У повітрі розсипався схожий на пил пилок. Він мав специфічний аромат. Пилок, підхоплений вітром, потрапив до носа Бай Хунфея. Його миттю накрила нездоланна сонливість.
— Хто ви така? — запитав Бай Хунфей, з усіх сил намагаючись не заснути.
— А ти ставиш забагато запитань! — відповіла жінка.
Бай Хунфей спробував утекти, але сонливість поступово ставала дедалі сильнішою. Зрештою він знепритомнів і впав на траву біля озера.
Незліченна кількість молі миттю опустилася поруч із ним. Комахи утворили своєрідні ноші й підняли його тіло в повітря.
Жінка попрямувала вглиб лісу. Міль, що несла Бай Хунфея, рушила слідом за нею. Невдовзі жінка та її почет зникли в місячному сяйві. Озеро знову повернулося до свого спокійного стану!
Мо Фань і Цао Ціньцінь пробігли весь шлях до озера Цін'ї, але не помітили нічого незвичайного. Хмари почали затуляти зорі, проте на поверхні води все ще виднілися їхні відображення. Місячне світло мерехтіло на озері від подиху вітру, створюючи неймовірно красивий краєвид.
— Наставнику, Бай Хунфея тут немає, — Цао Ціньцінь обшукала все навколо, але так і не знайшла хлопця.
— Він був тут. І, найімовірніше, він у біді, — насупився Мо Фань.
Він знайшов на землі студентський значок Бай Хунфея. Було очевидно, що хлопець залишив його навмисно, сховавши під травою так, щоб ніхто чужий не помітив.
— Га? Його що, викрали демонічні звірі? — стурбовано запитала Цао Ціньцінь.
— Не думаю. Тут немає жодних слідів боротьби. Я також не бачу ані краплі крові, — відповів Мо Фань.
Слідів битви не було, але не було й жодних інших зачіпок. Мо Фань глибоко замислився. Де саме зараз Бай Хунфей? Чи помітив він щось аномальне в озері?
— Наставнику, що нам тепер робити? — запитала Цао Ціньцінь.
— Тримай це. Сходи до найближчого відділення Мисливської Спілки і попроси їх прислати когось, — Мо Фань простягнув їй свій значок Майстра-мисливця.
Майстер-мисливець мав право розміщувати завдання. Багато мисливців охоче бралися за такі місії, щоб заробити бали внеску. Мо Фань накопичив чимало балів. Якщо він запропонує гідну винагороду, від охочих не буде відбою, особливо враховуючи, що це місце знаходилося зовсім недалеко від безпечної зони.
— Наставнику, ви ще й Майстер-мисливець? Це так круто! — із захопленням вигукнула Цао Ціньцінь.
— Йди давай, а я продовжу обшукувати гори, — сказав Мо Фань.
— Добре, я побігла.
Після того як Цао Ціньцінь пішла, Мо Фань ще раз оглянув територію навколо озера, але не знайшов нічого корисного.
Він повернувся до місця, де знайшов значок, і знову поринув у роздуми. Тим часом місяць, що ховався за хмарами, поступово визирнув назовні. Яскраве місячне сяйво освітило ділянку, де стояв Мо Фань. Він раптом помітив щось сяюче навколо себе.
— Що це? — Мо Фань гострим поглядом зачепився за мерехтливий пил.
Сяючого пилу було небагато, але він утворював ледь помітний слід, що вів углиб лісу. Мо Фань не міг збагнути, яка істота могла залишити по собі такий пилок. Без вагань він рушив за слідом у хащі.
У лісі було вкрай темно, оскільки місячне світло не могло пробитися крізь густі крони дерев. Сяючий пил ставав дедалі тьмянішим, через що Мо Фаню було важко не збитися зі шляху.
Раптом він почув дзюрчання води. А ще — якийсь інший звук.
Мо Фань підійшов ближче і виявив струмок. Вода була напрочуд прозорою; у місячному сяйві він міг розгледіти кожен камінчик на дні.
Він подивився в бік, звідки лунав звук, і побачив звабливу жіночу фігуру. Жінка сиділа на камені біля струмка, опустивши свої стрункі ніжки у воду.
Її довге чорне волосся спадало долу, мов водоспад. Схоже, вона щойно скупалася. Вона повільно розчісувала мокре волосся пальцями.
Мо Фань був спантеличений. Звідки тут узялася жінка? Вона що, мисливиця, яка полює на місцевих демонічних звірів?
Може, варто запитати її, чи не бачила вона Бай Хунфея?
Мо Фань зробив кілька кроків у її бік. Проте, підійшовши ближче, він миттю усвідомив свою помилку!
Поки жінка розчісувала волосся, її пишні форми були повністю відкриті нічному повітрю. Світло місяця створювало ідеальний кут огляду. Мо Фань міг навіть розгледіти мерехтливі краплі води, що повільно скочувалися по її тілу...
Надворі було темно, і місячне сяйво було єдиним джерелом світла, але Мо Фань усе одно бачив, наскільки бездоганною була її шкіра. Вона здавалася білосніжною, мов нефрит; її плечі, талія та ноги були неймовірно витонченими, а силует, що відбивався на камені, нагадував вишуканий витвір мистецтва!
У Мо Фаня миттю пересохло в горлі. Він хотів було тихо відступити, але жінка вже обернулася. Спершу вона виглядала трохи розгубленою, але щойно помітила присутність Мо Фаня, її очі наповнилися шоком і гнівом!
— Це непорозуміння! Я не знав, що ви... купаєтеся. Тут дуже темно, тож я все одно нічого не зміг розгледіти! — Мо Фань різко відвернувся і почав виправдовуватися.
