Су Ян повністю завершив прорив через усі три рівні техніки "Напівзів'ялої Червоної Квітки" на двадцять сьомий день після того, як Ґу Фейді був отруєний.
Протягом цього часу стан Ґу Фейді погіршувався, і в останні дні він майже постійно кашляв кров'ю. На щастя, він все ще міг їсти, його свідомість була ясною, і він навіть міг сидіти за столиком і писати.
Крижана сутність у тілі Су Яна знову вибухнула, коли він проривався через другий рівень техніки, змусивши його надовго втратити свідомість. Це призвело до того, що Ґу Фейді, намагаючись зігріти його, був настільки виснажений отрутою Ґу, що його обличчя стало смертельно блідим.
На щастя, усе було під контролем, у межах плану, і жодних серйозних ускладнень не сталося.
Су Ян повернувся до кам'яної кімнати і, несучи на собі холод, сів навпроти Ґу Фейді.
Кінчик пера в руці Ґу Фейді зупинився, і на папері розпливлася пляма чорнила. Здавалося, він цього не помітив, опустив очі і запитав: «Прорвався?»
«Так, прорвався», — кивнув Су Ян. — «Тому... гм, коли ми почнемо детоксикацію?»
Ґу Фейді відклав перо, підняв очі на Су Яна: «Якщо ти готовий, то в будь-який момент».
Су Ян легенько кашлянув, удаючи спокій: «Тоді якнайшвидше, краще раніше, ніж пізніше... Щоб не сталося нічого непередбаченого».
«Добре», — Ґу Фейді виглядав спокійним, не виявляючи жодних емоцій.
Атмосфера була дивно незручною. Обидва деякий час мовчали. Су Ян першим підвівся, пересунувся до Ґу Фейді і сів поруч із ним.
Він підсвідомо облизав губи, намагаючись придушити незрозумілу тривогу, і повернув голову до Ґу Фейді.
Ґу Фейді також подивився на нього. Його чорні зіниці, відбиваючи світло вогню, здавалися ще більш глибокими та непроникними.
Від цього погляду Су Ян ще більше занервував.
«Т-т-ти не дивись на мене так, закрий очі!» — різко сказав він.— «Не смій відкривати!»
Ґу Фейді легенько засміявся і слухняно заплющив очі.
Су Ян обережно наблизився, але після багатьох спроб все ще не міг торкнутися губ Ґу Фейді.
Він роздратовано підняв руку, кусаючи нігті, і подумав: Ні, так не має бути. Тоді, під Нефритовим Ставом, він робив Ґу Фейді штучне дихання без жодного психологічного тиску. Чому зараз він не може цього зробити? Може...
Може, тому що навколо є світло, і тут занадто яскраво?
Точно! У печері під Нефритовим Ставом було темно, і він не відчував такого тиску.
Подумавши про це, Су Ян сказав: «Гей, давай поміняємо місце... гм, поміняємо місце для детоксикації».
Ґу Фейді здивовано розплющив очі і, побачивши заклопотане обличчя Су Яна, не міг стримати сміху: «Чому?»
Су Ян з серйозним обличчям сказав: «Тут занадто яскраво. Я дивлюся на тебе, і не можу це зробити».
Вираз обличчя Ґу Фейді потемнів, і він тихо запитав: «Ти... не можеш прийняти такого з чоловіком...?»
«Ні-ні-ні, зовсім ні», — одразу заперечив Су Ян. «Просто, просто... трохи нервую. Гм, боюся, що ти не зможеш це прийняти, хе-хе-хе...»
Ґу Фейді запитав: «Ти так само вагався під Нефритовим Ставом?»
Су Ян підняв підборіддя, впевнено заявивши: «У тій печері не було світла, і я не нервував!»
Ґу Фейді посміхнувся, похитав головою, підвівся і сказав: «Тоді підемо до кімнати зі стелою».
Су Ян мовчки підвівся і пішов за Ґу Фейді до аркового проходу, де знаходилася стела "Напівзів'ялої Червоної Квітки".
Обійшовши два кам'яні кути, навколо стало зовсім темно.
Ґу Фейді сказав: «Добре, тут немає світла. Це підходить».
Су Ян ковтнув слину і простягнув руку, щоб знайти Ґу Фейді.
Його рука торкнулася тканини одягу, а потім його пальці були схоплені теплою рукою, яка підвела їх до м'якої щоки іншого.
Навколо було чорно і тихо. Чути було лише їхнє прискорене дихання.
