Су Ян стояв приголомшений, його розум був порожнім.
Мовчання було довгим і мертвим.
Через дуже довгий час Ґу Фейді нарешті не витримав і почав: «Су...»
Су Ян, ніби прокинувшись від сну, різко відштовхнув руку Ґу Фейді, наче його вдарило струмом, і, спіткнувшись, навпомацки вибіг із кімнати, тримаючись за кам'яну стіну.
Повернувшись до кам'яної кімнати, освітленої вогнем, Су Ян глибоко вдихнув. Він підняв тильну сторону долоні до губ. Він відчував, що його щоки та вуха палають від жару, серце шалено калатає, і все його тіло було ніби розплавлене, м'яке і безсиле.
Він не хотів вгадувати наміри Ґу Фейді щодо того поцілунку і не хотів міркувати над прихованим змістом його останніх слів.
Але думки в його голові були абсолютно непідконтрольні і продовжували виникати.
Ґу Фейді... кохає його?
Чи це просто тому, що він ненароком пройшов сюжетну лінію героїні, і це змусило Ґу Фейді помилково перенести свої почуття на нього?
Чи це тому, що він неодноразово крав сюжетні лінії героїні, а також мав очевидну репутацію "любителя чоловічої краси" у світі бойових мистецтв, що змусило Ґу Фейді неправильно щось зрозуміти?
У будь-якому випадку, це не могло бути через його чарівність, яка "зігнула" такого правильного героя, як Ґу Фейді!
... А як щодо нього самого?
Які почуття він відчував до Ґу Фейді, що той поцілунок щойно був схожий на електричний розряд, який викликав у ньому оніміння з голови до ніг, майже запаморочення?
Так не повинно бути.
Він ніколи не думав, що відчуватиме подібне від поцілунку чоловіка.
Але на його губах все ще залишалася волога ніжність, яку він відчув у темряві. Він навіть почав згадувати легкий, мов подих метелика, поцілунок Ґу Фейді перед детоксикацією.
Його серцебиття все ще не заспокоїлося. Це вкрай незнайоме бажання, незрозуміло викликане поцілунком, яскраво нагадувало йому: його почуття до Ґу Фейді, можливо, вже давно перестали бути простою дружбою чи товариськими стосунками.
Але це було занадто раптово.
Су Ян не знав, як реагувати на цю несподівану ситуацію.
Позаду почувся легкий звук кроків. Су Ян обернувся і побачив Ґу Фейді, який стояв у арковому проході, дивлячись на нього тьмяними очима.
Серце Су Яна забилося, і він підсвідомо відступив на два кроки.
Очі Ґу Фейді трохи потьмяніли, він опустив повіки і тихо сказав: «Дякую тобі... за детоксикацію».
Побачивши, що Су Ян довго мовчить, він скривив губи в гіркій посмішці: «Я був імпульсивний. Вибач».
Су Ян поспішно уникав його погляду, не наважуючись дивитися йому в очі, і нахилився, щоб почати збирати їхні речі, розкладені на лежанці.
Він пробурмотів: «Гаразд, отруту виведено, нам пора йти. Сьогодні ми повернемося на Острів Ірисів, а завтра...»
«Су Яне».
Ґу Фейді перебив Су Яна.
Су Ян прикинувся спокійним: «Що таке?»
Ґу Фейді підійшов до Су Яна, схиливши голову, дивлячись на того, хто сидів на лежанці, і тихо сказав: «Хоча я маю вибачитися за мою образу, але...»
Су Ян навіть не наважувався дихати, відчуваючи дивне передчуття щодо того, що зараз почує.
Він почув, як Ґу Фейді запитав: «... Ти розумієш мої почуття до тебе?»
Раптом все стало ясно.
Су Ян заплющив очі і зітхнув.
Він перекинувся із сідячого положення, безсило сів на лежанку, опустивши голову.
Його думки були хаотичними, і він не міг одразу зрозуміти свої справжні почуття.
Радість? Можливо, трохи страху. Задоволення? Але з незрозумілою напругою. Також було трохи недовіри, трохи тривоги і бажання... відступити.
Ці складні емоції, здавалося, витіснили всю здатність Су Яна до міркування з його мозку. Через деякий час він вимовив лише те, що навіть сам не обміркував:
«Ґу Фейді, я Святий Син Демонічної Секти».
Ґу Фейді присідаючи біля Су Яна, тихо сказав: «Я знаю».
Су Ян продовжив: «А ти — син Лідера Альянсу Бойових Мистецтв. Нам судилося бути ворогами. Ці, ці почуття... не матимуть хорошого кінця».
Ґу Фейді пильно подивився на Су Яна: «... І що з того?»
Су Ян був розгублений, і почувши такі слова, його серце стало ніби заросле колючим терном: засмучене, болюче, і він не міг його почухати.
