Глава 947: Спасіння.
Вибух Крові не був чаклунством. Це було невідоме заклинання, записане в італійській Силі Короля Драконів, яке дало змогу драконячому Чорноклінкові спалювати свій родовід у обмін на максимальну силу. Це було заклинання з розряду тих, що використовують у крайньому випадку, залишаючись без іншого вибору і перебуваючи в повній розпачі.
Поки кривавий туман зупиняв холодний туман, Ізабель мала можливість втекти. Але тепер вона повернулася до своєї людської форми і більше не могла трансформуватися. Крім того, частини її тіла, які були покриті драконячою лускою, покрилися масою синців.
Однак її бажання жити не припинялись, коли вона просунулася крізь густий ліс.
« Невже я більше не можу триматися?»
Кровоточиві рани і багато травм робили все на її шляху дуже розмитим, і незабаром усе це перетворилося в суцільну темряву.
— Хм? Босс! — Перш ніж впасти, вона почула вдалеку здивований жіночий голос.
...
« Е-е... Я ще не померла? і тепло, яке випало з ножен меча, відразу допомогло їй відчути полегшення. Хоча вона відчувала ту ж слабкість, що й раніше, наявність зброї в руці дозволило б їй померти з гідністю.
Ізабель усміхнулася, озирнувшись: « Зустрінься досить тісно і я ніби перебуваю в якомусь замкнутому просторі. Ще я чула голос, перш ніж впасти в непритомність ...."
- Ви прокинулися! - Приглушений голос пролунав біля вуха Ізабель, і її зіниці трохи розширилися. Це був голос Карен!
- Де ... Де я зараз? — Повільно запитала Ізабель, з усіх сил намагаючись звикнути до темряви і знайти сліди світла.
— Ми всередині порожнистого дерева. Небезпека ще не минула! — Здається, Карен теж була не в кращому стані, коли затиналася відповіла. — Хехе-хе, я припускаю, ви бачили монстра, який дуже схожий на мене, чи не так? На жаль, я також зустріла декого з них.
Ізабель було не так легко переконати:
- Хто віце-капітан на нашому кораблі?
— Хоча йому і завдали смертельного удару й покалічили в останньому морському бою, Карен притиснулася губами до вуха Ізабель, — також... я знаю набагато більше особистої інформації, наприклад, що ви ховаєте під подушкою ...
- Досить! Я вірю, що ти справжня! — Щоки Ізабель спалахнули, коли вона перебила Карен.
— Зараз такий складний час, а ти вирішила поговорити про це? — Неприємний голос Ізабель був наповнений гнівом.
— Ми повинні змінити наш менталітет, — урочисто заявила Карен. — Ви помітили, що ці монстри не поспішають вбивати нас? Вони ніби ... Яке б слово підібрати ... Вони нас дражнять. Так!
- Ти хочеш сказати... — Почала здогадатися Ізабель.
— Верно! Я думаю, що ці монстри живляться людськими емоціями. Вони і далі нас лякають, щоб довести до розпачу...
Карен схвильовано продовжувала:
- Такі істоти існують і в підземеллі. Саме тому я намагаюсь не піддаватися страху і тривогам. Дивно, але я не зіткнулася з жодним особливо сильним монстром і змогла протриматися до цих пір...
Очевидно, Карен, як і напівдроу з підземного підземелля, краще розуміла таких злих монстрів. Хоча, як би не було шкода, але її ідеї були ефективні тільки в Мірі Богів, а ось Сила Возражень була не такою простою.
Тим не менш, Ізабель тепер не мала іншого вибору, крім як повірити їй:
- Іншими словами, я зможу легко з ними впоратися, якщо буду придушувати свої емоції?
— Я можу сказати тільки, що це має невеликий ефект, оскільки повне полегшення від усіх емоцій - це те, чим може бути лише Леґендарний жидерам, — сказала Карен.
- Також... Будьте обережними і не втрачайте сильних емоцій. Це тільки приверне більше сильних монстрів!
— Я поняла... — Ізабель кивнула, — ці речі відбуваються лише вночі. Якщо ми зможемо протриматися до сходу сонця, то можемо врятуватись...
Ізабель не мала жодних думок про те, щоб привабити більше людей для дослідження цього регіону. Ні. Все, на що вона зараз сподівалася - втекти звідси якомога далі.
*Грохот!*
Поверхність землі злегка задрижала, і посчувся дивний жахливий сміх. Ізабель почала нервуватись:
- Будь обережна, тут хтось є!
Вона могла бачити, як людська множина повільно повзає по дірі в дереві і з її голови капає рясна кількість слини. Дерева, що оточують нас, були відкинуті, розкривши зловісні та жахливі людські обличчя на її панцирі.
— Розслабтеся. Поки ми спокійні, вона не зможе нас знайти... - голос Карен тремтів, очевидно, все ще турбувалася через цю азартну гру на смерть.
« Не думай забагато. Ні! Взагалі ні про що не думай, і не випробовуй жодних емоцій!» - переконала себе Карен, в той час як Ізабель міцно вхопилася за свої ніжні.
