— Чому… чому він ще не здався… — очі старійшини Лін Сі були вологі. Вона не могла повірити, що такий маленький юний маг усе ще живе в Просторі Смерті. Ситуація, в якій він опинився, була ще гіршою, ніж у внутрішньому місті…
Внутрішнє місто хоча б було самотнім островом, оточеним чорним океаном, натомість він був розміром з листочок, що плавав по цьому океану!
— Чи… чи нам справді варто робити втечу? — через деякий час спитав Чжу Мен.
Чи є ще сенс рятуватися? Чи взагалі їм вдасться втекти від цієї трагедії?
Вони й самі перебували в Прострі Смерті. Якщо однієї рішучості юного мага вистачило, щоб сформувати гору з кісток — яку ціну мають заплатити їхні вороги, щоб знищити ціле місто?
Відчай — всіх охопив відчай… тож треба боротися в ньому. Якщо вони не зможуть відвоювати собі шлях до світанку, то хоча б помруть намагаючись у тій безкінечній темряві!
Побачене в дзеркалі позбавило Чжу Мена бажання втекти.
— Але когось потрібно буде залишити. Інакше ми всі будемо приречені, — промовив Чу Цзя.
— Якщо когось і лишати — хай це буде воно — указав Чжу Мен на Мідне Дзеркало Зловісного Ока і на гору кісток під ногами Мо Фаня.
Якщо місто справді зникне з лиця світу назавжди, то те, що варто лишити — не кілька магів і лідерів, що борються за життя на межі смерті, а їхній незламний дух!
Хай то буде Чорна Церква чи королівство, що повернулося через дві тисячі років, аби посіяти хаос — обидва заплатять в сто, тисячу чи навіть в десять тисяч раз більшу ціну!
Вони не мають дозволити Чорній Церкві так легко перемогти. Ця ретельно спланована катастрофа мала б паралізувати світ і змусити боягузів присягнути злу. Натомість вони повинні показати всьому світові: навіть якщо місто стерти з лиця землі, їхня рішучість перетворить тіла нежиті на гори й встеле ними цілий океан!
Ось що вони мали б лишити по собі.
Чжу Мен знав, що серед влади й справді знайдуться ті, хто наполягатиме на втечі. І з силою верховних магів у них був би шанс врятуватися, якщо діяти разом.
Та Чжу Мен не хотів тікати. Він ніколи цього не прагнув, а після того, як побачив, що Мо Фань ще живий — у нього не залишилося жодної думки про втечу.
— Я теж лишаюся, — пролунав голос з боку сходів.
Ду Сяо був повністю залитий кров’ю. На його плечі була накинута накидка. Одна рука безсило звисала вниз, долоня була вкрита свіжою кров’ю. А от інша… її вже не було. Його друга рука зникла.
— Босе! — Яо Нань здригнувся при вигляді Ду Сяо.
Ду Сяо повернувся, та залишив там одну зі своїх рук. Волосся його було вкрите кров’ю — якби він не заговорив, інші б ледь впізнали в ньому Старшого Мисливця, Ду Сяо.
— Припиніть обманювати себе та інших; нас небагато, ми навіть не здатні вбити Колосального Зомбі. Як ми маємо продовжувати бій!? — тривожно запротестував старійшина Чу Цзя, наполягаючи на втечі меншості.
До списку на порятунок потрапляли головним чином посадовці та керівники. Простих городян, що молилися під дощем, у списку не було.
— Ви зовсім з глузду зійшли? Ви відмовляєтеся від плану втечі лише тому, що цей хлопчина ще живий? Хмм, це лише питання часу коли він також помре! Хто знає, що він зробив у Просторі Смерті? Це лише кілька тисяч скелетів — що таке кілька тисяч! Наші вороги — Чорна Церква, Колосальний Зомбі, Темна Безодня… гляньте на нього: скільки ще хвилин він протягне!? — роздратовано мовив Чу Цзя, побачивши вагаючихся.
— Він ще не мертвий, принаймні він ще живий, — наполягав Чжу Мен.
— Гм-гм… — Чу Цзя випустив порожній сміх. — Дам вам ще кілька хвилин переосмислити. Я сам буду дивитися, як він помирає — лише з-за цього хлопця… ви навіть не уявляєте, які ви смішні.
— ХА-ХА-ХА! Старійшина Чу Цзя, я згоден! — зареготав Му Хе, прив’язаний під годинником. — Він лише син якогось водія, що мусив жерти пил, щоб вижити. А ви, посадовці, покладаєте всі надії на нього — це найкумедніше з того, що я бачив за життя! Якщо ви мене питаєте, ви маєте вже зараз підкоритися майстру Салану. Коли помрете, вас призначать чиновниками у Вічному Дворі й ви служитимете Салан у його пануванні! — Му Хе реготав, мов божевільний.
— Заткнися! — різко відрубав Чу Цзя і, махнувши рукою, випалив у напрямку Му Хе кілька льодових стріл.
Кров почала виливатися з ран, куди влучили льодові стріли. Проте чоловік усе ще реготав немов божевільний, ніби зовсім не відчував болю.
— Знаєте, цей хлопчина потрапив у Магічну Старшу Школу лише завдяки моїй доброті… гляньте на себе, покладаєтеся на хлопця, який став магом завдяки моїй милості, ХА-ХА, ХА-ХА-ХА! — Му Хе остаточно зійшов з розуму.
Як говорив Му Хе, Мо Фань дійсно отримав шанс вступити до Магічної Школи завдяки йому. Він сам був шокований нинішньою силою Мо Фаня, але в цих катастрофічних обставинах хлопець все ще здавався для нього дрібною комахою. Ніхто не уникне смерті зустрівшись з Майстером Саланом!
— Божевільний, цей хлопець зійшов з глузду, чому ми не вб’ємо його вже тепер!?
— Це лише зробить йому послугу!
— Президенте, що робити? Розпоряджайтеся!
— Так, Президенте, скажіть нам!
Президент Хань Цзі стояв мовчки. Його порожні очі потопали в западинах скул.
Він не знав, яке рішення варто прийняти, і чи має взагалі сенс приймати його — бо зрештою це нічого не змінить.
Хань Цзі кинув безнадійний погляд на Мідне Дзеркало Зловісного Ока. Усередині дзеркала Мо Фань виглядав надзвичайно виснаженим, як і всі інші.
Скелети й далі лізли на гору кісток, а Кривавий Кістяний Чиновник, що спостерігав, нагадував Колосального Зомбі — проти якого у них майже не було шансів...
Втекти чи боротися?
Врятувати небагатьох чи залишити по собі незламний дух?
Хань Цзі не знав, яке рішення прийняти, але Мо Фань уже давно визначився!
Великі шматки кісток катилися з гори додолу, грюкаючи. Кістки назбиралися так високо, що навіть найменший рух Мо Фаня викликав лавину, що котилася униз.
Туп!
Пагорб із кісток задрижав.
Туп!
Килим із кісток затремтів.
П’ятдесятиметровий кривавий Кістяний Чиновник остаточно втратив терпіння. Його очі засяяли вбивчою люттю, і він попрямував до пагорба кісток, де стояв Мо Фань.
Руки Мо Фаня тремтіли — не від страху, а від того, що він уперся у межу. М’язи спазмувалися від втоми.
Він навіть не міг стиснути кулак. Намагався витерти кров з обличчя — та лише розмазав її ще більше...
— Тепер твоя черга піднімати голову, щоб хоч поглянути на мене!
Його голос пролунав навкруги, мов виття звіра.
Він зібрав останні сили, стиснув кулак і видав удар у голову Кривавого Кістяного Чиновника!