«Не роби цього, Ґу Фейді», — він майже панікував. — «Ти єдиний син Лідера Альянсу. Ти думав про почуття свого батька? Він, мабуть, очікує, що ти одружишся і матимеш дітей, чи не так?»
Почувши це запитання, Ґу Фейді довго мовчав.
Су Ян також більше нічого не сказав, вирішивши дати Ґу Фейді час, щоб усвідомити, а собі — можливість привести до ладу свої емоції. Він мовчки повернувся і почав збирати речі.
Вони принесли небагато, і збирати було майже нічого. Незабаром Су Ян спакував речі, і востаннє подивився на стос паперів, акуратно складених на столику.
Це були сутри, які Ґу Фейді переписував протягом цього часу. Су Ян взяв їх і почав гортати, щоб заспокоїти розум.
Почерк Ґу Фейді був дуже гарним. Оскільки це були сутри, він використовував правильний дрібний каліграфічний стиль. Незважаючи на це, почерк все одно випромінював гострий дух, і кожен розчерк був приємним для ока.
Перегортаючи сторінки, Су Ян раптом побачив курсивний почерк (xíngshū), відмінний від дрібної каліграфії.
Курсивний почерк краще відображав темперамент автора. Логічно, що якщо в дрібній каліграфії Ґу Фейді відчувалася гострота, то курсивний почерк мав би бути ще більш вражаючим.
Але чомусь, дивлячись на цю сторінку, Су Ян відчув у ній ніжну і пристрасну любовну лірику.
«Це пісня, яку ти навчив мене», — раптом сказав Ґу Фейді.
Су Ян підсвідомо обернувся. Погляд Ґу Фейді був прикутий до паперу, а не до нього.
Ґу Фейді сказав: «Оригінальна пісня була занадто сумною, я переписав слова».
Погляд Су Яна пробіг по рядках і зупинився на останніх восьми ієрогліфах: "Бажаю в цьому житті бути з тобою". Його серце почало небезпечно палати.
«Су Яне», — Ґу Фейді знову заговорив тихо і глибоко. - «Я бачу, що ти дуже самотній".
Не чекаючи відповіді Су Яна, він одразу продовжив: «Тоді, біля ферми за Павільйоном Малого Нефриту, я прокинувся на світанку і побачив, як ти сам тренуєшся з мечем у дворі. Я вже тоді смутно відчув це. Пізніше... Ти пам'ятаєш той обрив перед Кам'яним Лісом?»
Згадавши ту сцену, Су Ян кивнув.
Ґу Фейді сказав: «Ти стояв сам на краю обриву, і мені здалося... що ти хотів зістрибнути».
Су Ян здригнувся і заперечив: «Ні».
Ґу Фейді посміхнувся і продовжив: «Я добре пам'ятаю, як ти спав біля виходу з Кам'яного Лісу. А ще, коли Майстер Ді Лін забула запалити ліхтар на темній гірській дорозі, я добре пам'ятаю твій зітхаючий голос. Пізніше... ми жили в одній кімнаті півроку, цього було достатньо, щоб я побачив, що ти... не маєш жодної прив'язаності чи турботи до цього світу».
Він заплющив очі і з труднощами промовив: «Ніби, навіть якби тобі довелося померти наступної миті, ти б міг спокійно покинути цей світ».
Су Ян був приголомшений, не в змозі вимовити ні слова.
Ґу Фейді знову легенько засміявся і сказав: «Але я не розумію. Чому такий, як ти, так відчайдушно практикує бойові мистецтва, чому так відчайдушно... намагався врятувати мене?»
«Я...» - Су Ян запнувся.
«Тричі».
Ґу Фейді посилив тиск.
«Ти прийшов шукати мене під Нефритовим Ставом, ти захистив мене, прийнявши удар меча під час хаотичної битви на пустирі, і, незважаючи на те, що знав, наскільки жорстока кривава Ґу, ти все одно вилікував мене. Ти тричі ризикував своїм життям, щоб врятувати моє».
Су Ян безпорадно сказав: «Ґу Фейді, я...»
«Я не вірю, що ти відчуваєш до мене лише товариські почуття, Су Яне», — Ґу Фейді вкрай серйозно подивився в очі Су Яну. - «Я не можу повірити, що все це лише через те, що ми провели півроку в Павільйоні Малого Нефриту. Навіть Пу Ліньюнь, навіть Сюй Юньчжань, з якими я знайомий з дитинства, вони не зробили б так, як ти, не вагаючись поставивши своє життя на карту заради мене».
Сказавши це, він опустив очі, прикусив губу і тихо сказав: «Я пам'ятаю, що ти сказав раніше, коли зіткнувся з тим Главою Секти».
«Я тоді просто...» — Су Ян занервував. - «Просто, просто...»
Ґу Фейді мовчав, пильно дивлячись на Су Яна, чекаючи його остаточного вироку.
Су Ян стиснув зуби і жорстоко сказав: «... Я його обманув».
У кімнаті запала тиша.
