Побачивши, що на обличчі Су Яна з'явилася туга, Ґу Фейді підійшов ближче, нахилився до вуха Су Яна і тихо сказав: «Ти сказав, що відведеш мене в місце для детоксикації, але дієш так обережно, оглядаючи місцевість... Чи можу я припустити, що місце, яке ти шукаєш, є забороненою зоною, куди навіть тобі, Святому Сину Демонічної Секти, не можна вільно входити?»
Су Ян знав, що Ґу Фейді був надзвичайно проникливим, але не очікував, що той так швидко й точно здогадається.
Однак не було потреби приховувати це від Ґу Фейді, тому що вторгнення в Заборонену Зону Демонічної Секти було чимось, що Ґу Фейді мав зробити разом із ним, незалежно ні від чого.
Су Ян тихо засміявся і, передаючи голос ниткою думки Ґу Фейді: [Місце, куди ми йдемо, знаходиться під Островом Квітучого Бамбука, де живе Глава Секти. Біля поверхні води є карстова печера, в якій зберігаються незліченні стародавні книги Демонічної Секти, і там, імовірно, є записи про лікування отрути Ґу].
Ґу Фейді запитав: «Імовірно?»
Су Ян підтиснув губи: «Обов'язково є».
«Пройшло вже дві ночі з того часу, як ти привів мене сюди», — сказав Ґу Фейді. — «Але Глава Секти так і не з'явився. Я припускаю... що він зараз усамітнився?»
Су Ян кивнув і сказав: «Він медитує на вершині Острова Квітучого Бамбука, а ми йдемо до входу в Заборонену Зону біля підніжжя гори, біля води, тому не варто хвилюватися, що ми його потурбуємо. Однак Слуги-Квітів Острова Квітучого Бамбука, особливо ті, що охороняють Заборонену Зону, безумовно, дуже вправні. Навіть якщо вони не можуть зрівнятися з нами, їхня сила, принаймні, на рівні Сюй Юньчжаня та Пу Ліньюнь».
Ґу Фейді: «Отже, ти шукаєш маршрут для проникнення?»
Су Ян кивнув: «Так. Але ці мости і доріжки досить небезпечні. Мені не страшно, але ти не можеш вільно використовувати внутрішню силу, тому легкість ходи недоступна. Буде важко уникнути уваги охоронців».
...
Вони провели цілий день, оглядаючи головний вівтар Демонічної Секти, і повернулися до резиденції Святого Сина на Острові Ірисів лише на заході сонця.
Су Ян під приводом перевірки патрулювання Секти попросив у Старійшини Відділу Сливи карту головного вівтаря Демонічної Секти та схему патрулювання.
На жаль, ці документи були надто абстрактними для нього, і, вивчаючи їх цілу ніч, він не досяг жодного прогресу, а наступного ранку ледве встав із ліжка.
Знову переконавшись у своїй "нездатності до навчання", Су Ян подумав і ввечері відіслав Слуг-Квітів та слуг, запросивши Ґу Фейді як радника.
Ґу Фейді здивовано подивився на карту та схему патрулювання перед собою і недовірливо сказав: «Ти розумієш, які можуть бути наслідки, якщо я це побачу?»
Су Ян засміявся: «Коли ти приведеш людей, щоб знищити Демонічну Секту в майбутньому, не забудь оминути невинних людей і націлитися безпосередньо на Главу Секти та мене».
Ніч була глибока, і світло свічки у кімнаті тремтіло, відбиваючись у усміхнених очах Су Яна, де ніби мерехтів якийсь блиск.
Ґу Фейді тихо дивився на Су Яна, і через деякий час, нічого не сказавши, він сів навпроти Су Яна за низький столик, простягнув руку, взяв схему патрулювання Відділу Сливи та документи про організацію охорони і почав мовчки їх читати.
Підвісні мости та доріжки в головному вівтарі Демонічної Секти були побудовані відповідно до місцевості та з'єднані шарами. Однак у той час не існувало 3D-технологій, і навіть концепція тривимірного креслення не була повною. Усі креслення були намальовані майстрами під дивним косим кутом, без точної перспективи та масштабу. Якби майстри не належали до одного роду, вони, ймовірно, не змогли б зрозуміти креслення один одного.
На щастя, Ґу Фейді мав досвід допомоги управителю в Павільйоні Парячих Хмар, а також ці два дні гуляв головним вівтарем Демонічної Секти із Су Яном, що дозволило йому сформувати певне уявлення в голові.
Він зіставив карту зі схемою патрулювання і знайшов у документах маршрут патрулювання Слуг-Квітів Демонічної Секти. Виявилося, що його зміна відповідала чотирьом порам року та розташуванню зірок: вона змінювалася кожні десять днів і здійснювала повний цикл протягом року.
«Завтра починаються нові десять днів, і маршрут охорони зміниться», — тихо сказав Ґу Фейді. — «Якщо моє припущення правильне, то в наступному циклі патрулювання о третій годині ночі з'явиться слабке місце, і ми зможемо...»