Жінка, вочевидь, йому не повірила. Місячне світло було досить яскравим, до того ж вона відчувала від чоловіка ауру темряви. Це означало, що він міг чудово бачити в темряві. Він точно побачив усе!
Вона зціпила зуби. Якби він не приховував свою присутність, вона б помітила його набагато раніше!
— Що ви тут робите? — Жінка швидко накинула на себе одяг. Вона трималася напрочуд спокійно.
— Один із моїх студентів зник. Я хотів запитати, чи не бачили ви його десь поблизу. До речі, для такої дівчини, як ви, досить небезпечно купатися за межами безпечної зони. — Мо Фань відчув легке розчарування, коли побачив, як швидко вона одягнулася.
І навіщо він так незграбно видав свою присутність? Він міг би ще трохи помилуватися її неперевершеною фігурою. Рідко можна було зустріти дівчину з такими ідеальними формами!
— Ви можете підійти ближче? Я вас погано чую, — сказала жінка.
— Я казав, що один із моїх студентів зник, тож я прийшов сюди на пошуки. Ви випадково його не бачили? — Мо Фань підійшов ближче.
Цього разу він зміг чітко розгледіти обличчя жінки. Вона була настільки вродливою, що здавалося, ніби зійшла з картини. Її краса була сюрреалістичною. Навіть Мо Фань, який бачив чимало красунь, був вражений її зовнішністю. Пригадавши, що він бачив лише секунду тому, він відчув, як у нього перехопило подих.
— Я його не бачила! — відрізала жінка.
— О, яка шкода. Але що ви тут робите зовсім сама? — запитав Мо Фань.
— Не ваша справа! — роздратовано випалила вона.
— Ви зовсім не схожі на мага, — зауважив Мо Фань.
— Хто вам сказав, що лише магам дозволено виходити за межі безпечної зони?!
— А ви не боїтеся демонічних звірів? — продовжував допитуватися Мо Фань.
— Анітрохи, — відповіла жінка.
— Я чув, що в цих горах живе жінка-монстр, яка їсть людей. Сподіваюся, вони мали на увазі не вас? — з цікавістю запитав Мо Фань, пильно дивлячись на неї.
Жінка здригнулася. Колір її очей поступово почав змінюватися.
— ХА-ХА-ХА, та я просто жартую. Я ще ніколи не бачив таких прекрасних монстрів. До речі, я чесно нічого не бачив тоді. Сподіваюся, ви на мене не гніваєтеся. А якщо гніваєтеся, то я готовий узяти на себе повну відповідальність. Може, я й не маю особливої влади, але я завжди був людиною честі... — сказав Мо Фань.
Обличчя жінки залишалося холодним, хоча вона з усіх сил намагалася не видавати своїх емоцій. Вона вказала в іншому напрямку і сказала:
— Я чула якийсь дивний шум із того боку. Можете піти і перевірити, якщо шукаєте свого студента. І до речі, якщо ви справді щось тоді побачили, присягаюся, я вирву вам очі. Я і є та сама жінка-монстр!
— Я чесно нічого не бачив. Цей напрямок? — Мо Фань рушив туди, куди вона вказала. Шлях був перекритий густими кущами та лозою. Дорослій людині було б важко там протиснутися.
Мо Фань швидко викликав вогняний язичок, щоб розчистити дорогу. Світло Палаючого Заходу Сонця осяяло все навколо, розганяючи темряву.
Світло впало на обличчя жінки. Її крижаний вираз миттю зник. Вона здавалася трохи наляканою, дивлячись на вогонь у руці Мо Фаня.
— Назад! — Жінка швидко змахнула рукою, віддаючи наказ "гілкам" припинити рух.
Мо Фань обернувся. Побачивши дивний вираз на її обличчі, він запитав:
— Ви не збираєтеся повертатися? Тут надто небезпечно. Мій студент зник саме в цьому районі.
— Я живу неподалік від цього місця з самого дитинства. Тут не так багато небезпечних істот... — жінка усміхнулася, намагаючись приховати свої наміри.
Мо Фань теж усміхнувся. Він зазирнув їй просто в очі і сказав:
— Або, можливо, це тому, що ви і є найнебезпечніша істота тут!
Жінка завмерла від його слів. Її обличчя швидко набуло гнівного виразу.
Вона й подумати не могла, що цей юнак так легко розкусить її маскування. Вона не могла збагнути, як він здогадався про її справжню природу, адже більшість людей ніколи б не запідозрили її через таку зовнішність і манери!
— Така розкішна жінка, як ви, завжди небезпечна для чоловічих сердець... ХА-ХА-ХА! Що таке? Якщо вам не сподобався мій жарт, я можу забрати свої слова назад, — раптом розреготався Мо Фань. Він поводився так, ніби був абсолютно іншою людиною.
Жінка знову остовпіла. Їй нестерпно захотілося вилаяти цього грубіяна!
Він добряче її налякав. Вона вже подумала, що цей чоловік — мисливець, який намагається загнати її в пастку. Вона була за крок від того, щоб змусити його замовкнути назавжди!
— Пані, як вас звати? Я Мо Фань, приємно познайомитися, — сказав він.
Жінка полегшено зітхнула, зрозумівши, що він не розкрив її маскування.
— Я Юй Шиши. Я добре знаю ці місця. Може, мені допомогти вам знайти вашого студента?
— Це було б чудово, — кивнув Мо Фань.
Думка про те, що така красуня супроводжуватиме його в диких землях під місячним сяйвом, була неймовірно спокусливою. Ц-ц-ц-ц... стоп, а чого це він узагалі сюди прийшов?