Су Ян думав, що якщо він не бачитиме людину, він почуватиметься спокійніше, але не очікував, що, змінивши місце, він занервує ще більше, аж до того, що його горло пересохло, і він не міг говорити.
Ґу Фейді відпустив пальці Су Яна і, орієнтуючись на його дихання, обхопив його обличчя долонями.
Су Ян здригнувся, намагаючись відновити контроль: «Т-ти не нервуй так. Це ж просто, просто детоксикація».
Ґу Фейді засміявся: «Я не нервую».
Су Ян сказав: «Це нічого, справді. Просто вважатимеш, що випив ліки».
Ґу Фейді сказав: «Не бійся, давай».
Су Ян продовжував бурмотіти: «Якщо ти не зможеш це прийняти, то після детоксикації ти можеш...»
Не встиг він договорити, як відчув, що руки Ґу Фейді, які тримали його обличчя, злегка рухнули, підтримуючи його потилицю.
Потім, сила, не сильна, але беззаперечна, потягнула його вперед.
Відразу ж наблизилося гаряче дихання, і дві теплі, м'які речі торкнулися його губ.
Су Ян відчув, як з його серця піднялося оніміння, миттєво пронизавши його кінцівки. Наче відкрився шлюз для чогось дивного, і він був затоплений незрівнянним штормом.
Це поцілунок.
Ця думка виникла в голові Су Яна.
Це не була детоксикація, не було лікування хвороби, і не було порятунку життя.
Це був просто... чистий і простий...
Поцілунок.
Темний, безсвітлий простір, навколо тиша.
Усі відчуття були зосереджені в одному місці: дихання змішувалося, губи торкалися.
Ніби весь всесвіт стиснувся до цього дюйму простору.
І цей дюйм простору був цілим світом.
Легкий, ніжний поцілунок.
Ґу Фейді швидко відсторонився.
Після мовчання, він тихо сказав: Так, це не страшно».
Су Ян: «...О».
Ґу Фейді знову легенько засміявся.
«Тоді, детоксикація», — Су Ян насилу зберігав спокій. — «Давай».
Сказавши це, він, не вагаючись, обхопив обличчя Ґу Фейді і потягнувся до його губ.
Лише коли його язик торкнувся рота, і він деякий час розгублено нишпорив, Су Ян смутно усвідомив, що, здається, щось забув.
Різко здригнувшись, Су Ян відштовхнув Ґу Фейді.
«Що таке?» — запитав Ґу Фейді.
Су Ян довго мовчав, зітхнув і сказав: «...Кров з язика, забув».
На мить ніхто не промовив ані слова.
Через деякий час Ґу Фейді засміявся, а потім не міг зупинитися. Він схилив голову на плече Су Яна, обійнявши його.
Су Ян спочатку відчував ніяковість через його сміх, але потім мимоволі посміхнувся і почав сміятися разом із Ґу Фейді.
Посміявшись досить довго, Су Ян відштовхнув Ґу Фейді, який лежав на його плечі, і сказав: «Гаразд, давай виводити отруту, не дурій».
Ґу Фейді довго не відповідав.
Су Ян нагадав: «Чуєш? Ти готовий? Ти ж не вкусив язика вже?»
Після довгого мовчання Ґу Фейді сказав: «...Є ще дещо».
Су Ян: «Кажи».
Ґу Фейді трохи подумав і запитав серйозним тоном: «Ти впевнений, що після придушення отрути Ґу "Напівзів'ялою Червоною Квіткою" знайдеш спосіб повністю її видалити?»
Це питання він ставив уже кілька разів.
Су Ян подумки закотив очі в темряві, надувши губу: «А якщо я не впевнений?»
Ґу Фейді сказав: «Якщо ти не впевнений, я нізащо не дозволю тобі забрати криваву Ґу».
Придушивши тремтіння в серці, Су Ян прикинувся обуреним: «Ти сказав, що віриш мені, а тепер знову розпитуєш? Ти справді мені віриш чи вдаєш?»
Ґу Фейді не відповів на це питання, а тихо сказав: «Якщо для мого порятунку потрібне твоє життя, я також... не матиму сенсу жити».
Су Ян відкрив рот, але довго не міг вимовити ні слова.
Зрештою, він зітхнув і сказав: «Не хвилюйся. Я не настільки благородний, щоб віддавати своє життя заради твого порятунку. Я впевнений, що на Сніжній горі на південному заході є спосіб повністю позбутися отрути Ґу. Просто для видалення Ґу необхідно спочатку її придушити, тому я привів тебе сюди. Як тільки я перенесу Ґу в своє тіло, я одразу ж поїду на Снігову гору, щоб видалити її».