Здавалося, їхні молитви були вислухані. Здається, що гігантська множина не змогла знайти їх і проповзла повз великого дерева.
— Це дійсно спрацювало!
— У нас вийшло!
Ізабель і Карен змінили свої погляди, сповнені надії хвилювання.
Хаала!
Раптом величезний стовбур дерева розколовся надвоє, залишивши дівчат незахищеними. Вони в шоці зупинилися, коли гігантська множина почала покачуватися узад-вперод.
- Ке-ке, це гра в нагонялки? - Обличчя на панцирі продовжували змінюватися, поки не змінились обличчя дитини, яка змовила дитячий голос.
— Как жаль... Ви думали, що контролювання емоцій допоможе вам втекти від Зеноса. Як по-детськи! — Людське обличчя спотворилося, перекрутившись в обличчя пірата середнього віку. Голос теж став старшим.
— Хе-хе ... Гру завершено! Станьте частиною мене! — Закричала гігантська множина, і багато облич на її панцирі роздягнулися, перетворившись у білі силиети в масках. Вони повільно рухалися, оточивши дівчат, і виглядали порожніми.
— Ні, чому це сталося? Ми помилилися?
- Це кошмар. Це повинен бути просто кошмарний сон! Ні ... Дозвольте мені прокинутися! Я хочу, щоб моя мама... — Карен була першою, хто зламався під цим величезним тиском, одночасно сміючись і плачучи.
« Чорт забирай, я знала, що жінки не можуть бути надійними у вирішальні моменти! » — вилазила Ізабель і її меч встромився в білу фігуру, але марно. Вони продовжували повільно оточувати її.
« Немає ніякого способу... Ніякого способу ... Я справді помру тут... — Ізабель, здавалося засліплена в той момент, і все життя пронеслася у неї перед очима. У її очах з'явилися сліди ніжності, — на жаль..."
— Таємне закляття Сили Воображей - Літаюча Ладонь!
Коли білі фігури вже повністю оточили їх, з неба вистрибнула чорна фігура. Могутні заклинання прострелили вперед, зібравши темний червоний туман разом, щоб сформувати гігантську долоню.
Удар!
Велика долоня різко плескнула, і незліченні білі фігури виявилися розчавленими під нею. З помахом руки, решта були відправлені в політ.
— На щастя, я вчасно підспівав! — Лейлін обернувся в обличчя Ізабель, яка виглядала шокованою і радісною. — Вы в порядке?
— У нас все в порядке! Я залишу... — Ізабель відчула сильну задушливість, перш ніж знепритомніла.
« Невже її витривалість цілком ослабла? І її... « Здається, Лейлін переглянула погляд Карен на землю переляканої людини. Не дивно, не кожен може винести шок від зустрічі з Силою Воглядань ...."
— Ке-ке ... Ще один! Ще один, який стане частиною мого тіла! — Великий багатоніжки розкололася, відкривши обличчя старого, всипані зморшками. Інші фрагментовані білі фігури втягнулися в його тіло, а особи у масках з'явилися на панцирі.
« Велике забруднення Силою Ворушень... Це істота, як мінімум, Легенда, хм? — Лейлін підняв очі, радістья. - Тільки місцеве випромінювання може породити легендарну істоту ... Все, що тут, мабуть, ще більш вражаюче!»
- Малюк, ти не смієш ігнорувати... - монстр-множинка завивів, і на його тілі з'явилося безліч кіст. Всі вони були готові вибухнути.
- У мене немає часу грати з тобою. Побачимося наступного разу! — Лейлін був абсолютним власником цього регіону, зараженого Силою Ворушень. Він навіть не нахмурився, не відчувши страху ні на секунду.
— Таємне заклинання Сили Воображань - расреювання Возразень! - Темно-червоні хвилістості поширилися від його рук, і навколо стало по-різному тихо.
- Йдемо! « Використовуючи цю рідкісну нагоду, Лейлін схопив Ізабель і Карен та розтрощив крила. Він полетів до околиці лісу, де в цей час сходився темно-червоний туман, наче клітина.
— Відкрийся! — вигукнув Лейлін, і енергія таємних заклинань вилилася в палицю Червоного Дракона. З декількома спалахами його тіло зникло на горизонті.
Він ще не міг впоратися з цією гігантською множиною і, звичайно, не почав витрачати на це свої сили.
...
Настав ранок. Ізабель, яка відновлювала більшість своїх сил, вийшла з намету. Вона побачила Лейліна, який вивчав опушку лісу.
— Прости... Ми були повністю знищені. Це я у всьому винна... — Ізабель стиснула зуби і почала говорити, затинаючись.
- Це був нещасний випадок. Кожен інший мав би такі ж результати, як Лейлін брав проби ґрунту в той час, коли Ізабель перелякано дивилася на ліс. Урок, який їй тут дали, продрукувався в її голові, і вона сподівалася, що їй ніколи більше не доведеться повертатися до цього місця.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv