Мо Фань тримав обидві руки перед собою — пурпурові блискавки й пекуче червоне полум’я перепліталися між собою.
Тепер він міг миттєво випускати Вогняний Вибух одразу після Громового Удару. Завдяки четвертому рівню своїх заклять він міг практично миттєво вбивати рядових зомбі!
Мо Фань підійшов до селянина, якому зомбі відгризли ноги, й сердито гаркнув:
— Чорт забирай, що я вам казав? Не панікуйте, блін!
Мо Фань присів і закинув пораненого собі на спину. Обличчя юнака було залите соплями й сльозами. Все його тіло тремтіло від дикого болю.
— Тримайся! Цілителі в місті зможуть врятувати твої ноги! — нетерпляче кинув Мо Фань.
Йому самому було зле від цього. Насправді ці зомбі навіть не були такими вже й сильними — він один міг би рознести їх у шмаття. Селяни просто самі себе налякали. Ті, кого не атакували, розбіглися з криками, опинившись поза зоною його досяжністі, і це обернулося купою жертв.
Хоч він і звик бачити смерть, усе одно було гидко спостерігати, як гинуть ні в чому не винні люди.
Мо Фань зі злістю зривав лють на зомбі, що серед білого дня влаштували бійню. Одного Вогняного Вибуху було б достатньо, щоб розірвати їх на шматки, але він просто жадав використати проміжне Закляття Блискавки.
Розгалуження блискавок з неба розривали зомбі, що ганялися за людьми, на шматки, перетворюючи їх на кривавий туман у повітрі.
Після удару блискавок до Мо Фаня підійшла Лю Жу з двома вцілілими селянами.
Окинувши оком околиці, вона сказала:
— Я змогла врятувати лише двох. З дітьми все гаразд.
Мо Фань глянув на трьох інших поранених поруч. На спині він досі ніс юнака без ніг.
Поглянувши на тіла, розкидані по полю, він зітхнув:
— Пішли, ми зробили все, що могли.
Мо Фань і Лю Єу передали врятованих Су Сяолоу. Та мала з собою трохи ліків і хоч якось втримала їх при житті.
Усі сіли гуртом. Ніхто не промовляв ні слова. Атмосфера була гнітюча, лише кілька дітей тихо схлипували від страху. Зрештою, ті, хто загинув, були їхніми дядьками й тітками.
Лю Жу сіла поруч із Мо Фанем. Вона тихенько штовхнула його плечем і прошепотіла:
— Я натрапила на неживого хлопчика.
Мо Фань підвів очі, наказуючи продовжувати.
Лю Жу швидко розповіла йому про сутичку з неживим малюком. Почувши це, обличчя Мо Фаня стало серйозним. Він мимоволі глянув у бік старости, що сидів недалеко.
Чомусь йому весь час здавалося, що староста тут не просто так. Це було дивно — мертві влаштували засідку серед білого дня...
— Нам варто розібратися? — спитала Лю Жу.
— Тут нема що розбирати. Доставимо їх до Стародавньої Столиці, а далі — хай роблять що хочуть! — Мо Фань не мав жодного бажання встрявати в цей хаос.
— Гм, у Столиці вони точно будуть у безпеці, — Лю Жу кивнула.
Минув деякий час, і мертві більше не з’являлися. Подивившись на небо, Мо Фань вирішив, що не можна більше гаяти час.
Якщо мертві вже вилазять серед білого дня, то сидіти в Кам'яному Бар’єрі — це точно не вихід. Треба було дістатися Стародавньої Столиці до настання темряви. Хто знає, чи не кинеться на них ще більша зграя вночі!?
Група рушила далі. Цього разу Мо Фань був ладен прикувати селян одним ланцюгом, аби ті знову не розбіглися хто куди.
Після засідки всі на власні очі переконалися в силі Мо Фаня — сліпих серед них не було. Усіх заспокоювало, що він міг миттєво рознести зомбі одним закляттям.
День повільно згасав. На горизонті під похмурими хмарами нарешті вимальовувалися величні стіни.
Оскільки ще було світло, на мурах чатували маги. Побачивши живих людей, усі в групі полегшено зітхнули й пришвидшили крок, прямуючи до міста.
Коли вони дісталися входу, їх зустріла варта бойових магів.
— Ви всі з села Хуа? — один із бойових магів здивовано глянув на них.
«Так, так, я — староста», — Сє Сан витяг печатку, що засвідчувала його особу як старости села.
«Про села за міськими мурами зараз говорить усе місто», — обізвався ще один молодий бойовий маг.
«Говорять про нас? І чого ж це?» — Хон Цзюнь здивовано глянув на них.
Бойовий маг цокнув язиком і простяг старості газету.
Староста взяв її й одразу побачив заголовок!
«Шість сіл у районі Сяньчи стерті нежиттю з лиця землі. Не залишилося майже нікого в живих!»
Староста онімів. Він був певен, що лише їхнє село Хуа зазнало нападу. Та хто б міг подумати, що всі інші села вже знищені. Через брак зв’язку вони й не дізналися б правди, якби не прийшли до Стародавньої Столиці.
Водночас староста виглядав ще більш розгубленим після почутого, ніби не міг скласти докупи пояснення чомусь дуже важливому.
«Ну, ми підемо. Ви самі тут розташуєтеся», — Мо Фань відчув, як підозра щодо старости лише зміцніла. Втручатися у цей безлад він не збирався.
«Дякуємо вам! Ти вже такий сильний маг у такому юному віці, хоча ровесник Хон Цзюня», — сказала одна жінка, дивлячись на Мо Фаня з захватом.
Су Сяолоу нарешті відійшла від шоку після звістки про інші села й одразу підійшла до Мо Фаня та Лю Жу:
— Якби не ви, ми, можливо, закінчили б так само, як ті села. Дякуємо вам від усього серця!
Коли Мо Фань уже збирався йти, він раптом згадав про одну проблему.
Чжан Сяохоу знав тільки Су Сяолоу. Мо Фань планував відвезти його до Є Сінся, щоб вона спробувала вилікувати його, але цей дурник і слухати не хотів — йому потрібна була лише Су Сяолоу, і він поводився як вперта дитина.
Мо Фаню не лишалося нічого іншого, окрім як зітхнути:
— Я повідомлю військових про його стан. Хай поки залишиться з тобою.
Оскільки вони вже дісталися Стародавньої Столиці, Чжан Сяохоу був у безпеці. До того ж поруч із Су Сяолоу йому буде краще — вона догляне за його ранами.
Люди з села Хуа пішли разом із Хон Цзюнем. Ймовірно, Магічна Асоціація знайде їм притулок. Мо Фань про це вже не турбувався.
Мо Фань спробував зв’язатися з інструктором Чжана Сяохоу — Фей Цзяо, але йому сказали, що той у відрядженні й повернеться не раніше, ніж за день.
Мо Фаню було неспокійно, адже Чжан Сяохоу досі не згадав нічого і не повернувся до війська. Він вирішив лишитися у Стародавній Столиці ще на кілька днів, щоб владнати все як слід.
— Куди ми йдемо? — Лю Жу трималася біля Мо Фаня. Вона явно була тут уперше і з цікавістю роздивлялася все навколо.
— Я хочу навідатися до людей зі свого рідного міста, — сказав Мо Фань.
— Тут є люди з твого міста? — здивувалася Лю Жу.
— Є, і в кількох інших містах теж.
— Так, це правда... Після катастрофи ваших переселили у кілька різних міст...