Знову настала тиша, потім Ґу Фейді сказав: «Тоді я піду з тобою».
Су Ян подумав: сюжетна лінія пошуку ліків на Сніговій горі спочатку передбачала, що героїня та герой підуть разом після детоксикації. Тепер він перейняв сюжетну лінію героїні щодо детоксикації Ґу Фейді, тож... те, що Ґу Фейді піде з ним на Снігову гору, здавалося, не було чимось неправильним.
Тому він сказав: «Добре, ми підемо разом».
Досягнувши консенсусу, вони вдвох ще раз підтвердили процес передачі кривавої Ґу. Потім вони вкусили кінчики своїх язиків, приклали губи одне до одного і зімкнули язики.
Запах свіжої крові одразу наповнив їхнє дихання, але ніхто не відступив. Вони переплелися ранами, відчуваючи слабкий, але гострий біль.
Су Ян почав направляти внутрішню силу відповідно до маршруту, зазначеного в додатку "Напівзів'ялої Червоної Квітки" для передачі кривавої Ґу.
Лише за кілька вдихів дихання Ґу Фейді різко зупинилося, а потім стало нестійким, то прискорюючись, то сповільнюючись, ніби він терпів сильний біль. Су Ян хотів було відсторонитися, але Ґу Фейді міцно обійняв його, притискаючи його потилицю.
Кінчик його пальця на спині Су Яна накреслив одне слово: "Ґу".
Су Ян зрозумів, що Ґу Фейді використовує внутрішню силу, щоб змусити криваву Ґу піднятися. Цей процес, безсумнівно, був надзвичайно болючим, але це була необхідна частина передачі отрути, якої не можна було уникнути.
Тому він підняв руку, обійняв Ґу Фейді за талію і легенько поплескав його по спині, намагаючись втішити.
Незабаром кривава Ґу дійшла до місця злиття їхніх язиків. Вона поповзла по змішаній крові язиків, слідуючи за подихом внутрішньої сили Су Яна, і повільно проникла в рану на його язиці.
«Ух!» — Су Ян різко здригнувся. Рука, що лежала на спині Ґу Фейді, підсвідомо стиснула його одяг, тремтячи від болю.
Ґу Фейді інстинктивно хотів відштовхнути Су Яна і припинити процес, але Су Ян міцно стиснув його потилицю, примушуючи залишатися на місці.
Ступінь болю перевершив очікування Су Яна. Він був неготовий, і холодний піт проступив миттєво.
Внутрішній цикл сили трохи зупинився. Ґу, що рухалася на кінчику язика, раптом зупинилася, а потім, здавалося, почала відступати.
Су Ян видав глухий стогін, і сльози неконтрольовано потекли. Але він анітрохи не відступив, продовжуючи наполегливо стискати язик Ґу Фейді і направляти внутрішню силу — чим довше він зволікав, тим довше триватимуть ці муки. Якщо його зусилля виявляться марними, йому доведеться знову пережити цей біль. Він розумів це.
Ґу Фейді поворушив губами. Оскільки він не міг говорити, то почав тихенько наспівувати через ніс ту пісню, якої Су Ян його навчив, намагаючись хоч якось втішити. Його рука повільно погладжувала спину Су Яна, немов заспокоюючи кошеня: ніжно, але водночас сильно.
Нарешті, кривава Ґу повністю покинула тіло Ґу Фейді і проникла в тіло Су Яна.
Ґу Фейді легенько поцілував Су Яна в губи, обійняв його міцніше і тихо сказав: «Отож, ми розділили і радість, і горе...»
Щойно Ґу повністю проникла в тіло Су Яна, вона була одразу ж огорнута його крайньою холодною внутрішньою силою, а також придушена Крижаною сутністю Холодного Ставка, і вже не могла завдати жодної шкоди.
Су Ян, майже знесилений, ліг на Ґу Фейді, витер щойно вимушені сльози об його плече і важко видихнув, скаржачись: «Як же це боляче! Де тут радість? Це було лише спільне горе!»
Ґу Фейді посміхнувся і підняв руку, щоб витерти піт, що стікав по чолу Су Яна.
Його палець ковзнув по щоці Су Яна, і він обережно підняв його підборіддя, ще раз ніжно поцілувавши його.
Через деякий час, коли їхні губи розімкнулися, Ґу Фейді тихо сказав: «Але для мене це... солодко, як нектар...»