Лінлін не знадобилося багато часу, щоб приїхати.
Коли Боббі побачив маленьку дівчинку, що заходила до будинку, він швидко підвівся і сказав:
— Маленька дівчинко, не заходь сюди, тут надто страшно!
Лінлін продовжила свій шлях, втупившись поглядом, у якому читався невластивий її віку інтелект, просто на криваву сцену.
Вона підійшла ближче і торкнулася кінчиками пальців крові в казані, перш ніж підняти голову Норке, щоб оглянути її уважніше.
Боббі був приголомшений. Він витріщився на Лінлін з порожнім виразом обличчя, і йому знадобилося чимало часу, щоб оговтатися.
— Поки що не повідомляйте поліцію чи Магічну Асоціацію, ми не зможемо знайти те, що хочемо, якщо вони прийдуть, — сказала Лінлін.
— Я використав Елемент Простору, щоб ізолювати це місце, це також стримає поширення запаху, — погодився Мо Фань.
— Що це? — Лінлін вказала на якусь дивну річ, що прилипла до казана, і з цікавістю запитала.
— Без поняття, схоже на лусочку, — сказав Мо Фань.
Лінлін обережно зібрала лусочку, що прилипла до казана, у вакуумний пакет, щоб провести над нею експерименти.
— Знайдіть кваліфікованого патологоанатома і нехай він зробить розтин тіла, — сказала Лінлін.
— Р... розтин? — Боббі негайно почав заперечувати.
Це був його молодший брат. Як він міг дозволити їм різати його труп? Він повинен був поховати його належним чином!
— Якщо ви вважаєте, що належне поховання важливіше, ніж пошук справжньої причини його смерті або справжнього винуватця, ви можете попросити Магічну Асоціацію надіслати когось просто зараз. Ця купка ідіотів лише скаже вам, що безпечніше його кремувати, — твердо сказала Лінлін.
Боббі не очікував почути такі слова від маленької дівчинки. Він дивився на Лінлін розгубленим поглядом.
— Якщо ти хочеш знати, що вбило твоїх братів, так само, як і ми, то просто зроби так, як вона сказала, — Мо Фань поплескав Боббі по плечу, сказавши це йому щиро.
Боббі був раціональною людиною. Він кивнув, даючи свою згоду, і дозволив Лінлін зайнятися тілом.
Поки Лінлін і патологоанатом проводили розтин тіла всередині будинку, Мо Фань і Боббі сиділи в саду, тримаючи по пляшці холодного міцного пива і час від часу роблячи ковтки. Вони не виглядали так, ніби нещодавно побилися.
— Як ти вчинив із тілом старшого брата? Ти спалив його? — запитав Мо Фань.
— Угу, того ж дня. Старий фармацевт із Магічної Асоціації сказав, що це може бути якась заразна хвороба, тому вони мусили його спалити. Я намагався зупинити їх, але вони все одно наполягали на спаленні, — підтвердив Боббі.
— Твій брат Норке, коли він... змінився...
— Втратив розум?
— Так, коли ти зрозумів, що він сам не свій? — запитав Мо Фань.
— Десь тиждень тому його характер раптово погіршився. Я думав, він поводиться так через те, що сталося з моїм старшим братом, — сказав Боббі.
— Чи виявляв він якусь дивну поведінку?
— Нічого особливого... він здавався цілком нормальним, хоча останнім часом у нього покращився апетит, — сказав Боббі.
— Покращився апетит? — Мо Фань миттєво згадав сім'ї жертв, яких він відвідував. Він пам'ятав, що вони згадували те саме.
Лубі був перебірливим у їжі, але останнім часом їв усе підряд. Я думав, він нарешті стане набагато сильнішим. Його слабке тіло мало зміцніти, але хто ж знав, що він раптово помре...
Мо Фань згадав, як мати однієї з жертв казала те саме!
— Сюе-Сюе, ти можеш знову відвідати сім'ї і запитати їх конкретно про апетит жертв? — попросив Мо Фань Му Нінсюе.
Му Нінсюе кивнула і негайно вирушила.
Му Нінсюе знадобилося небагато часу, щоб знову відвідати сім'ї, використовуючи швидкість свого Елементу Вітру. Незабаром вона повернулася до будинку Боббі.
Мо Фань уже знав відповідь, побачивши вираз її обличчя.
— У кожної жертви перед смертю покращувався апетит. Кількість їжі, яку вони споживали, була приблизно вдвічі-втричі більшою за звичайну, без жодного винятку, — серйозно сказала Му Нінсюе.
— Ймовірно, поліція та Мисливці не звернули б уваги на таку дрібну деталь. Вони б не подумали, що в цьому є якась проблема, але це може бути саме тією зачіпкою, яку ми шукаємо, — Мо Фань відкрив базу даних Лінлін і почав пошук за ключовим словом «апетит».
Хоча не в кожному записі про жертв Прокляття Утоплення згадувався їхній апетит, він таки знайшов іншу інформацію про раптові зміни в апетиті людей!
— Апетит? Який стосунок це має до прокляття? — розгублено запитав Боббі.
— Підвищення апетиту не обов'язково є доброю ознакою, особливо коли жодна жертва не набирала вагу, попри те, що їла набагато більше, ніж зазвичай, — відповів Мо Фань.
Поки вони обговорювали апетит жертв, з будинку вийшла Лінлін. Вона подивилася на трійцю, що сиділа в саду, блискучими очима.
— Ми дещо знайшли, — сказала Лінлін.
