Розділ 18 Конфлікт
І ось дійшла черга до Академії Кість Бездні.
Дороті пішов попереду всіх, а послушники поспішно пішли за ним. Коли Лейлін приклав трохи більше сил до своїх кроків, ступивши на підлогу, то з-під них роздавав звук, ніби він йшов по підлозі з вапняку.
- Який цікавий матеріал. Виглядає як дерево, але набагато міцніше.
Коли Лейлін дивився на сіро - коричневу підлогу, то не міг поставити собі таких запитань.
- Нарешті ми тут. У коридорі, починаючи з 13 до 32 року, ця площа виділена для нашої академії. Пам'ятайте, що мій номер 14. Знайдете мене, якщо що.
Договоривши, Доротті повернувся, а його плащ розвівся, коли він пішов у напрямку своєї кімнати.
- Гаразд, тепер дозвольте мені розподілити кімнати, - Виступив вперед Клевер.
- Хм. - Хмикнув Джейдон, і випадково вибрав собі кімнату під номером 18.
Обличчя Каллера почервоніло, а потім побіліло. Він стиснув кулак...
- Добре, мій номер 18. Бейрут, тобі 15 номер, Рейнор, 16 номер ...
Всі не могли заперечувати, а Гуріча тим більше.
Лейліну було виділено приміщення під номером 20.
Він навіть не встиг що-небудь сказати.
Кімнати були крихітними, вистачало місця тільки для ліжка, але навряд чи на ній можна було витягнутися у своє задоволення.
Це нагадало Лейліну місце в поїзді, з його минулого світу. В якому ледве вистачало місця, щоб витягнути свої кінцівки.
- Ну, є ліжко і то добре! У Степах Смерті я взагалі спав сидячи, - потішив себе Лейлін.
- Пані та панове! Ласкаво просимо на дирижабль, я ваш капітан, Крофт Лібар. Я бажаю вам приємної подорожі! Не дозволяється ходити по палубі, якщо ви не хочете вільно літати. Кафе знаходиться в першому і у 2-ому залах. Зараз же всі запрошені до вітальні. - Почувся чоловічий голос з бронзової труби.
- Ми злітаємо! - Лейлін на мить відчув себе в невагомості і корабель похитнувся.
Він швидко підійшов до вікна. Вікно було завбільшки з футбольний м’яч, дуже товсте і міцне, так що вікно мало видно. Після зльоту дирижабля, земля відбувалася все далі, і табір вже перетворився на маленьку чорну точку.
Лейлін прибрав меч і арбалет в сторону та ліг на ліжко.
- Я чув від професора Доротті, що наша подорож буде тривати приблизно місяць, а це зовсім не мало. Минуло вже шість місяців з того моменту, як я залишив дім, але ми все ще в дорозі.
Лейлін закрив очі.
Динь дон, динь Донг!
Прозвеніл дзвіночок і Лейлін прокинувся.
Він подивився у вікно, було вже темно. - Вже вечір!
- Пані та панове, добрий вечір! Прямо зараз в кафе вас чекає вечеря. Сьогодні у нас фуа-гра з трюфелями, смажена курка, білий хліб, м'ясо. - Сказав жіночий голос.
Лейлін потер живіт і швидко піднявся з ліжка. Він поправив свій одяг і пішов в кафе.
У коридорі було мало світла, горіла лише одна лампа, від якої був тьмяний жовте світло.
Дерев’яні двері відкривались і звідти виходили послушники один за одним.
У залі сиділо багато послушників, але не було жодного професора. « Цікаво, де вони? » — подумав Лейлін.
- Може, для них є спеціальна кімната?
На стелі була люстра, яка випромінювала біле світло, як сонячне.
У кафе стояли довгі столи і білі стільці, наче в університетській їдальні.
- Гей, Лейлін! Йди сюди. - Покликав його Бейрут
- Іду, Лейлін взяв срібний піднос і їдальню прилади, а після невеликого роздумів поклав собі шматочок білого хліба, смажену курячу голінь, фруктовий салат та пляшку яблучного сидру, потім підійшов і сів поруч з Бейрутом.
- Ви рано!- сказав Лейлін.
- Це ти припізнився сьогодні, проспав що? - Підтверджуюче відповів Бейрут.
Лейлін сів і випив половину пляшки яблучного сидру.
- Так, я сьогодні поспав небагато.
Оглянувшись, Лейлін запитав.
- Хм... Ми подорожуємо з послушниками інших академів?
Крім послухників, їхні академії також були представниками інших академій. Всі сиділи за столами своїх академій.
- Так, але інші дирижаблі йдуть в іншому напрямку від нас.
- Ось як... - Сказав Лейлін з невеликим каяттям. Здається, що Джорд та інші будуть далеко в дирижаблі справа і зв'язатися з ним буде великою проблемою.
Після обіду всі повернулися у свої каюти, щоб відпочити.
