Лінлін забрала Медузоподібну Злу Личинку. Пізно вночі вона покликала Мо Фаня, Му Нінсюе та Боббі на пляж. У руці вона тримала крихітний планшет, у центрі якого блимала червона цятка.
— Що ти робиш? — Боббі побачив, як Лінлін відкрила коробку і випустила прозору Медузоподібну Злу Личинку в океан.
Медузоподібну Злу Личинку було ледве видно неозброєним оком, коли вона лежала на долоні. Однак, опинившись у воді, вона ідеально злилася з нею!
— Причина, чому ніхто не виявив жодних слідів отрути, паразитів чи прокляття у жертв Прокляття Утоплення, полягає в тому, що ці Медузоподібні Злі Личинки стають непомітними у воді! — пояснила Лінлін.
— Ти маєш на увазі, що кожна жертва Прокляття Утоплення насправді мала таких личинок у своєму тілі? Вони перебували під їхнім контролем, що змушувало жертв топитися в океані, дозволяючи личинкам покинути носіїв і втекти у воду? — уточнив Мо Фань.
— Саме так! Насправді більшість личинок значно більші за цю. Люди, які померли від Прокляття Утоплення, зсихалися за короткий проміжок часу, ніби вся енергія в їхніх тілах була миттєво висмоктана. Але насправді це ставалося тому, що ці личинки покидали носіїв, забравши з них величезну кількість енергії. Вони просто витягували всі поживні речовини, що призводило до жахливих смертей, які ми бачили, — сказала Лінлін.
Лінлін розуміла, що ці троє все ще не до кінця усвідомлюють деталі, тому почала докладно пояснювати свої відкриття.
— Перш за все, ці личинки — це вид надзвичайно жахливих паразитичних істот. Зазвичай вони живуть у морській воді і є такими ж крихітними, як планктон, а отже, можуть легко потрапити в тіло живої істоти через рот, ніс або вуха. Насправді, раніше ці личинки не могли жити в людських тілах, але кілька десятиліть тому вони почали еволюціонувати в щось, що може використовувати людські тіла як носіїв. Ці личинки потрапляють у тіло людини і прикріплюються біля шлунка, шалено витягуючи поживні речовини та їжу зі свого господаря. Саме тому люди під дією Прокляття Утоплення мали підвищений апетит: вони намагалися не лише забезпечити енергією себе, а й мусили годувати личинок у стадії зародка всередині своїх тіл.
— Ці зародки в людських тілах поступово дозрівають. Їжі, яку споживають їхні носії, стає недостатньо для задоволення їхніх потреб. Замість того, щоб потайки красти енергію носіїв, у яких вони живуть, вони воліють отримати всю необхідну енергію з величезного океану. Личинки починають пожирати тіло людини, запасаючи всю доступну енергію всередині себе, щоб підготуватися до переміщення в океан. Тоді ці жахливі маленькі істоти беруть під контроль розум своїх носіїв і змушують їх прямувати до водойм, особливо до океану...
— Щойно вони досягають океану, ці личинки, які бенкетували на своїх носіях, покидають порожні людські тіла, миттєво витягуючи з них усю залишкову енергію і вбиваючи жертв за лічені секунди. Тоді ці прозорі злі істоти вільно випливають в океан і починають своє нове життя!
Лінлін пояснила, як личинки потрапляли в людину, паразитували, росли в тілі і зрештою покидали його. Боббі, який часто плавав в океані, миттєво здригнувся від страху. Він відчув, як у нього смикається шлунок, наче там сиділа жахлива паразитична личинка-вампір!
— Яка жахлива істота. Від них практично неможливо вберегтися! — сказала Му Нінсюе.
Існували різні види демонічних істот, включаючи морських монстрів, гірських звірів, нежить і навіть паразитичних істот, як ця личинка. Деякі з них були практично невидимі для неозброєного ока, жили всередині істот, як маленькі дияволи, і повільно вбивали їх!
— Я ретельно проаналізувала це: ця Медузоподібна Зла Личинка має дві різні форми. Перша форма — це ембріональна стадія, про яку я згадувала раніше; у цій формі личинка неймовірно слабка. Навіть найменший удар уб'є її, і шанси на виживання в людському тілі теж невисокі. Тому, навіть якщо личинка потрапляє в тіло людини, це не обов'язково вб'є носія Прокляттям Утоплення. Однак, щойно вона успішно дозріває до стадії, коли може контролювати розум господаря, це фактично рак четвертої стадії. Ліків не існує! Вбивство личинки витягне всю енергію з носія, а якщо її не вбити, носій зрештою побіжить до океану і втопиться.
— Друга форма — це та, якої вони набувають після вбивства носія і потрапляння в океан, але вони схожі лише на дитинчат, що тільки-но вилупилися з яєць. Їм потрібно продовжувати харчуватися іншими істотами, щоб досягти своєї повної форми... — сказала Лінлін.
— Яка їхня повна форма? — запитав Мо Фань.
— Це я і намагаюся з'ясувати. Я проаналізувала ембріон Медузоподібної Злої Личинки, але не змогла знайти в ньому жодної імунної системи. Припускаю, що вона з'являється лише тоді, коли вони досягають повної форми своєї другої стадії, — сказала Лінлін.
— Тож якщо ми зможемо розробити вакцину і попросити Магічні Асоціації по всьому світу зробити людям щеплення, це означатиме, що більше ніхто не помре від Прокляття Утоплення? — запитала Му Нінсюе з блиском в очах.
Му Нінсюе вже бачила, наскільки розумною була Лінлін, на острові Чунмін, але вона не очікувала, що маленька дівчинка зможе так легко дізнатися правду про Прокляття Утоплення, яке ставило в глухий кут увесь світ. Му Нінсюе не могла не дивуватися: де Мо Фань узагалі знайшов такого маленького генія? Її інтелект був неземним, хоча вона була всього лише маленькою дівчинкою!
— Тож ти випустила істоту, щоб дати їй вирости в океані? — запитав Мо Фань.
Лінлін кивнула. Вона помахала маленьким планшетом у руці і сказала:
— Я вже імплантувала в неї маячок. Я можу точно визначити її місцезнаходження, хоч би де вона була...
— І що нам тепер робити? Просто чекати, поки маленька істота досягне своєї остаточної форми? — запитав Мо Фань.
— Те, що ми маємо зробити зараз, — найскладніше, — сказала Лінлін.
— Відстеження? — запитав Боббі.
— Відстежувати істоту набагато простіше, ніж те, що нам доведеться робити. Нам потрібно переконатися, що личинка, яку ми відстежуємо, зможе вирости. Я вже казала, що хоч личинка й досить страшна, вона дуже слабка, щойно покидає носія. Ці личинки, що повертаються в океан, мають дуже високі шанси загинути. Лише деяким із них вдається еволюціонувати у свою остаточну форму... тому нам потрібно не тільки відстежувати її, а й захищати, щоб переконатися, що вона зможе безпечно вирости! — усміхнулася Лінлін.