Мо Фань переніс Темну Матерію на Саєда, переконавшись, що доза достатня для наступного кроку.
Коли той завернув за ріг, його тінь на мить перетнулася з тінню масивної вази неподалік. Ні Саєд, ні обидві солдатки й не помітили, як його власна тінь раптом сплющилась.
Кроки й голоси поволі розтанули вдалині. Мо Фань уже намірявся вислизнути з укриття, коли раптом угледів камеру спостереження, спрямовану точнісінько на нього.
«Добре, що не поспішив. Інакше засвітився б тієї ж миті», — пробурмотів він сам до себе.
На такій базі за камерами стежили цілодобово. Самого Мо Фаня спостерігачі могли й не розгледіти, зате тіні, що рухаються самі по собі, для досвідченого ока — безпомильна ознака мага тіні на території. А там уже недалеко й до магів світла, яких неодмінно кинуть на пошуки!
Мо Фань терпляче вичікував. Невдовзі до нього долинув швидкий тупіт кількох пар чобіт.
Дочекавшись, поки тіні наблизяться впритул, він миттю пірнув у них, вирішивши "проїхатися" далі з комфортом.
Урятувати Апас важило значно більше, ніж прибрати Гангму. Той міг почекати. Мо Фань рушив за тіньовою мухою, петляючи заплутаними коридорами в пошуках дівчинки.
Споруда виявилась багаторівневою, з напрочуд заплутаною мережею переходів. Кожен закуток проглядався камерою, тож доводилось раз по раз "підсідати" до солдатів, що прямували повз.
— Ну чого ж ніхто не йде? — Мо Фань чекав під ліхтарем у закутку, вже майже втрачаючи терпець.
Що глибше він забирався, то рідше траплялись солдати — вочевидь, для цих поверхів потрібен був вищий рівень допуску.
Саме тоді, коли терпіння почало його зраджувати, до вух долинув чіткий цокіт чобіт по підлозі. Він озирнувся й побачив старого чоловіка в чорному військовому пальті, що прямував просто до нього.
Пальто теленькалось на ньому мало не до самої землі — таке завелике. Наблизившись до Мо Фаня, старий раптом завмер на місці.
Серце Мо Фаня мало не вискочило з грудей!
«Невже він мене відчув?!» — жахнувся Мо Фань подумки.
Старий, схоже, просто на мить поринув у власні думки. Постоявши кілька секунд, він рушив далі. Мо Фань спритно причепився до його тіні.
Та щойно "прокотився" разом із ним, як миттю пожалкував про своє рішення.
Культивація в старого виявилась вражаючою. Будь він магом світла чи тіні — вже давно б розкрив непроханого гостя.
На щастя, той жодним чином не зреагував.
Дорога старого пролягала не туди, куди прямував сам Мо Фань. Подолавши з його допомогою чималу відстань, вони розійшлися при вході до просторої підземної зали.
Навіть відірвавшись від тіні старого, Мо Фань не міг позбутись тривоги. Його не полишало відчуття, що той усе прекрасно розумів. Якби старий здогадався, що перед ним порушник, шансів проти нього не лишалося б жодних.
Незабаром Мо Фань натрапив на сходи, не охоплені камерами, і спустився ще на рівень нижче. Там панувала непроглядна темрява — саме те середовище, у якому він почувався як риба у воді.
Двері зали щільно зачинились. Згорблений старий пройшов у самий центр приміщення. Кілька солдатів, що чекали всередині, миттю сполошились і завмерли в шанобливому салюті.
Старший серед них випрямився й запитав:
— Головнокомандувачу, чим можемо служити?
— Ох, здається, я схибив дорогою. Мені взагалі нагору треба було. Старість не радість — уже й такі дрібниці плутаю, — похитав головою генерал Хакен і зітхнув.
— Дозвольте провести вас, для мене це честь! — жваво зголосився один із солдатів.
— Не варто, займайтесь своїми справами, — генерал махнув рукою і вийшов за двері.
Кинувши погляд у той бік, куди подався Мо Фань, він спантеличено пробурмотів собі під ніс:
— І що ж тут забув цей хлопчина?
Фенна вже давно подала своєму керівництву пропозицію щодо відкриття Брами Підземного Світу. Як генералу армії Каїра, Хакену були добре відомі всі деталі того плану, а разом із ним — і дещиця інформації про самого Мо Фаня.
Він упізнав юнака навіть у тіні, та розкривати його не став. Занадто вже кортіло дізнатися, навіщо той пробрався на базу!
Два поверхи нижче військової бази...
— Тут просто-таки бринить Елемент Тіні... не дивно, що Диявольська Ніч так розрослася, — пробурмотів Мо Фань.
У цій пітьмі він міг рухатися вільно, наче риба у воді. На превеликий подив, місце виявилось не звичайною військовою спорудою, а справжньою в'язницею!
