Сіра вежа непохитно височіла посеред довгого мурa, не зважаючи на хмари та зливу. Важко було сказати, скільки років вона вже стояла тут, протистоячи дощу та вітру, перш ніж набула свого теперішнього кольору.
На мурі досі чергували численні маги. Почувши далеке биття дзвонів, вони гаряче молилися, щоб світанок настав якнайшвидше.
Злива на кшталт цієї завжди відтерміновувала прихід сонячного світла. Іноді через цю, здавалося б, незначну затримку деякі маги, що брали участь у битві, вже не поверталися назад…
— Усі виснажені... — тяжко зітхнув Яо Нань.
— Скільки це вже триває? — запитав Мо Фань.
— Почалося ще наприкінці літа. Минуло вже кілька місяців, але ми досі не з’ясували справжню причину, — відповів Яо Нань.
— Ми не можемо просто миритися з цим. Для них це перетворилося на щоденне нічне святкування. В той час як люди змушені ховатися в місті, а маги — стояти на варті мурів. — обурено сказав Мо Фань.
Ситуація в Стародавній Столиці виявилася значно страшнішою, ніж Мо Фань собі уявляв. Можливо, навіть ті, хто жив у цьому місті багато років, усе ще жили в постійному страху.
— Що сталося? Чому така паніка? — звернувся радник Чжу до солдата, що поспішав до них.
— Один із загонів опинився в оточенні скелетів. У нас більше немає нікого, кого можна було б послати, — доповів солдат.
— Який саме загін? — уточнив радник Чжу.
— Загін Ван Мана…
Радник Чжу перевів погляд на Яо Наня й Мо Фаня. Насправді майже не залишилося людей, яких можна було б відрядити. Мур атакували з різних напрямків, а більша частина армії була задіяна в ліквідації Примарного Імператора-Тирана. Нікого не лишилося, щоб зібрати рятувальну групу.
До того ж, така група зазвичай мала складатися з досвідченіших і сильніших магів.
— Ми з ним практично без сил. Якщо підемо — загинемо, — прямо сказав Яо Нань, розуміючи, чого хоче радник Чжу.
Енергія Мо Фаня ще не встигла відновитися. Якби він зараз стрибнув з муру вниз, то не лише не зміг би врятувати нікого, а ще й поставив би власне життя під загрозу. Те саме стосувалося і Яо Наня — хоч у нього й залишалася певна частка сил, та він досі не оговтався від поранень, отриманих у бою з Трупним Чиновником. Він теж нічим не міг допомогти.
— Передай їм, щоб трималися ще трохи. Скоро вже світатиме, — зітхнув радник Чжу.
— Слухаюсь, — відповів солдат і кивнув.
Загін, очолюваний Ван Маном, про який і йшлося, насправді перебував не так вже й далеко від муру. Для такого, як Мо Фань, який міг бачити в темряві, з вершини муру було видно ділянку, всипану білими крапками.
Ці білі крапки й були скелетами. Величезна кількість таких крапок означала, що вся територія заповнена кістяними істотами. Подекуди вдалині спалахувало світло — це загін відчайдушно давав відсіч.
Коли Мо Фань пильно вдивлявся в той бік, з іншого напрямку раптом долинув радісний вигук.
Яо Нань одразу ж обернувся туди. Побачивши, як у небо здіймаються білі промені, він одразу ж усміхнувся:
— Вони впорались!
— Хто? — запитав Мо Фань.
— Примарного Імператора-Тирана ліквідовано! Наша армія повертається до муру! — обличчя радника Чжу, сповнене тривоги всю ніч, нарешті осяяла посмішка. Очевидно, що це питання не давало йому спокою вже довгий час.
Попри все, вони відправили доволі багато верховних магів. Якби з ними щось сталося, північні стіни опинилися б у серйозній небезпеці!
Білі промені поступово наближалися до стін. Щойно Примарний Імператор-Тиран загинув, нежить повністю втратила підтримку. Нежить Командирського рівня більше не становила загрози, особливо тепер, коли верховні маги також могли долучитися до бою...
«Чудово, відмінна робота, молодці!» – вигукнув Радник Чжу, коли побачив, як армія повертається до стін.
Командири, які охороняли стіни, теж не могли стримати радості. Протягом останнього місяця і навіть більше вони перебували в постійному напруженні через Примарного Імператора-Тирана. Лютуюча нежить були найбільшою загрозою для північних стін. Вона кілька разів майже пробила в стінах величезну діру.
Тепер, коли загрозу нарешті усунуто, солдати, відповідальні за захист північної ділянки, зітхнули з полегшенням.
На сході згущувалися тьмяні хмари. Сонце з’явилося пізно, як і очікувалося, але люди на північних стінах голосно раділи – вони вітали новий день і героїв, які повернулися з перемогою...
Маги поступово прибували до стін. Деякі з них, хто був швидшим, уже встигли дістатися вежі.
Чоловік із парою вогняних крил на спині пронісся по небу під дощем, залишаючи по собі довгий вогняний слід, наче палаючий метеорит!
Вогняні крила швидко змахували, поки постать прямувала до стін. Попри те, що ця людина була вся в ранах, це не зменшувало її авторитету та гідності.
Мо Фань упізнав вогняні крила — це був не хто інший, як Член Ради Чжу Мен!
Його вогняні крила освітили сіру вежу. Він приземлився на вежу, хвиля спеки прокотилася крізь натовп. Його борода ще коливалася на вітрі, а він уже твердо стояв перед Радником Чжу та іншими Командирами...
«Де мій начальник? Не кажіть, що він пожертвував собою?» – негайно запитав Яо Нань, щойно побачив Чжу Меня.
«Він вижив, але питання – коли він зможе знову підвестися з ліжка. Цей хлопець геть здурів… Але без його ризикованого кроку Примарний Імператор-Тиран напевно б утік!» – Чжу Мен тяжко дихав, намагаючись перевести подих. Коли він побачив Мо Фаня, одразу насупився й рикнув: «Цей хлопець дезертирував зі свого загону? Якщо він солдат – його чекає покарання!»
«Кількість нежиті, яку я знищив, більша за всіх магів, яких ти сьогодні зібрав!» – невдоволено відповів Мо Фань.
«Він чудово себе проявив сьогодні, допоміг мені знищити Трупного Чиновника», – уперше похвалив його Яо Нань.
«Хм, от тепер інша справа!» – кивнув Чжу Мен і поглянув у далечінь. – «Інші теж повернуться з часом. Цього разу втрати не надто великі. Це наша перемога!»
«Члене Ради, вам слід відпочити. Ви теж серйозно поранені», – Радник Чжу відправив до нього Бойову Магесу.
Очевидно, ця Бойова Магеса була Цілителькою – вона носила білий халат. Вона супроводила Чжу Меня на третій поверх для відпочинку.
Чжу Мен помітив удалині ділянку, вкриту білими плямами. Він вказав на неї та запитав:
«Що там? Хтось у пастці?»
«Так, це невеликий загін. Вони оточені скелетами, але скоро розвидниться. Це не буде великою проблемою», – відповів Радник Чжу.
Чжу Мен подивився на небо й справді побачив, як сонячне світло починає пробиватися крізь сірі хмари. До того моменту, як він дістався б до загону, вже буде день. Тож він вирішив подбати про свої рани — адже неможливо передбачити, що може статися наступної ночі. Йому потрібно якнайшвидше відновити сили, бо він ще був потрібен для захисту північних стін.