— Ми теж! — Мо Фань одразу розповів Лінлін про те, що в кожної жертви перед смертю раптово зростав апетит.
Лінлін трохи подумала, перш ніж поділитися своїм відкриттям:
— Тіло Норке надзвичайно виснажене, як у людини, яка не їла понад десять днів. Він лише зовні виглядає нормальним. Усередині його тіло насправді розпухло від надмірної кількості води.
— Це... це неможливо! — закричав Боббі.
Норке явно багато їв. Як це можливо, що його тіло було як порожня оболонка, наповнена лише водою? Це не мало жодного сенсу!
— Я відчуваю, як у мене голова болить, — криво посміхнувся Мо Фань. Він просто не міг знайти цьому жодного пояснення.
Жертви голодували, коли їли більше, ніж зазвичай... це просто неможливо, хоч би яким швидким був метаболізм людини!
— Гадаю, ми знайшли певні докази, — сказала Лінлін. Вона пішла в будинок і повернулася з казаном, наповненим кров'ю.
Му Нінсюе і Мо Фань були здивовані. Навіщо вона винесла казан із кров'ю?
Лінлін попросила Мо Фаня потримати фільтрувальну сітку.
Мо Фань зробив, як вона просила, і простягнув сітку. Лінлін почала лити кров крізь неї.
В'язка кров текла крізь крихітні отвори фільтрувальної сітки. Боббі відчував складні емоції, спостерігаючи за цим. Наскільки сміливою була ця маленька дівчинка? Навіть такий маг, як він, був наляканий кривавим видовищем, але дівчинка здавалася абсолютно спокійною.
Кров продовжувала стікати крізь сітку. Мо Фань уже хотів поставити запитання, коли раптом побачив, що в сітці щось ворушиться.
Це виглядало як згусток крові, але м'який і слизький, ніби він міг пройти крізь сітку від легкого поштовху.
— Що це? — запитав Мо Фань, вказуючи на згусток крові.
— Не чіпай, воно дуже крихке. Воно помре, щойно покине рідину, — попередила його Лінлін.
Мо Фань негайно прибрав палець. Му Нінсюе і Боббі підійшли ближче, щоб роздивитися.
— Принесіть води, — сказала Лінлін. Вона вилила швидко принесену воду на згусток крові, що ворушився, щоб змити з нього багрянець.
На їхній подив, після того як в'язка кров була змита, живий згусток крові повністю зник, наче розтанув.
— Куди він подівся? — з подивом запитав Мо Фань.
— Він усе ще там, придивись уважніше, — сказала Лінлін.
Мо Фань опустив голову і придивився. Він нарешті виявив абсолютно прозору крихітну личинку на тому самому місці у фільтрувальній сітці, де був згусток крові!
Ця штука була м'якою, як медуза, але прозорішою за неї. Вона була майже невидимою для неозброєного ока. Вона мала форму личинки і була трохи більшою за великий палець.
— Я ніколи не бачила нічого подібного, — визнала Му Нінсюе.
Му Нінсюе вважалася досить обізнаною, але вона вперше бачила таку істоту. Найважливіше: чому вона була у згустку крові? Чи означало це, що кожен, хто помер від Прокляття Утоплення, мав цю прозору личинку у своїй крові?
— Це можна зрозуміти, якщо ви не бачили її раніше. Це лише личинкова стадія істоти. Вони можуть вирости у свою справжню форму, лише поглинувши достатньо води з океану, — розповіла їм Лінлін.
— Яку справжню форму?
— Важко сказати. Найстрашніше в цих Зловісних Медузоподібних Личинках те, що їхні яйця схожі на ембріони, які можуть прикріпитися до будь-якої живої істоти, дозволяючи їм набувати форми господаря, — сказала Лінлін.
— Ти хочеш сказати, що ця штука може вирости в будь-яку істоту? Типу, якщо вона прикріпиться до Багряного Демона, то перетвориться на Багряного Демона, а якщо прикріпиться до морського монстра, то стане морським монстром? — вигукнув Мо Фань.
— Щось на зразок того. Я теж уперше бачу живу Зловісну Медузоподібну Личинку. Я нарешті зможу провести над нею кілька експериментів сьогодні ввечері! — сказала Лінлін, і її очі засяяли від хвилювання.
— Але як щодо Прокляття Утоплення? — запитала Му Нінсюе.
— Хіба я ще не сказала? Ця Зловісна Медузоподібна Личинка може набувати форми будь-якої живої істоти, включно з людьми! — сказала Лінлін.
Мо Фань і Му Нінсюе були приголомшені. Хіба це не звучало надзвичайно жахливо?
Боббі люто зірвався, почувши цей висновок:
— Що... що ти сказала!? Мої брати насправді були ось такими личинками-перевертнями! Неможливо, це неможливо!
— Це поки що лише припущення, мені потрібно дослідити це детальніше, — сказала Лінлін.
— Але це божевілля, думати, що кожна жертва Прокляття Утоплення насправді була такою личинкою! Як крихітна прозора личинка могла перетворитися на людину і бути здатною говорити та рухатися, як людина? — Мо Фань подумав, що Лінлін перебільшує. Навіть йому було важко в це повірити!
— До речі, я чула, що величезний скелет з'явився на пляжі не так давно? — запитала Лінлін.
— Угу, таке справді було, — підтвердив Мо Фань.
— Сподіваюся, це не справа рук цих істот. Інакше це місто, найімовірніше, у великій біді, — похмуро сказала Лінлін.