Посеред розмови Ґу Фейді підвів очі, щоб подивитися на Су Яна, і виявив, що той уже заснув, спершись на низький столик.
Була вже глибока ніч, і свічки в свічниках згоріли наполовину.
Ґу Фейді відклав документи, підпер голову рукою і дивився на надзвичайно спокійне спляче обличчя Су Яна. Він бачив, як тремтяче світло свічки кидало тінь від його вій під очима, як його коротко підстрижені пасма волосся спокійно лежали біля куточків губ, і як його плечі ледь помітно підіймалися та опускалися в такт диханню...
Відчувши, можливо, пильний погляд, Су Ян злегка затремтів віями і прокинувся.
Очі Ґу Фейді були глибокими. Він сказав: «Якщо втомився, йди поспи».
Су Ян простогнав, зісковзнув зі столика, згорнувся калачиком на лежанці, обійнявши тонкий плед, і пробурмотів: «Ліньки... я тут посплю...»
«Вночі буде холодно», — Ґу Фейді безпорадно посміхнувся, встав, підійшов до Су Яна і простягнув руку, щоб потягнути його. — «Ходімо. Пішли спати в спальню. Я буду з тобою.»
Су Яна неохоче підвів Ґу Фейді. Він пішов за ним до спальні, у напівсні зняв одяг і заліз у ліжко, майже миттєво заснувши, обійнявши подушку.
Ґу Фейді розсміявся, нахилився, щоб накрити Су Яна ковдрою, а потім повернувся, щоб задути дві свічки у спальні.
Коли він збирався піти, раптом почув, як Су Ян щось вигукнув уві сні.
Ґу Фейді нахилився до вуст Су Яна, подумав і запитав: «Що ти сказав?»
Але Су Ян не відповів йому уві сні, як раніше, а лише тихо пробурмотів низку безглуздих складів і знову заснув.
Ґу Фейді в темряві дивився на губи Су Яна, які були трохи надуті через тиск подушки, його кадик злегка сіпнувся. Він не міг стриматися, облизав губи, нахилився вперед і наблизився.
Спокійне дихання Су Яна ледь торкнулося кінчика носа Ґу Фейді. Губи Ґу Фейді трохи тремтіли, його дихання стало трохи прискореним, але він контролював його, щоб воно було надзвичайно легким, ніби чогось боявся.
Ще трохи вперед, і їхні губи були б близько. Ґу Фейді повільно заплющив очі.
Однак, зрештою, він відступив, мовчки зітхнувши.
Він провів рукою по волоссю Су Яна поруч з його обличчям і тихо сказав: «Якби завтра не настало, і ця ніч була вічною... було б добр»".
Через довгий час Ґу Фейді підвівся, прибрав розкидані документи на низькому столику у зовнішній кімнаті, а потім тихо повернувся до спальні і ліг поруч із Су Яном.
...
Наступного дня вони обоє не виходили і були зайняті вивченням топографічних карт на Острові Ірисів.
Хоча вже була осінь, але вдень під яскравим сонцем температура не збиралася падати. Вони були одягнені лише у внутрішні халати, волосся було просто зібране шпильками, і вони сиділи, згорнувшись на лежанці, пишучи і малюючи.
Су Ян подивився на рідкісний лінивий вигляд Ґу Фейді і засміявся: «Ти виглядаєш так, ніби тебе цілу ніч 'пестили', і всі твої кістки стали м'якими».
Ґу Фейді підняв брову: «Пестили?
«А, пестили», — Су Ян хитро посміхнувся. — «Цей Святий Син має пристрасть до чоловіків. Ти залишався тут на ніч стільки разів. Вони, напевно, обговорюють пошепки, що ти ночами отримаєш від мене... кхе-кхе, ти купаєшся у нескінченній ласці!»
Ґу Фейді сказав: «Ти кажеш, що маєш пристрасть до чоловіків, але я не бачив, щоб ти закликав своїх коханців. До того ж, раніше ходили чутки, що ти відпустив усіх красенів, яких викрав кілька років тому?»
Су Ян облизав губи, примружив очі, оглянув Ґу Фейді з ніг до голови і театрально сказав: «Коли ти тут, як я можу дивитися на когось іншого? Чому б тобі, Молодий Герой Ґу, не прислужувати мені?»
Вираз обличчя Ґу Фейді трохи змінився.
Су Ян подумав, що він зараз розсердиться, і вже збирався змінити тему, але побачив, що Ґу Фейді відклав папір та пензлик, нахилився, пильно подивився на нього і, посміхаючись, сказав: «Добре».
Сказавши це, він простягнув руку, стиснув щелепу Су Яна, і збирався потягнути його до себе.
Су Ян швидко ухилився: «Я жартував!»
Ґу Фейді запитав: «Жарт?»
Су Ян незграбно потер носа, не знаючи, як відповісти.
Ґу Фейді знову запитав: «У тебе... немає до мене кохання?»
Су Ян: «...»
Цей Ґу Фейді, чи не захопився він надто акторською грою?
