувши, як стараха, а потім помстилася і потерла потилицю.
— А-а-Агх...
Все її тіло затягнулося. Можливо, це через те, що вона всю ніч проспала, склавшись калачиком. Таке траплялося з нею часто.
Коли вона поглянула на годинник, було лише пів години ранку. Я ще не прокинувся. Також більше не було стуку у двері.
« Коли вони пішли... Не знаю, чи ціла двері."
Рішель захотів відкрити двері і перевірити її, тим не менш, вона стрималась і почала готуватися до сніданку. Коли вона переодяглася і закінчила вкладати волосся, стрілки годинника вже показували шість годин одну хвилину. Зазвичай вона будила близнюків о сьомій, так що до початку роботи у неї залишалося ще багато часу.
—...
Рішель дивилася у вікно і теребила кістку на підхопі для штор: помити її на палець, потім розмотала, а тоді знову насотіла та помотала. Тільки після десяти повторень вона зважилась і, демонструючи вип'ятівши груди, вирушила до виходу з кімнати.
Всі ці удари в її двері були дуже неприємними, так що ідея прогулятися з ранку, щоб освіжитися, була не поганий. Заодно було б добре дослідити структуру садів по ходу.
*
Рішель встиг побувати не в усіх садах Бертранда, але всюди, куди б вона не подивилася, росли яскраво-червоні троянди. Вона прогулювалася навколо особняка і уважно розглядала квіти розміром з половину її обличчя. Це був великий сорт з надзвичайно насиченим ароматом і кольором. Вона ніколи не бачила таких троянд у помаранчері школи-інтернату "Херріет", де були зібрані всі існуючі сорти. Можливо, це вдосконалений сорт Бертранда.
— Якщо подумати, то всі троянди в цьому великому особняку одного сорту.
Рішель раптово зупинилася, схиливши голову набік. Перед її очима з'явився знайомий вид. Їй не довелося довго роздумувати, чому він їй знайомий. Саме сюди вона дивилася з вікна своєї кімнати кожен день.
Рішель зчепила руки і зробила коло навколо газового ліхтаря. Саме тут минулої ночі танцювала пара тіней.
- Це точно не було схоже на людину...
— Кто?
— А-а-ах!
Сильно злякавшись, Рішель мало не впала назад, але хтось схопив її за талію своєю сильною рукою і щільно притиснув до себе. Рішель повільно заморгала і зрештою знайшла людину поруч.
— Мимистер Роджерс?
- Я не хотів вас лякати. З вами все гаразд?
Роджерс Уолтер поклав тильний бік долоні на спину Рішель і підняв її, через що його прекрасне обличчя виявилася дуже близько. Це було занадто небезпечно.
— А, сп-пасибо.
Рішель почервоніла і поспішно відступила. Кожного разу, коли вона зустрічається з ним, він виглядає для неї по-новому і все дивовижне. Містер Роджерс, який дивився на Рішель зверху вниз, зітхнув з досить сумним видом, ніби йому і правда було шкода. Його елегантні мигдалевидні очі наповнилися глибоким жалем.
- Ви і сьогодні називаєте мене "містер Роджерс". Коли ж я зможу стати трохи ближче до леді Говард? Я дійсно розчарований і засмучений...
— Э? Е-це! Поки що трохи ніяково!
Ха-ха! Це був жарт, леді Говард. Все в порядку. Я чекатиму стільки, скільки треба.
Вугримий вираз обличчя містера Роджерса миттєво змінився веселою посмішкою. Як би на доказ того, що це був жарт, він зганьбив їй лівим оком. Ришель не могла відірвати очей, і її обличчя знову почервоніло. Завдяки цьому чоловікові вона змогла за останній місяць призвичаїтися до Бертренада. Він був уважним і чуйним, а головне — єдиним Дійсний Людина в цьому особняку, сповнена дивних людей. Він підходив до неї, був послугою і лагідно посміхався. Ці незначні знаки уваги принесли потіху Рішель, яка опинилася в дивному становищі.
"Але іноді..."
- А кого ви мали, коли казали, що хтось точно не був схожий на людину? — запитав містер Роджерс, коли вона трохи задумалася.
Рішель щільно стиснула губи, коли він торкався незручної теми.
— А, это.