Кожну камеру огортала темна магія. Зазирнувши в одну з них, Мо Фань з подивом виявив там не людину, а змієлюдину, що тулилась у кутку!
Та миттю відчула його присутність. Трикутні очі спалахнули недобрим вогником.
Істота з розмаху кинулась на двері, силкуючись прогризти собі шлях назовні й дістатись до непроханого гостя.
Мо Фань мимоволі відсахнувся.
Магічні установи нерідко тримали в неволі демонічних істот. Дослідницький союз Магічної Асоціації частенько відловлював таких створінь для вивчення їхньої поведінки та здібностей, ба навіть проводив над ними досліди. Ходили навіть чутки, що саме від демонічних звірів людство перейняло чимало магічних премудростей!
Мо Фань рушив далі вглиб коридору, дивуючись кількості камер довкола. Тут утримували щонайменше сотню демонічних істот. Серед них — червоний скорпіон у величезній клітці, судячи з усього, аж ніяк не найслабший представник свого виду!
«І що ж тут задумала армія?» — розгубленість Мо Фаня лише зростала.
Він наближався до мети. Нарешті знайшов потрібне місце — камеру, надійно закуту магічними формаціями, де тримали Апас.
Ця камера відрізнялась від решти: всю її заповнював синюватий кристалічний камінь, стіни теж укривала та сама порода. Видовище вражало розкішшю — справжній блакитний палац.
Та роздивитись камеру ближче Мо Фань не встиг — за спиною почулись кроки.
Він озирнувся й побачив кремезного чоловіка з холодними, владними очима, що поблискували в темряві.
Мо Фань миттю напружився, не зводячи погляду з постаті, що наближалась.
— Навіщо було завдавати собі стільки клопоту й лізти сюди? Невже не зрозуміло, що варто здатися, щойно дізнаєшся про причетність влади цієї країни? Чи, може, у своїй країні тебе так і не навчили: що завзятіше шукаєш правду, то гірше становище на себе накликаєш? — незворушно промовив чоловік.
— А ти хто такий? — відповів запитанням на запитання Мо Фань.
— Начальник Гангми, Головнокомандувач цієї битви — генерал Ітан! Не хвилюйся, кривдити тебе я не збираюся. Просто хочу поговорити. Я знаю, хто ти, — спокійно відповів Ітан.
Чоловік і не думав нападати — хоча міг би прикінчити Мо Фаня за мить, не встигни той навіть згадати про свій Демонічний Елемент.
Жодних ворожих намірів той не виказував. Підійшовши до камери, він помахом руки деактивував захисну Формацію.
Мо Фань спантеличено гадав, що той затіяв. На подив, генерал жестом запросив його увійти всередину.
Опиратись за таких обставин не мало жодного сенсу. Мо Фань ступив у камеру.
Генерал Ітан ішов попереду, ніби провідник.
— Заспокойся, я лиш хочу, щоб ти вислухав те, що маю сказати, — промовив він.
— Невже такій людині, як ти, узагалі потрібно виправдовуватись переді мною? — гостро відказав Мо Фань.
Ітан лише посміхнувся:
— Одна моя давня знайома дала мені дружню пораду — не варто тебе зачіпати, бо все стане непередбачувано складним.
— Давня знайома? — насупився Мо Фань.
— Твій ворог, до речі. Мені добре відомо, наскільки ти незвичайний. Проблем із тобою я не бажаю — своїх вистачає з головою, а Піраміда Хафри й так добряче потріпала мені нерви! — Ітан рушив далі, не оглядаючись.
Проминувши десяток масивних колон, вони опинились у приміщенні, встеленому білосніжним гусячим пір'ям.
Пір'я вкривало підлогу, наче розкішне ложе, та спочивала на ньому зовсім не єгипетська принцеса. Це була Медуза — обличчя й верхню половину тіла ховало густе волосся, а нижню вкривала блискуча червона луска!
Та сама молода Медуза, з якою Мо Фань уже стикався раніше. Її синювате обличчя він упізнав би де завгодно.
Учувши знайомий запах, Медуза сердито витягнулась уперед. Тіло її вигиналось із неймовірною гнучкістю — вона повільно посувалась, спираючись на власний хвіст, що ніс усю довжину її тулуба.
Липке волосся викликало неабияку відразу. Синє обличчя й тіло вгадувались як жіночі, та про красу тут не йшлося аж ніяк.
Медуза підповзла зовсім близько й висолопила язик, легенько торкнувшись обличчя Мо Фаня, поки той стояв незворушно, наче статуя.
Він якось перемолов навіть Володарку Скорпіонів Медузу — істоту, яка цілком могла доводитись цій молодій особині рідною бабусею. То чого б йому боятись такого дрібняка? Навіть виростаючи, ця Медуза стане в кращому разі Червоною Скорпіоновою Горгоною — пересічною істотою рівня Правителя, не більше!