Через довгий час Ґу Фейді раптом простягнув руку і забрав у Су Яна сторінку з новим текстом.
Він нахилився вперед і підніс тонкий аркуш паперу до свічки, що тихо горіла біля столика.
«Гей, ні!» - Су Ян інстинктивно кинувся, щоб зупинити Ґу Фейді.
Однак папір був надто тонким і спалахнув майже миттєво. Язики полум'я поглинули написи, і врешті-решт перетворилися на купку чорного попелу.
Ґу Фейді подивився на Су Яна почервонілими очима, а потім раптом підвівся і швидко підійшов до вузької криниці в кутку кімнати. Він зачерпнув ківш води і вилив його собі на обличчя.
Він стояв на колінах біля криниці, спиною до Су Яна, його руки трималися за край криниці, голова була опущена, і він не рухався.
Су Ян одразу запанікував.
Але він не знав, як впоратися з цією ситуацією, почуваючись розгубленим.
У його серці панував безлад. То він хотів кинутися і обійняти Ґу Фейді, то відчував, що ця сцена взагалі не повинна відбуватися. То він згадував їхній поцілунок у темряві, то знову думав про сюжет, де вони мали б бути ворогами, які повинні вбити один одного.
Такий хаос змусив його серце похолодіти. Су Ян схопився за комір, його чоло нахмурилося.
Холод посилювався, проникаючи в його кінцівки, і по хребту здіймався прямо до мозку.
Су Ян різко вдихнув, намагаючись розігнати темні плями, що з'явилися перед очима, але врешті-решт лише зігнувся і повільно опустився на коліна.
В останній момент, перед втратою свідомості, він, здавалося, побачив, як Ґу Фейді з жахом кидається до нього, а у вухах лунав крик, сповнений страху:
«— Су Яне!»
Ґу Фейді схопив Су Яна, який м'яко впав, і кілька разів тривожно гукнув. Побачивши, що той повністю знепритомнів, він міцно обійняв його, пригорнувши до себе Су Яна, від якого віяло холодом.
«Вибач!»
Він витер воду зі свого обличчя, його голос був придушений. - «Вибач... Я, я не повинен був так тиснути на тебе. Я просто... просто не був упевнений і боявся, що ти... відтоді уникатимеш мене».
Су Ян, звичайно, не міг відповісти.
Ґу Фейді заплющив очі, зітхнув, обійняв Су Яна і сів на лежанку, схрестивши ноги. Цього разу він нарешті міг використовувати теплу внутрішню силу, набуту завдяки техниці "Багряний Фенікс на Платані", щоб зігріти Су Яна, який змерз і згорнувся в клубок.
...
Через невідомий час тихий звук кроків ззовні кімнати розбудив Ґу Фейді.
Він тримав Су Яна, який все ще був без свідомості, простягнув руку, витягнув довгий меч із рюкзака і насторожено подивився на вхід у кам'яну кімнату.
Су Хуайчжу увійшов з-за дверей і байдуже глянув на Ґу Фейді.
Ґу Фейді стиснув руків'я меча. Його обличчя не виявляло жодних емоцій. Він сидів навпочіпки, захищаючи Су Яна, і безстрашно дивився на Главу Демонічної Секти.
Побачивши Ґу Фейді, який, здавалося, був готовий боротися з ним до смерті, Су Хуайчжу легко засміявся: «Ти дуже схожий на Лідера Альянсу Ґу».
Ґу Фейді спокійно сказав: «Я син свого батька, природно, я схожий на нього».
Очі Су Хуайчжу потьмяніли. Через деякий час він змінив тему: «Тепер, коли отруту Ґу виліковано, чи не час Молодому Майстру покинути нашу Секту?»
Почувши це явне прохання піти, обличчя Ґу Фейді злегка змінилося. Він відкрив рот, але врешті-решт не зміг нічого сказати.
Су Хуайчжу кинув погляд на Су Яна, який був без свідомості за спиною Ґу Фейді, і змінив тон: «Тепер кривава Ґу в його тілі. Хоча вона пригнічена "Напівзів'ялою Червоною Квіткою", це не довготривале рішення. Я знаю людину, яка може йому допомогти, і я можу дати тобі жетон, щоб знайти цю людину. Але спочатку... Молодий Майстер має мені допомогти».
Побачивши багатозначну посмішку в очах Глави Демонічної Секти, Ґу Фейді інстинктивно хотів відмовитися.
Але в цей момент Су Ян позаду нього тихо застогнав, зіщулився і тремтів від холоду.
Ґу Фейді одразу ж схопив Су Яна за зап'ястя і направив у нього потік внутрішньої сили.
Су Ян підсвідомо обійняв руку Ґу Фейді, ніби намагаючись витягнути з нього хоч трохи тепла.
Через деякий час тремтіння Су Яна нарешті вщухло. Ґу Фейді повернувся до Су Хуайчжу і тихо сказав: «... Будь ласка, кажіть».