Ця нудьга тривала ще 15 днів, після кожного прийняття їжі всі поверталися на свої місця.
Якось увечері група вирішила залишитися після вечері.
- Бейрут, що з тобою сталося? - запитав Лейлін у Бейрута, який відчував якийсь дискомфорт.
За ці десять днів Бейрут був таким балакуном, який говорив про все, що приходило на розум. З давніх - давен генеалогічні страви — це різні рецепти страв. Всіх дійсно дражнила його балакучість, але всі вже почали поступово адаптуватися до неї, адже це була єдина віддушина при подібній нудьги.
- Так, я все ще хочу почути про ваші колишні походження! - Почав знущатися Рейнор.
- Я вже все вам розповів! - Мені більше нічого розповідати.
- Мені так нудно! - Ситував Бейрут.
- Потерпи. Лише половина місяця минала... Розкажіть, як ви дісталися до намету? - заохочував його Лейлін, хоча йому було не дуже цікаво.
- Мій будинок знаходиться в Королівстві на краю Великих Степ Смерті. Тому всього за місяць ми досягли наметового табору. - Сказав Бейрут і закотив очі.
Не дивно, - відповів Лейлін і похитав головою.
- Джейдон, я першим це побачив! Що тобі потрібно? - Срібний піднос загрівся по підлозі, здавай дзвінкий гуркіт.
Лейлін обернувся і побачив, як Калівер гарчить, його волосся злегка були з'їджені, наче у лютого лева.
Він ткнув його виделкою і сказав:
- Це належать тому, хто взяв першим.
Натовп не зупиняв їх, і дивилася на все це шоу.
Між ними і раніше виникали конфлікти, але Джейден та Клевер стримували себе при Магах через страх. Але зараз, здавалося, все виходить з-під контролю.
Лейлін нахмуріл брови.
- Це ти змусив мене це зробити! - Крикнув Клівер, напружуючи свої м'язи.
Природно, що він тренував технології лицарів, крім того, здавалося, ніби він вже запалив свою внутрішню життєву енергію так повноцінним рицарем.
І.І.И.Чип просканируй, що відбувається!
Бип!
[Келівер:
Сила: 1,5
Лавкість 2,7
Живучесть 3,0
Стан: використання секретної техніки.
Дослідження секретної техніки:
Після циркуляції сила і спритність збільшуються.]
- Сьогодні ти зрозумієш, що ти повинен слухати мене! - Кетівер гукнув і тупнув ногою, рушив вперед.
[Спів: виявлено випромінювання.
Рекомендація: Відкинутися від джерела - пролунав механічний голос.
Джерело випромінювання? Може Маг вживає заходів?
Ха! Я покажу тобі сьогодні, хто номер один серед першокурсників! - Голосно розсміявся Джейдон і дістав зелену піктограму з нагрудної кишені.
- Пилиш-дуваша! Зелене створіння! Почуй мене, прийди в світ смертних, - сказав Джейдон.
Він розмовляв рідкою стародавньою мовою, але на здивування Лейлін розумів кожне його слово.
Після слів заклинання шар світла вирвався з зеленого піктограма і зі землі витяглися дві коричневі лози, наче змії.
-ЧІ! -ЧІ!
Лози танцювали, наче захист Джейдона. Калівер спіткнувся і впав на землю.
Оскільки Лоза все продовжувалось, вона швидко загорнулася в неї. Залишилося лише одне обличчя.
- Магічний артефакт! - Почули навколишні.
- Щоб був шанс використовувати магічні артефакти, потрібно було мати хоча б 1 рівень послушника. Він вже досяг цього рівня? - Чулося в натовпі.
У натовпі було дуже шумно, всі дивилися на Джейдона. Келівер дедалі більше червонів.
- То що? Доки ти мені не поклянешся мені підкорятися, я не звільню тебе! - заявив Джейдон.
- Ні! Ніколи! Ніколи! Я не перекину своєї сім’ї через гордість і ніколи не осоромлюся! - Вени Калінер виступили, ніби ось-ось закручені.
- Якщо це так, тоді у мене немає вибору, - виноградна лоза продовжувала окутувати Келілера, поступово стискаючись, та так що почувся тріск, ніби в нього зламалися всі кістки.
Послухники, які вже не могли дивитися на це жахливе видовище, як Джейдон вбиває Калікера.
Вибух!
Дірижабль покався і несподівано згас світло!
Кілька послушників впали на підлогу
- Що відбувається? Ми в турбулентній зоні? - Подумал Лейлин.
Ху! Ху!
Вікна, пройшовши через кімнати, почали розігріватись.
Звук вітру супроводжувався спалахом електрики.
- Гроза? Чи Магі на дирижаблі?
- Ви, нікчемний збрід, як ви наважилися порушити домен могутнього Пенра!
Цей голос супроводжувався сильною грозою.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv