— Тепер задоволені? — Чу Цзя вказав на купу кісток і глузливо всміхнувся.
Він вже був мертвим. Якби не Мідне Дзеркало Зловісного Ока, хто б узагалі здогадався, що він лежав серед тієї купи кісток? Хто б знав, скільки скелетів він устиг знищити? Усе це вже не мало значення!
Усі дивилися на Мідне Дзеркало Зловісного Ока. Вони бачили, як Мо Фань падає з небес, бачили, як його поховало під кістками, бачили, як до нього наближається Кривавий Кістяний Чиновник рівня Командира.
Очевидно, Кривавий Кістяний Чиновник не дозволив би Мо Фану просто зануритися у вічний сон. Він збирався розтрощити його на шматки одним ударом ноги!
Він сам напросився, коли відчайдушно чинив опір, і все ж кінець був такий самий, якщо б він одразу склав би руки!
Єдине, що залишалося для міста, — втеча. Вони не повинні були марнувати час, намагаючись лишити за собою якусь безглузду «духовну спадщину». Ніхто не пожалів би їхнього духу. Вижити було значно практичніше. Навіть якщо довелося б кинути цивільних, принаймні вони самі збережуть життя. Дотримання моральних принципів у часи повного знищення було непотрібним!
Купа кісток здригнулася. Глухі кроки розкотилися від Мідного Дзеркала Зловісного Ока. Чжу Мен, Ду Сяо, Яо Нань, Цзо Фен, Лін Сі, Хань Цзі та інші не відводили погляду. Вони втупилися в дзеркало, спостерігаючи, як п’ятдесятиметровий Кривавий Кістяний Чиновник крокує туди, де лежав Мо Фань!
Усе довкола було заповнене скелетами. Єдиним живим тілом залишався Мо Фань. Його свіжа кров неодмінно мала пролитися серед білих кісток. Її червоний колір був би розпачливим — але водночас гідним поваги!
— У нас обмаль часу… ммм? — Лін Сі вже хотіла щось додати, коли раптом побачила, як кістки у відображенні дзеркала розлітаються в повітря!
Усередині Мідного Дзеркала Зловісного Ока білі уламки кісток піднялися в небо. Ті, хто дивився на місце бою зверху, навіть не збагнули, що саме сталося!
Вони побачили величезний вибух світла, що пофарбував небо Простору Смерті у моторошний криваво-чорний колір. Здавалося, ніби в небі з’явився зловісний місяць-серп, що віщував прихід чогось жахливого!
— Що там відбувається? — вирвалося у Чжу Мена.
— Не знаю. Але, схоже, якась сила ринула в небо. Навіть Мідне Дзеркало Зловісного Ока тремтить від цього удару — мовив Яо Нань, не відриваючи очей від дзеркала.
Зображення хиталося й тремтіло. Коли кістки нарешті впали додолу, немов сніжинки, вони насилу розгледіли джерело криваво-чорного сяйва. Воно виходило саме з того місця, де Кривавий Кістяний Чиновник щойно гепнув ногою — де був похований Мо Фань!
Мідне Дзеркало Зловісного Ока було наче оком, що стежило за Простором Смерті. І на подив усіх, присутність, створена дивним сяйвом, виявилася настільки потужною, що на поверхні дзеркала з’явилася тріщина!
— Що… що це таке?! — вигукнули, побачивши у тріснутому відображенні моторошну постать, огорнену полум’ям, яка стояла в осліплюючому світлі!
То була людоподібна істота, закутана в плащ, що палав пекельним вогнем. Криваво-чорні язики полум’я безупинно перетворювалися на пір’їни, що розвіював вітер.
Ці пір'їни не мали нічого спільного зі святістю. Вони були просякнуті злом, мов би вирвані з крил диявола. Відірвавшись, вони швидко розсипалися у повітрі.
Осліплююче сяйво виходило з-під ноги Кривавого Кістяного Чиновника. Постать у полум’яному плащі була вкрита пір’ям, а довкола неї шугали фіолетові блискавки, що шалено спалахували, оплітаючи тіло, плечі, руки й ноги немов кайдани, наповнені колосальною силою…
— Що це щойно було? Що за монстр там з’явився?
— А де Мо Фань? Чому ми його не бачимо?
Людоподібний монстр мав довге, жорстке волосся, що спадало на спину. Його руки були надзвичайно довгі, з гострими пазурами. Руки стискали ланцюги з блискавок, які шалено тріщали.
Його обличчя й тіло вкривали криваво-чорні руни, ніби запечатуючи ще страшнішу душу всередині. Вона могла принести загибель усьому, щойно вирветься назовні!
— Це… це схоже на… на Мо Фана! — вигукнув Ду Сяо в цілковитому подиві, коли усвідомив, що перед ним.
Яо Нань і Ду Сяо перезирнулися. Вони добре знали цей образ чудовиська. Колись у минулому їм вдалося впіймати випробувальний зразок, який утік із військових лабораторій!
— Що ти щойно сказав? Це Мо Фань? — запитав таємничий чоловік.
— Як узагалі людина може перетворитися на таке!?
Полум’яне сяйво здійнялося і з розгону врізалося в Кривавого Кістяного Чиновника. Той навіть не встиг опустити ногу, як його відкинуло потужним ударом.
Його п’ятдесятиметрове тіло відкотилося назад і лише за мить змогло зупинитися. Кривавий Кістяний Чиновник перевів свій погляд, дивлячись із подивом на людину, що раптом виплеснула настільки жахливу силу.
Пролунав пронизливий рев, від якого душа стискалася від жаху. То був голос самих демонів із Потойбіччя. І цей рев вирвався з горла Мо Фана, від демона, що довгий час був ув’язнений у людському тілі!
Мо Фань зник із місця разом із сліпучим сяйвом, що огортало його.
Менше ніж за метр від обличчя Кривавого Кістяного Чиновника, який хитався від удару, в повітрі з'явилося дивне полум’яне пір’я й миттю згоріло на попіл. З моторошного розриву, випаленого пір’ям, вийшла примарна постать. Стискаючи кулаки, вона осяялася довгим і потужним спалахом блискавки, що пронісся небом зовсім поруч із нею!
Створіння викинуло вперед руки, і з них ринула блискавка, розтікаючись навсібіч, охопивши понад кілометр простору!
Розряд пройшов у напрямку удару кулака. Кривавий Кістяний Чиновник знову схрестив руки, щоб захиститися, та шкода від блискавки була набагато нищівнішою, ніж від Метеоритного Кулака. Вона миттєво пробила кістяні руки. Блискавка вдарила в череп за ними, прошила його наскрізь і полетіла ще на кілька сотень метрів уперед!
Череп розлетівся на друзки. Прихований усередині кристал нежиті теж розколовся на шматки.
Гігантське скелетне тіло скам’яніло й повільно завалилося назад…
Мо Фань упав разом із кістяним велетнем, приземлившись босими ногами на груди Кривавого Кістяного Чиновника. Його руки й досі оплітала пекуча блискавка.
З верхньої щелепи виступили гострі ікла. Обличчя вкривали руни, немов демонічна маска. Його зіниці оберталися, сяючи різними відтінками, — цілковито нелюдськими. Від них віяло крижаною й убивчою аурою!
Його груди, теж закарбовані рунами, пульсували, ніби ось-ось мали вибухнути нескінченними хвилями люті. Мо Фань повільно підняв руки, розглянув пазурі, що замінили його нігті. Потім вивчив руни на тильному боці долонь і перевів погляд на розтрощені голову й кристал нежиті Кривавого Кістяного Чиновника...
— Шостий елемент… то це мій шостий елемент? — пробурмотів Мо Фань глибоко зміненим голосом.
Він вважав, що його тіло вже очищене від демонічної крові. Але виявилося, вона лише дрімала в ньому, чекаючи того дня, коли він нарешті зможе Пробудити нові стихії!