Може, він занадто довго був із ним і перейняв його погану звичку легко дражнити інших?
Су Ян "Е-е" і презирливо зиркнув на Ґу Фейді, хихикаючи: «Яке кохання, яке не кохання. Я добре до тебе ставлюся, тому що ми обидва з Павільйону Малого Нефриту, це дружба однокурсників! Я абсолютно не сприймаю тебе як коханця чи щось подібне... Як тільки я знайду спосіб потрапити до Забороненої Зони і вилікую твою отруту, я тебе відпущу».
Сказавши це, він простягнув руку, взяв кілька креслень і зробив вигляд, що розглядає їх.
Через деякий час, не почувши від Ґу Фейді жодного слова і не побачивши жодного руху, Су Ян здивовано підвів очі.
Ґу Фейді дивився на нього, і емоції в його очах були незрозумілими.
Серце Су Яна затремтіло, і він підсвідомо запитав: «Що з тобою?»
Ґу Фейді опустив вії, знову взяв пензлик, умочив його в туш і сказав: «Нічого».
Су Ян чомусь відчув неспокій і деякий час не знаходив собі місця, а потім сказав: «Слухай, я, здається, замовив на кухні сушені фруктові батончики. Піду подивлюся».
Раніше під приводом прогулянки з Ґу Фейді він замовив багато меду, молока та сухофруктів у магазинах на скелях. Це було для того, щоб зробити "енергетичні батончики", які було легко носити з собою, вони були ситними і калорійними. Він планував взяти їх із собою до Забороненої Зони Демонічної Секти, щоб їсти там під час детоксикації Ґу Фейді.
У сценарії Ґу Фейді та Пу Ліньюнь були замкнені в Забороненій Зоні на кілька днів. Су Ян не рахував точної кількості днів, але, судячи з його подальших дій щодо їх переслідування, це була вже зима.
Зараз була середина осені, і сюжет відбувався трохи раніше, тому ця детоксикація, ймовірно, триватиме протягом місячного терміну, встановленого отрутою Ґу в тілі Ґу Фейді.
Одягнувши верхній одяг, він прийшов на кухню і побачив, що Слуги Залу Лотоса, які відповідали за їжу, вже виділили людей спеціально для виготовлення цих батончиків.
Оскільки тут не було духовки, Су Ян запропонував ідею і дозволив підлеглим самим придумати, як це зробити. Він не очікував, що, використовуючи лише просту залізну сковороду та вогнище, ці слуги справді виготовили досить пристойні енергетичні батончики.
Су Ян відламав один, спробував і виявив, що він справді смачний. Він нагородив слугу, який керував виготовленням батончиків, вибрав кілька штук, поклав їх на тарілку і відніс Ґу Фейді, щоб той скуштував.
Проводжаючи свого Святого Сина, Лянь Цзю, який прийшов перевірити роботу, тихо засміявся і зупинив Мей Шисана, який збирався піти.
Він усміхнено запитав: «Ти нещодавно був зі Святим Сином на виїзді, чи знаєш, правдиві чи ні чутки у світі бойових мистецтв?»
Мей Шисан підняв брову: «Які чутки?»
Лянь Цзю понизив голос: «Невже Святий Син розпустив Павільйон Лілії Відділу Сливи заради молодого героя Ґу?»
Мей Шисан сказав: «Святий Син і Молодий Герой Ґу — однокурсники, який це має стосунок до Павільйону Лілії?»
«Цього ти не знаєш», — Лянь Цзю загадково посміхнувся і прошепотів Мей Шисану на вухо: «Тепер Святий Син і Молодий Герой Ґу щодня разом, і він навіть дозволяє Молодому Герою Ґу ночувати у своїй кімнаті, і мої слуги кажуть, що вони сплять в одному ліжку. Хіба це ні про що не говорить?»
Обличчя Мей Шисана не змінилося. Він сказав: «Це особиста справа Святого Сина, з ким він бажає бути близьким. Святий Син має свої методи, щоб підкорити Молодого Героя Ґу. Нам не варто хвилюватися».
Лянь Цзю погодився, сміючись, і додав: «Святому Сину стало набагато легше прислужувати з того часу, як він повернувся з Павільйону Малого Нефриту. За ці два місяці він нікого не стратив. Кілька днів тому слуги в лазні зробили помилку, але він не розгнівався. Я думаю, що моє життя, можливо, не таке небезпечне, як у попередніх слуг, і мені не доведеться турбуватися, що Святий Син уб'є мене власноруч, якщо я не буду обережний».
Почувши це, Мей Шисан злегка насупився, але швидко розгладив чоло і посміхнувся: «Хіба це не добре, що він такий?»
Лянь Цзю кивнув: «Так, я сподіваюся, що Святий Син залишиться таким завжди, але не знаю, як довго триватиме його гарний настрій і доброзичливість».
Мей Шисан сказав: «Він... можливо, завжди буде таким, якщо...»
Лянь Цзю: «Якщо що?»
Мей Шисан посміхнувся: «Нічого».