— Метеоритний Кулак!
— Дев’ять Драконів!
Кулак, охоплений полум’ям, і корона, що перетворювалася на драконів, тягнучи за собою вогняний слід; Мо Фань злетів угору з вершини гори кісток і спрямував удар прямо в обличчя Кривавому Кістяному Чиновнику!
Кривавий Кістяний Чиновник був величезним. Якби кулак Мо Фаня не народжував вогняних драконів, він видався б йому не більшим за метелика!
Але той виявився вкрай підступним. Навіть бачачи, що Мо Фань на межі сил, він не поспішав нападати стрімко...
Він підняв руки й схрестив їх перед обличчям, прийнявши захисну стійку. Своїми руками він блокував енергію Метеоритного Кулака та обпікаюче полум’я, не дозволяючи удару дістатися голови...
Метеоритний Кулак: Дев’ять Драконів був напрочуд могутнім прийомом. П’ятдесятиметрового Кривавого Кістяного Чиновника відкинуло на чималу відстань від натиску дев’яти вогняних драконів!
Тим часом сили Мо Фаня остаточно вичерпалися після цього удару.
Він утратив рівновагу й каменем полетів додолу.
Він падав із неба головою вниз, з оціпенілими руками й ногами.
БАХ!
Він врізався в землю, піднявши в повітря кістки.
Невдовзі його тіло опинилося під купами кісток навколо. Останнє, що він побачив — це уламки кісток, які він підняв в повітря ударом, і які тепер знову падали на нього.
Із незрозумілої причини його зір почав тьмаритися, і в тому розмитому видінні білі кістки перетворилися на священні, благородні пір’я.
Вишукане пір’я поступово зібралося докупи, утворюючи пару тріпотливих…
О, він ще винен їй одну пару крил.
Білі кістки впали на землю, вкривши йому обличчя.
Ще більше кісток посипалося згори, поховавши тіло Мо Фаня.
І коли впала остання кістка, килим із кісток завмер. Видовище було воістину вражаючим...
Галактика вогняного елементу вичерпана...
Туманність блискавичного елементу вичерпана...
Туманність елементу виклику вичерпана...
Туманність тіньового елементу вичерпана...
Мо Фань відчув, ніби блукає у власному Духовному Світі. Він шукав останній проблиск надії серед туманностей.
Його безкрайній Духовний Світ потонув у суцільній темряві. Усе місце занурилося в повну тишу, бо Зірки більше не сяяли.
Мо Фаню не подобалося це видовище. Він почав нишпорити довкола. Якщо чотири туманності більше не сяяли, він мусив піти далі й знайти інше джерело світла. Не мало значення, якого воно буде кольору, аби тільки світло.
Він шукав довго, аж поки не помітив сріблястий відблиск у крижаному всесвіті.
Світіння було дуже слабким, та водночас несло в собі потужну таємничу ауру. Мо Фань ніколи не бачив такого кольору й одразу попрямував до нього.
Срібне світло здавалося неймовірно далеким у цьому безмовному світі, але Мо Фань не здавався. Він продовжував гнатися за ним...
Нарешті Мо Фань знайшов джерело сяйва. Це була крихітна срібна Зірка, що безцільно блукала в просторі. Таємниче світіння, яке він бачив, було лише слідом, що вона лишала за собою.
Мо Фань спробував схопити Зірку, але вона ховалася від нього.
Він простягнув долоню перед нею. Минув деякий час — і вона зрештою попливла до нього.
Коли крихітна срібна Зірка торкнулася його долоні, Мо Фань раптово відчув, ніби повернувся у звичне місце — у власний Духовний Світ, що складався з Галактики Вогняного Елементу, Туманності Блискавичного Елементу, Туманності Елементу Виклику та Туманності Тіньового Елементу.
Але найдивовижніше було те, що він приніс цю срібну Зірку із собою. Вона вже не лежала в його долоні, а збудувала зоряний пил у його Духовному Світі. Ба більше, вона привела з собою ще шість срібних Зірок...
Світло було слабким, зоряний пил — малим, та все ж вони вже мали власне місце!
Зоряний пил?
Срібний зоряний пил?
Це був глибокий, насичений срібний...
Мо Фань відчув себе так, ніби повернувся в той час, коли багато років тому поклав руку на Камінь Пробудження...
Та час не можна повернути. Це лише означало, що він знову переживав ті ж самі відчуття з особливого моменту...
Пробудження?
Невже це Пробудження нового Елементу?
Він пригадав, що книги справді згадували: окрім використання Каменя Пробудження для пробудження зоряного пилу нового Елементу, існувала ймовірність самопробудження!
Він пам’ятав, що Му Нінсюе теж пережила самопробудження. Вона пробудила свій неперевершений Льодяний Елемент, коли їй було лише близько тринадцяти...
Мо Фань криво всміхнувся.
Він не розумів, що задумав Бог, дозволивши йому зазнати самопробудження тоді, коли життя вже добігало кінця.
Можливо, виснаження енергії всіх інших Елементів розпалило в ньому жагу ще більшої сили. І саме завдяки цьому під час самопробудження він розкрив свій потенціал ще далі.
Але що це змінювало?
Мо Фань вірив, що таємниче срібло неодмінно належить до могутнього Елементу, та все ж це був лише маленький зоряний пил. Його було зовсім недостатньо, аби здолати ворогів.
Його Подвійні Вроджені Елементи насправді були Подвійним Пробудженням Елементів.
Якщо срібний зоряний пил з’явився в його Духовному Світі, це означало, що невдовзі проявиться ще один Елемент — так само, як колись його Вогняний та Блискавичний...
Мо Фань розумів, що це безглуздо, але все ж відчував невтримне бажання перевірити свій шостий Елемент.
Він шукав далі й зрештою знайшов його у маленькому закутку!
На відміну від срібного, священного Елементу, цей інший складався зі зловісно-червоного, туманно-фіолетового, дивного місячного відтінку й дивного натяку чорного... якби йому довелося описати це поєднання кольорів, він назвав би його кроваво-чорним!
Це була не та сама, чиста темрява Тіньового Елементу, а радше поєднання чорного й місячного сяйва, тоді як червоний відтінок нагадував змішання червоного з фіолетовим!
Кроваво-чорний колір!
Мо Фань умів визначати колір кожного Елементу. Він знав, що таке срібний Елемент, але ніколи раніше не бачив кроваво-чорного. Його відтінок був схожий на колір свіжої крові, вилитої у чорнильну темряву!
Шостий Елемент...
Що ж це за шостий Елемент?
Чому немає ані Зірки, ані зоряного пилу?
Він просто ховався у закутку його Духовного Світу. І замість того, щоб виглядати щойно Пробудженим, радше здавався таким, що існував там уже давно!
Туп!
Туп!
Туп!
Це було биття його серця. Воно звучало чітко й виразно.
Коли він падав з неба, його серцебиття сповільнилося. Воно вже не могло постачати тілу достатньо свіжої крові, тож життя мало ось-ось згаснути.
Але...
Коли проявився кроваво-чорний, серце раптом забилося скажено. І хоча не частіше, проте значно сильніше!
З його серця вирвався могутній потік рідини, що розтікалася до кожної клітини, кожної кінцівки...
Це була свіжа кров. Та з невідомої причини її колір збігався з тим самим моторошним кроваво-чорним!
У його серці піднялося знайоме відчуття...
Це було насильство, дикість, шалене прагнення розірвати цілий світ на шматки!
(ПП: хех, а казали що він повністю зник. Хрєнові там науковці виходить)