У голові Рішель вислизало одне з правил Бертранда:
[Таке категорично забороняється говорити про те, що відбувається в особняку. Це було б дуже нерозсудливо з вашого боку.]
Ситуація була дріб’язковою, але завжди ліпше бути обережним. Рішель заввела руки за спину, роблячи вигляд, що з нею все в порядку.
- Нічого важливого. Просто мені здалося, що я щось тут побачила. Ну і подумала, що це собака або кішка, але тепер бачу це тінь від газового ліхтаря.
— Ось як?
На щастя, містер Роджерс прийняв виправдання Рішель без особливих сумнівів. Він нахилився і уважно вдивлявся у тінь від газового ліхтаря.
— Ночі в Бертранде досить галасливі, чи не так?
Його слова прозвучали дуже неприємно і наче дихання вітерця пройшлися по щоці.
Було мало не проговорилася. Рішель подивилася на містера Уолтера, який не міг бачити. Верно. Роджерс Уолтер такий добрий і дружній, що хочеться бути поруч з ним, але іноді вона відчувала дивний дискомфорт, прямо як зараз. Чому він так відкрито почав розмову ночі? Невже Роджерс Уолтер не знає про правила Бертранда?
Вона не могла зрозуміти його наміри. Що він мав на увазі? Містер Роджерс не дивився на неї, і вона не могла прочитати вираз його обличчя. Рішель напружилася.
— Да? Я завжди засинаю до півночі.
На щастя, її голос був досить безстрашним. Обличчя містера Роджерса, обернуте до випрямленої спину Рішель, було надзвичайно спокійним.
— Ви ведете правильний спосіб життя. Я сподіваюся, молодий майстер Алан піде вашим прикладом.
Розмова про Алана Отіса. Рішель мимовільно наздогнала вуха.
— У молодого майстра Алана проблеми зі сном?
— У нього безсоння.
Рішель згадала у подробицях обличчя юнака, з яким бачилась вчора. Він виглядав таким блідим, що можна було помилково прийняти його за мерця. Тривога знову накинулася на неї. Вона втратила інтерес до правди. Рішель опустила плечі.
— Мабуть, вам дуже важко.
- Тому що він дуже впертий.
Роздражає.
Рішель прислухалася, почувши це зауваження, але вираз обличчя містера Роджерса залишався таким же м'яким, як і завжди. Наче їй просто почулося. Порив вітру забрав слова геть. Під акомпанемент яскравого аромату троянд Роджерс Уолтер простягнув Рішель руку.
— Сьогодні чудовий ранок, наповнений ароматом троянд, чи не хочете трохи прогулятися зі мною? Я був би дуже радий, якби міг почати день з прогулянки з леді Говард.
Лише цей гарний чоловік і червоні троянди вирізнялися під хмарним небом. Його іссіня-чорні волосся розвіялися на прохолодному вітру. Ришель Говард відбила його в червоно-карів очах. Перед нею було настільки чудове, що її запам'ятали глибоко. У неї з'явилося непереборне бажання взяти його за руку. Здавалося, що всі її тривоги та погані передчуття зникнуть, наче їх змиє вода. Але Рішель ввічливо склала долоні разом і посміхнулася.
але мушу повертатися. Я повинна допомогти міс Пенні і молодому майстереві Ніро підготуватися до сніданку.
Містер Роджерс був дуже добрий до неї. Може бути, що це надто просто для колег. Це друга причина, через яку вона іноді почувається незручно поряд з ним. У світі немає нікого доброго без причини. Рішель знала цей факт найкраще за всіх. Приймати позичку з вдячністю, але не втрачати пильності. Потрібно завжди зберігати правильну дистанцію, не надто далеко і не дуже близько. Це було правилом Рішель, щоб захистити себе.
— О, я зрозумів вас, — містер Роджерс виглядав щиро розчарованим.
Він пішов ще далі і зробив Рішель нове речення:
- Тоді, як щодо того, щоб я проводив вас у вашу кімнату?
— Мне недалеко.
— Будь ласка, не вагайтеся. Я теж збираюся повертатися.
Було б дивно відмовлятися, адже у них з містером Уолтером один і той же пункт призначення. Після того як Рішель пристосувалась до своїх думок, вона охоче прийняла його пропозицію.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand